Історична політика Кремля нерозривно пов’язана з його агресивною неоімперською політикою та є її ідеологічною опорою. Найяскравішим прикладом цьому є захоплення Криму і війна Росії проти України. Москва виправдовує свої дії, апелюючи до «історичної справедливості». В своєму політичному дискурсі Владімір Путін безперервно звертається до минулого, і навіть виступає в ролі історика, такого собі деміурга російської історичної політики, яка являє собою хрестоматійний приклад ревізіонізму та відвертих фальсифікацій.
12 липня президент РФ опублікував свою чергову «історичну» статтю «Про історичну єдність росіян та українців». Там він стверджує, що росіяни та українці – це один народ, що Україна це нібито споконвічні землі Росії і що прозахідна політика Києва може коштувати йому трагедії. Текст викликав чималий резонанс, лавину критики і обурення, зрозуміло, передовсім, в Україні. Що прикметно він опублікований не лише російською, але й українською.
До розмови я запросив Алєксандра Гогуна, російського та німецького історика з Берлінського вільного університету.
Отож, в останні декілька років Владімір Владімірович Путін особливо часто перевтілюється в історика чи краще сказати в псевдоісторика, видаючи нагора псевдо чи історикоподібні тексти, виступаючи з заявами в яких говорить про минуле, головним чином часів Другої світової війни.
Як можна прокоментувати його останній опус «Про історичну єдність росіян та українців»? Яка його мета?
Путін і корпорація, яка прийшла разом з ним, розпочали історичну пропаганду з 99-го року, а з 2000-го запустили її на повну котушку. Той факт, що він особисто почав звертатися до історичних тем, вказує на те, що росіянам живеться все гірше, а він намагається відвернути їхню увагу від побутових проблем, від бідності.
Є дві його такі програмні статті, як відомо, одна з’явилася в травні до річниці перемоги над Німеччиною, і от тепер про Україну. І обидві вони скеровані на те, щоб відвернути увагу росіян від страшної, просто жахливої смертності від пандемії коронавірусу.
Друга світова війна, як ми знаємо, викликала колосальні жертви, а Путін якраз натякає на неї, щоб люди думали, що все добре, аби лише б не було війни. Багато хто боявся, що він цієї весни розпочне ще одну війну з Україною, забере все чорноморське узбережжя аж до Придністров’я. Проте минуло – тільки б не війна.
І в цій статті щодо України Путін, фактично, чи там його спічрайтери, обмовилися про те, що політика українізації російськомовного населення України, є як зброя масового ураження, яку використовують проти Росії. Насправді ж, з такою зброєю можна порівняти Covid. Ця зараза, ця напасть і найважливіше дії чи більше злочинна бездіяльність російської влади, привели до того, що півмільйона померло минулого року, і напевно такі ж страшні цифри будуть цьогоріч.
Якщо взяти суто історичні моменти, які присутні в цій розлогій статті, то ми бачимо, що в голові у Путіна та кремлівських ідеологів. Маємо тут стару тезу про те, що українці як окремий народ є просто польською та австрійською інтригою. В тексті видно переплетіння великоімперської історіографії з радянською. Чи не так?
Коли я читав першу частину цієї статті, мені здалося, що я читаю Ілловайського. Це був автор шкільних підручників в Російській імперії великодержавного погромницького змісту. За це його їдко висміювала група літераторів. Мова про журнал «Сатирикон» і «Загальну історію, опрацьовану Сатириконом».
А читаючи другу частину статті, присвячена радянському періоду, мені здавалось, що це шкільний підручник для старших чи навіть середніх класів.
Щодо до того, що українці і росіяни – це один народ, ну що ж Путін почав свою історію, по Карамзіну і його «Історії російської держави», з прикликання варягів, з Рюрика, але ж можна піти ще далі, і почати з великого розселення слов’янства. Це VI-VIII століття. Так от, за даними російського історика і археолога Валєнтіна Сєдова, заселення Балканського півострову слов’янами в цей період йшло з території сучасної України. А заселення Білорусі та Росії , от ці словени ільменські й кривичі, воно йшло з території сучасної Польщі на північний-схід, через територію Білорусі, і аж до Ладозького озера. Тоді, що виходить, що Польща більш близька Росії, ніж Україна?
