У квітні ми згадуємо трагічну дату в історії польського народу — роковини катинського розстрілу. Саме в квітні 1940 року за наказом радянського диктатора Сталіна розпочався масовий розстріл полонених поляків. Серед тисяч страчених радянським режимом поляків були й спортсмени.
Про концепцію видання «Спортсмени для незалежності. Катинь» розповів професор, член колегії інституту національної пам’яті Польщі Тадеуш Вольша.
— До цього часу було мало публікацій і мало інформації про спортcменів часів катинської трагедії. Прочитавши цю книгу, ми, власне, можемо чимало дізнатися саме про постаті закатованих спортсменів. Серед них були знані. Це учасники та медалісти олімпійських ігор: Здзіслав Дзядульський і Здзіслав Щенсний Кавецький, Станіслав Урбан та інші. Всі вони були гордістю Польщі, представляли наш край на світових спортивних змаганнях.
Але ж так само були і представники дисциплін, що не були в олімпійській програмі. Але вони варті того, щоб їх пам'ятали. Наприклад, стрілець Зиґмунд Лотоцький, який виховав десятки молодих спортсменів, які здобували золоті медалі на чемпіонатах світу та Європи. А фігурист Тадеуш Ковальський в той час був на рівні спортсменів п’яти-шести країн світу, виступав в парі з сестрою Генрика Більора на найвищих міжнародних змаганнях. Був медалістом чемпіонатів Європи, до слова.
Варто згадати і постать льотчиці Яніни Левандовської. Це дочка Мучницького, генерала, який зробив вагомий внесок у справу становлення незалежності Польщі. Це була єдина жінка, яка перебувала в Козельському таборі, яку так само було жорстоко страчено.
Зі спогадів священників, капеланів, які перебували в радянських таборах, відомо про те, що Яніна була долучена до організації підпільних богослужінь, допомагала духовенству.
Тож ця книжка дуже важлива з точки зору історичної пам’яті і, власне, розрахована на читачів, які цікавляться історією катинської трагедії, а, з іншого боку і на тих, хто цікавиться спортом. І взагалі варта уваги.
— Це перша книга в Польщі про спортсменів, які були закатовані радянським режимом?
— Це не перша книга, раніше вже були видання та публикаціі на цю тему, але вони мали науковий характер. Натомість це видання, що розраховане передусім на молодь. Воно і вигляд має сучасного альбому, написане популярною мовою. Проте ґрунтується на наукових даних, останніх наукових дослідженнях цієї теми. Попередні видання на цю тему побачили світ 20-30 років тому. З того часу стало відомо чимало нової інформації. Власне, книга ґрунтується на новій базі.
— Чи відома кількість спортсменів, закатованих радянським режимом?
— Якщо мова про Катинь, то було кілька десятків закатованих спортсменів — учасників міжнародних змагань. Але ж серед жертв були і представники олімпійського комітету, спортивні журналісти. Були і невідомі широкому загалу спортсмени, військові, зокрема. Вони були спортсменами, але не виходили за межі відомчого спорту. Проте спорт для них був дуже близьким. Скажімо, якщо підемо до музею Катинського, то зрозуміємо одну річ. У похованнях було знайдено багато шахів. Відтак, можна зробити висновок, вони любили та грали в шахи і це не свідчить, що то були якісь видатні спортсмени. Просто, щоб урізноманітнити свій побут в таборі, вони самі робили шахи з дерева і грали, це було їхнім дозвіллям.
Консультант видання Роберт Гавковський, натомість, вважає, що точну кількість загиблих спортсменів складно визначити.
— Це важко підрахувати загалом. Ну хто пам’ятає ім’я якогось юніора чи представника клубу з під Варшави. Звісно, що ні. Пам’ятаємо про тих найвідоміших. Пам’ятаємо, скільки олімпійців загинуло. Але не можемо знати, скільки взагалі їх було. Всі ці цифри неточні. Інформація про багатьох зникла. А за 30 років з’ясувалося, що вони мешкають в Бразилії чи Аргентині, але вважались загиблими. Але втрати були величезні. Без сумнівів. А щодо того, скільки — знак питання...
Хотів би зазначити, спорт перед війною був, переважно, аматорським. Але все одно були змагання спортивні, здобутки. І все це зруйнував 1939 рік.
— Чи займались ви дослідженням теми історії спорту в попередні роки?
— Так. Я є дослідником теми спорту, працюю в музеї спорту і туризму у Варшаві. То мій напрямок діяльності і навчання після докторантури в габілітації було присвячене історії спорту — польського, а також українського, єврейського, німецького. Усіх національних меншин, які мешкали в Речі Посполитій.
— Чи змінюється наразі ставлення до спорту в науці?
Так. Скажімо, ще тридцять років тому було таке уявлення в науці: що там той спорт, що це за історія?.. І ми ті історії спорту не знали чи дуже мало про них знали. А зараз все починає змінюватися, зокрема стосовно клубів спортивних. В них виховували спортсменів всебічно. Дбали про інтелігентність людини, її освітній, культурний розвиток тощо. Так було по всій Польщі. І так само було і в українських клубах спортивних, наприклад, у Львові.
Експрезидент Олімпійського комітету Польщі Анджей Красницький вважає, що історію Катині потрібно знати і ніколи про неї не забувати. Це запобіжник для наступних поколінь, аби такі трагедії не повторювались ніколи в майбутньому.
— Мій дядько був закатований в Катині, і візит до Смоленська мого попередника президента Польського комітету олімпійського Пйотра Яна Нуровського, власне, був пов’язаний з катинською трагедією. Це закінчилось, як відомо, трагічно. Власне, історія Катині дуже трагічна, не можна допустити її повторення.
І додам, що уроки трагедії в Катині актульні, як ніколи, саме в наш час, коли українці вже понад рік героїчно боронять свою землю від нащадків радянських катів, які здатні повторювати злочини тоталітарних режимів в ХХІ столітті.
Запрошуємо послухати сюжет в доданому файлі
Олена Котляр