Слова Ярослава Качинського про те, що «прийшов час Німеччини розрахуватися за борги перед Польщею», сказані в інтерв’ю Le Figaro, якоюсь мірою перегукуються з відомим виразом із старозавітної Книги Екклезіяста «час розкидати каміння, і час збирати каміння».
В інтерв’ю французькому виданню голова правлячої влади «Право і Справедливість» твердо заявив про намір Польщі домагатися від Німеччини відшкодування за втрати періоду Другої світової війни, які Варшава оцінила в 6 трильйонів 200 мільярдів злотих (близько 1,3 трлн евро). Саме такі цифри були представлені 1 вересня у Варшаві Сеймовою комісією на чолі з депутатом від ПіС Аркадіушем Мулярчиком у трьохатомному звіті. Прикметно, що представлення результатів роботи комісії до справ репарацій відбулося у 83-ю річницю нападу гітлерівської Німеччини на Польщу за участі чільних постатей правлячого табору, включаючи Ярослава Качинського та прем’єра Матеуша Моравєцького.
Варшава підкреслює, що Польща найбільше постраждала від гітлерівської агресії, але не отримала жодної компенсації. В Берліні одразу ж заявили, що питання закрите, зокрема про це в інтерв’ю виданню Frankfurter Allgemeine Zeitung сказав канцлер ФРН Олаф Шольц. Однак Варшава попереджає, що так це питання не залишить і готує відповідну дипломатичну. За словами речника польського уряду її приготування може зайняти декілька тижнів. Ймовірно поляки будуть домагатися свого через міжнародні трибунали.
Варто зазначити, що тема репарацій має як зовнішньополітичний, так внутрішньополітичний аспект, і тут нерозривно перепалились історія та політика. Так, у Польщі йде гостра дискусія і жваве обговорення репараційних претензій щодо свого західного сусіда. Частина критиків признає, що поляки належать до найбільш постраждалих в ході Другої світової війни народів, але на їхню думку, вимагати від німців якихось компенсацій є нереальним, і що це лише погіршує і без того непрості та вкрай натягнуті відносини між країнами. Дехто навіть побоюється, що все це може поставити хрест на німецько-польському примиренні, але опоненти вважають, що не може бути справжнього примирення без відшкодування жертві агресії.
Прокоментувати цю непросту проблему я попросив історика, професора Марека Корната з Польської Академії Наук.
В нас тут є два питання. По-перше, на мою думку, Польща має повне право висувати вимоги стосовно відшкодування за Другу світову війну, оскільки це питання жодним чином не було врегульоване. Польща зазнала неймовірно величезних людських і матеріальних втрат. Вже так склалося, що питання компенсації цих втрат не знайшло свого вирішення. Таким чином, у поляків є повне право очікувати від свого уряду підрахунку втрат країни в період Другої світової війни, а влада зобов’язана представити суспільству картину того, що відбулося.
Проте формальні вимоги до німецького уряду ще будуть висунуті і це займе певний час. Отож, маємо дві справи. Тобто, сам підрахунок втрат, а з іншого боку, формальні вимоги щодо Німеччини.
На мою думку, питання репарацій від Німеччини не повинно бути залишене без його вирішення. Польща була жертвою Другої світової війни і вважаю, що польський народ має право очікувати від свого уряду такого кроку. Дуже добре, що Ярослав Качинський виступ з пропозицією, щоб єврейські кола і організації включилися у репараційний процес, ініційований Польщею, оскільки ця справа стосується і поляків, і євреїв.
Варто наголосити, що опозиція, особливо Громадянська платформа на чолі з Дональдом Туском, заявляє, що ПіС представив звіт про репарації, виходячи зі своїх суто кон’юнктурних інтересів з огляду на парламентські вибори, які мають пройти у Польщі восени наступного року.
Риторика опозиції зводиться до того, що правлячий табір хоче використати тему репарацій в якості «електорального пального», а також, щоб відволікти поляків від проблеми інфляції та зростання цін. Хоча варто додати, що ПіС ініціював роботу над звітом про репарації ще декілька років тому. Думка з цього приводу професора Корната.
