Російський історик: Порівняння Сталіна з Гітлером викликає у Кремля просто істеричні припадки

Коментар історика Алєксандра Гогуна (Вільний університет Берліна) щодо підписаного Путіним закону про заборону прирівнювання цілей і дій сталінського СРСР та гітлерівської Німеччини

Карикатура на Пакт Молотова-Ріббентропа «Цікаво, скільки триватиме медовий місяць?». Кліффорд Беррімен. («The Washington Star»,жовтень 1939).

foto:wikipedia/public domain

Після приходу до влади Владіміра Путіна в Росії поступово, але невблаганно почалося насадження сталінської версії Другої світової війни й консолідація міфу так званої Великої вітчизняної війни. Всі здобутки 90-х років було знищено, незалежних істориків загнано в гетто, а з часом тих, хто показував злочинний характер більшовицького режиму і загарбницьку політику СРСР почали жорстоко переслідувати.

 Цей процес особливо посилився після того, як Російська Федерація захопила Крим та розпочала війну проти України. Міф про визвольну місію Червоної армії і виняткову роль Радянського Союзу в розгромі фашизму, перемогу на яким приписується лише Росії, оминаючи внесок інших радянських республік, не тільки став ідеологічною основою путінського режиму, але й свого роду індульгенцією в очах Заходу. Будь-які згадки про Пакт Молотова-Ріббентропа, спілку Сталіна й Гітлера, а також про жорстокості совєтського поневолення, встановленого в окупованій Центрально-Східній Європі після Другої світової війни – все це Кремль жорстоко атакує, прикриваючись міфом Великої вітчизняної війни і Великої перемоги.

Черговим кроком в путінській політиці став закон, який 1 липня підписав президент Росії. Цей закон вводить заборону на прирівнювання цілей і дій СРСР і нацистської Німеччини, а також заборону на заперечення «вирішальної ролі радянського народу в перемозі над фашизмом» і «гуманітарної місії» Червоної армії у визволенні Європи.

Прокоментувати цю справу я запросив  Алєксандра Гогуна, російського та німецького історика з Вільного університету Берліна. Його остання книга «Помилка 1941», яка вийшла друком цього року, і присвячена початку совєтсько-німецької війни 1941-45 років.

Отож, до якого ступеня цей новий закон згубно вплине закон на історичні дослідження в Росії? Наскільки це сильний удар чергового витка путінської історичної політики по незалежних істориках?

Це удар середньої сили. Довгий час всі ламали голову чому в Росії на законодавчому рівні заборонили УПА, позаяк вона була саморозпущена ще в 1949 році. Це ж так само як заборонити легіони римських цезарів або вікінгів. Проте це було зроблено спеціально для того, щоб у всіх охочих відбити бажання займатися історичними дослідженнями в цьому напрямку, а також, щоб не експонувати УПА, позаяк вона одночасно боролася і проти нацизму, і проти комунізму.

От це порівняння двох вусатих дядьків воно викликає у Кремля просто істеричні припадки, що робиться з тонким розрахунком. На кримінальному жаргоні це окреслюється поняттям «блажить».

Що стосується порівняння і прирівнювання [сталінського СРСР і гітлерівської Німеччини], то багато хто це вже робив і буде робити, але головним чином це блогери та пересічні особи, а історична спільнота вона дуже сильно залякана. Залишилися буквально одиниці, хто готовий відкрито висловлювати свою думку.

Насторожує ще одна річ: закон прийнятий і підписаний, а конкретні міри покарання там не прописані. Звучать заяви, що це буде адміністративне покарання, але тут не однозначне питання, чим може закінчитися спроба вийти за рамки путінсько-сталінського нарративу довкола Другої світової війни?

Як мовиться, тітушки Прігожина використовують не постанови суду, а більш тверді аргументи. Цей закон спеціально створює «сіру зону», в яку можна затягнути ледь не кожного, в тому числі за якийсь вільний пасаж у дипломній чи випускній роботі. Після цього у прокуратури, ФСБ, МВС, певна свобода дій, так само як і в судів, є що робити з людиною і яким чином її краще залякати чи поставити на службу влади, а може навіть завербувати для роботи в історичній сфері. Цілий ряд таких законів, в тому числі так званий закон Ярової, містять відповідну розмитість, якраз саме для того, щоб надати простір для свавілля. Я думаю зараз не садитимуть за ґрати, але в майбутньому це можливе.