Всі ці історичні конструкції – це спекулювання, позаяк важливо дивитися чи живуть люди вільно чи невільно, як вони хочуть і з ким хочуть жити. І це треба враховувати.
Була згадано про Польщу, а вона там з’являється досить часто, як частина західного світу, який вибудовує свою політику проти Росії, використовуючи за словами Путіна «исконные исторические земли» Росії.
Як можна прокоментувати місце Польщі в опусі Путіна, Польщі як інтриги, як сили, що будоражить українців проти Московії-Росії? Зрозуміло, що все це робиться інструментально й у власних інтересах.
Коли Польща була в складі Росії, тоді польсько-український антагонізм вміло використовувався царями, причому з обох боків. Зокрема прекрасний літературний твір «Вогнем і мечем» Генрика Сенкевича чи його «Потоп» був написаний під впливом імперської ідеології. І потім, коли створювався фільм «Вогнем і мечем» багато антиукраїнських пасажів було викинуті. А з’явилися вони в творі за натяком чи навіть прямою вказівкою тогочасної влади Російської імперії, бо Сенкевич отримав нагороду за свої твори. Безумовно «Вогнем і мечем» прекрасний твір, але він містить елементи ідеології. Так само і українців нацьковували на поляків в часи Російської імперії. Наприклад, під час польського повстання 1863 року українські селяни виступили проти шляхти.
Проте і зараз не можна сказати, що політика Путіна в Україні принципово відрізняється чи вона є якимось антиподом у випадку Польщі. Поляки великою мірою розглядаються як баламути в ЕС, а сам Путін там підтримує сили, які хочуть Євросоюз розвалити. Це звісно не вдасться, але такою підтримкою, в тому числі інформаційною, він нерви тріпає.
Окрім цього Путін підтримує, розпалює антиукраїнські настрої в Польщі, які і об’єктивно зустрічаються, а він їх ще більше розпалює. От він там в статті пише про політику «розділяй і володарюй», ну він знає про що говорить, знає не з чуток, а сам її вміло, небезталанно використовує.
До речі в статті містяться цікаві натяки і можна навіть простежити певну геополітичну програму в контексті України. Там є згадки про Донецько-Криворізьку Республіку, про те, що Закарпаття нібито хотіло бути окремою республікою в складі Радянського Союзу. Тобто, є такі натяки, що мовляв ми можемо піти й далі у гібридній війні проти України, піти далі у росколі країни.
Сам Путін пише: «ми ніколи не допустимо, щоб наші історичні території і близьких для нас людей, які мешкають там, використовували проти Росії. А тим, хто вдасться до такої спроби, хочу сказати, що в такий спосіб вони зруйнують свою країну». Президент РФ говорить про «проект анти-Росія». Тобто, він звертається до історії і одночасно страшить майбутнім – якщо Україна не прислухається Росії, то це означати катастрофу для першої.
Так, в цьому тексті є декілька прихованих погроз, але сподіваюся, що вони найближчим часом не приведуть до нової війни. От свого часу Богдан Хмельницький мав можливість завоювати Польщу, але зупинився. На Варшаву не пішов, бо злякався епідемії чуми. Сьогодні чума ХXI століття – це Covid. Коронавірус все-таки агресивний потенціал Кремля великою мірою ослабив. Багато, хто побоювався, що весною Путін піде на Україну, але цього не сталося.
Гадаю, що найближчим часом він не почне, бо буде розгрібатися з цим ковідом. Проте найважливіше це західні санкції. Байден Путіну по всіх каналах чітко дає зрозуміти, що якщо він знову полізе на найближчу сусідку, то його так трусонуть, що все це приведе просто до непередбачуваних наслідків.
Матеріал підготував Назар Олійник