Не знаю, чи варто коментувати те, що заявляє Громадянська платформа, позаяк ця партія багато про що заявляє. Я цього не сприймаю всерйоз. Було очікувано, що в питанні репарацій не буде одностайності. Польське суспільство вкрай глибоко розколоте на прихильників табору влади і тих, хто виступає проти нього і бореться з ним.
Разом з тим, не можу відповісти на питання, чи проблема репарацій матиме яке-небудь істотне значення для виборів, котрі мають пройти наступного року.
Офіційна позиція Німеччини по репараціям Польщі загальновідома й однозначна. Фактично одразу ж після презентації у Варшаві звіту про репарації, МЗС Німеччини заявило, що питання закрите і Варшава нібито відмовилася від репарацій ще у 1953 році, коли комуністичне керівництво Польської Народної Республіки прийняли таку постанову під тиском і за вказівкою Москви. Проте дослідження польських істориків, зокрема професора Богдана Мусяла, вказують, що навіть в рамках законодавства комуністичної Польщі не були дотримані належні процедури. Делегація, яка у відповідності зі згаданою постановою мала вирушити до НДР, щоб врегулювати справу, так туди і не поїхала, а угода не була ніколи підписана.
Польська сторона також відкидає тезу Берліну, що питання репарацій було вирішено теж в рамках договору від 1990 року, відомого як «договір 2+4», який оформив об’єднання Німеччини, оскільки Польща не була його стороною і там не було мови про репарації.
В свою чергу, Марек Корнат вважає, що Польща не відмовлялася від відшкодування за Другу світову, принаймні це не стосується сучасної ФРН.
В 1953 році була прийнята постанова Ради міністрів ПНР, яка на вимогу СРСР заявила, що Польща відмовляється від своїх претензій щодо відшкодування за німецьку агресію. На моє переконання, та декларація стосувалася лише НДР, позаяк об’єднана Німеччина тоді не існувала, а керівництво ПНР не визнавало тоді ФРН.
Таким чином, ми маємо справу з відмовою від репарацій, котра сьогодні недійсна і Польща має повне право про це заявляти. Проте все це має не лише правовий вимір в світлі міжнародного права, але й моральний. Справа в тому, що постанову від 1953 року прийняли на вимогу Радянського Союзу і про це слід знати.
Мене особисто не дивує, що Німеччина заявляє те, про що заявляє, бо що їм ще залишається. Такі вже німецькі національні інтереси. Проте в Німеччині все більше голосів на користь визнання за Польщею права на репарації.
Також треба сказати, що німецькому політикумі і суспільстві у зв’язку зі справою репарацій панує публічно не артикульована думка, що поляки вимагають, якихось відшкодувань, тоді коли у 1945 році Німеччина втратила на користь Польщі понад 100 тисяч квадратних кілометрів своїх довоєнних земель. Мовляв, поляки не мають чого вимагати від нас, бо ми зазнали таких важких територіальних втрат на їхню користь.
Звичайно це німецька теза. Ймовірно, що все, а якщо не все, то в своїй переважаючій більшості німецьке суспільство так мислить. Проте слід взяти до уваги, що землі на заході, приєднані до Польщі ухвалою Потсдамської конференції у серпні 1945 року мали бути компенсацією за втрачені землі на сході. Відповідно до цього, польський кордон на сході мав проходити по лінії Керзона.
Інша справа, яку слід взяти до уваги, це доля польської столиці й знищення Варшави після падіння повстання у місті. Ворог просто стер Варшаву з лиця землі і це не мало жодного зв’язку з бойовими діями. Це питання в контексті репарацій треба розглядати окремо.
Ще одним є аргументом є міжнародний контекст, адже інші теж вимагають компенсацій, зокрема Греція, хоча й без успіху. Греція не може стояти першою у черзі перед Польщею. Мені здається, що репарації – це питання, яке стоїть на порядку денному, а чим це закінчиться, то мені невідомо, бо я займаюся не міжнародною політикою, а історією. Очевидно, тут є проблема. На мою думку, Польща не повинна відмовлятися від вирішення цієї проблеми і питання репарацій потрібно піднімати.
Ще є така справа, що у світі все голосніше говорять про те, що Польща пережила під час Другої світової війни. Колосальні руйнування і втрати – на все це світ якось не звертав уваги, і сьогодні про все це треба було донести світу.
Матеріал підготував Назар Олійник