А який ефект може викликати цей документ, підписаний Владіміром Путіним, на міжнародному рівні?  Якою мірою це буде ще один крок, тепер вже на законодавчому рівні, який буде показувати світу, що будь-які заяви, що лунають в країнах Західної Європи, в тій же Польщі, сприйматимуться як атака проти Росії? Тобто, що це буде сигналом для багатьох політиків, що краще з Росією не вступати в конфлікт на історичному полі.

Цей крок направлений на конфронтацію перш за все з країнами Центральної Європи. Тобто, це країни Балтії, Україна, Молдавія, Румунія, Польща, країни в яких антисовєтська позиція на державному рівні.

Довгий час країни Заходу ставилися до історичної політики Путіна поблажливо і досить терпляче, коли він повсюди просував апологетику Радянського Союзу часів Другої світової війни. Проте, можливо, тепер пелена з очей спаде й історична політика Путіна на міжнародній арені з боку США і Західної Європи буде сприйматися як ворожа пропаганда, які потрібно протидіяти.

Після цього закону Росія зі сфери співпраці поступово переходить в протистояння із західним світом.

А як після 2014 року і війни Росії проти Україна, і того, що ми називаємо гібридною війною, історики й публіцисти на Заході бачать і пишуть про порівняння між СРСР та Третім Рейхом? Тобто, мова про відповідальність Радянського Союзу разом з гітлерівською Німеччиною за розв’язання Другої світової війни, відповідальність за окупацію Центрально-Східної Європи та насадження тут тоталітарного режиму.

Наскільки ця тема присутня в історичному й політико-історичному полі? Що змінилося за ці останні сім років?

На жаль за цей час змінилося дуже мало. Радянський Союз як однозначний агресор у Другій світовій війні, як суб’єкт відповідальний за її розв’язання, а більше того, як єдиний суб’єкт, що мав глобалістську програму - все це є думкою меншості.

Просвітницьким проривом в плані історії Другої світової війни є книжка американця Шона Макмікіна «Війна Сталіна».  Вона вийшла цією весною і вже прогриміла в американському, англомовному академічному світі. Є маса рецензій. Хтось згідний, хтось ні, але принаймні той факт, про який говорить Віктор Суворов, про те, що Радянський Союз готувався до нападу на Німеччину літом 1941 року, це вперше зрозуміло і гучно представлено в західній історіографії. Це вперше за 30 років, а принаймні вперше за останні 20 років. Справа в тому, що 90-ті роки про це дещо писали, але тихо. Можливо це стане початком своєрідного зламу в ставленні до Радянського Союзу. Однак, поки що за останні 6 років зовнішня агресія Путіна не привела до переоцінки зовнішньої політики Сталіна. Серед дослідників спостерігається очевидна інертність. Багато західних істориків применшували агресивність Радянського Союзу і продовжують це робити за інерцією і сьогодні.  Сподіваюсь, що книга Шона Макмікіна переламає цю тенденцію.

В наших розмовах неодноразово випливала тема архівів, тобто доступність архівів РФ чи краще сказати їх закритість, де знаходяться стратегічно важливі документи, що стосуються Другої світової війни.

Чи можна допустити, що в контексті політики Кремля стосовно Другої світової війни, десь відбувається «зачистка» цих архівів, «зачистка» документів, які вказують, що Радянський Союз мав напасти на гітлерівську Німеччину? А може навіть готуються якісь фальсифікати, фальшивки, які мають довести протилежне? Як ти вважаєш?

Поки що таких вказівок на цілеспрямоване знищення документів немає. Так само немає й свідчень, що є фальшивки серйозного рівня. Справа в тому, що є різний мотлох, який в пропагандистському відношенні скерований на зовсім малодумаючу публіку. Проте, це щось, що ніяк не попадає в академічний світ. І такі речі, як гіпотеза, що це німці знищили поляків в Катині, вони залишаються поза межами наукових, і навіть наукоподібних дискусій.

На щастя поки що немає сигналів, що готується цілеспрямоване знищення документів, але найголовніше те, що засекреченість документів це і є їх повільне знищення, бо папір з плином часу тліє. І якщо б ці документи розсекретити і запустити в науковий обіг, то тоді є хороші шанси, що вони дійдуть до людства і потомків цілими і збереженими.

Матеріал підготував Назар Олійник