З приходом на польські землі Червоної армії в липні 1944 року в країні почалося насадження совєтського режиму, який просував свою політику через так званий Польський комітет національного визволення — маріонетку Москви у Польщі. Згодом комуністи створили чергову ширму — Тимчасовий уряд національної єдності. В країні, окупованій совєтськими військами, розгорнуто терор і переслідування.
Армія Крайова, яка була однією з найбільш чисельних організацій партизанського руху в окупованій німцями Європі, після зміни окупанта не підходила для боротьби з новим, совєтським окупантом. На її місці 2 вересня 1945 року створено організацію WiN («Wolność i Niezawisłość» — «Свобода і Незалежність»). Це цікавий приклад достосування підпільної боротьби зі сталінською системою на польських землях до нових умов. Слід додати, що WiN на південно-східних землях сучасної Польщі досягнув порозуміння з ОУН-УПА і в травні 1946 року обидві незалежницькі організації провели спільну операцію проти НКВД і польських комуністичних сил безпеки, яка завершилася успіхом.
До Вашої уваги архівні розмови польських професорів Томаша Стшембоша і Єжи Ейслера про WiN і польське повоєнне підпілля. Говорить професор Стшембош:
19 січня 1945 року була розпущена Армія Крайова (АК), бо фронт швидкими темпами котився через польські землі і було зрозуміло, що на них вже не буде німців. А з огляду на те, що АК була скерована проти німців і ситуація вже була іншою, генерал Леопольд Окуліцький, головнокомандувач АК прийняв рішення її розпустити. На її місці було сформовано Делегатуру Збройних сил. Не могло бути порожнечі. Тисячі людей знаходилися в лісах. Десятки тисяч перебували у підпіллі. Не можна було от так собі сказати: «До побачення панове, гру закінчено». Відповідно продовжували діяти штаби, деякі групи та радіостанції.
7 березня 1945 року генерала Окуліцького арештовують і вивозять в Москву. Його потім засудять на 10 років в «Процесі шістнадцяти». Окуліцький помре у Москві. Шеф його штабу полковник Ян Жепецький очолює Делегатуру Збройних сил. Ця структура є спробою взяти під контроль те, що відбувається у Польщі. В лісах повно людей, туди йдуть все нові і нові люди, яких туди женуть репресії комуністичних органів безпеки. Якщо ж хтось виходить з лісу, то таку особу одразу ж арештовують. Арештованих часто відправляють на заслання вглиб Росії. Не слід забувати, що декілька десятків тисяч бійців АК потрапляють у Сибір в 1945-1947 роках. Тобто, людей або відправляють на заслання, або саджають до в’язниці. Є численні смертні вироки.
Таким чином був певний перехідний період від розпуску АК до створення організації WiN. Говорить професор Єжи Ейслер:
Спочатку діяльність розпочала конспіративна організація «Nie» (Ні). Також ще якийсь час діяла Делегатура збройних сил. Проте в колах підпілля АК все більше вбачали потребу створення організації, яка б була більша політичною структурою, аніж збройною. У вересні 1945 року середовище офіцерів, зосереджених довкола полковника Яна Жепецького створило організацію WiN («Wolność i Niezawisłość» — «Воля і Незалежність»). Країну було поділено на округи. Зрештою члени WiN представляли себе як цивільні, як більше політична сила, аніж військова.
Слід додати, на місцях керівництво WiN говорило, що члени організації є армією, солдатами, які ведуть боротьбу з польськими комуністами і совєтами. Професор Стшембош підкреслює, що в середовищі WiN було чимало військовиків, яким важко було сприймати свою роботу як винятково політично-пропагандистську.
В лісах продовжують перебувати люди. До WiN вступили колишні солдати Армії Крайової. Тепер вони перебувають в цій організації, бо вийти з лісів було дуже складно. В 1947 році з лісу вийшов майор Ян Табортовський-Підляський, інспектор в Білостоцькому окрузі. Після двох років переслідувань він повернувся назад, бо не мав іншого виходу.
Отож, WiN є цивільною організацією, яка саме цивільними методами хотіла би впливати на ситуацію в країні, зокрема через пропаганду і підтримку деяких політичних сил, а також шляхом утримання в певній атмосфері кіл колишніх бійців АК. Проте це не вдається. Чергові управи WiN арештовуються, а остання, V управа WIN, вже створена комуністичними органами безпеки.
Зі свого боку, професор Ейслер підкреслює, WiN був далеко не такий радикальний, як інші групи польського повоєнного підпілля.
Керівництво, яке перебувало у Варшаві, думало, як би струсонути західною громадською думкою. Вони теж робили ставку на вільні вибори і визнавали Тимчасовий уряд національної єдності легальним представником влади, зрештою як це було у випадку західних держав, які теж визнавали легальність цього уряду. Звичайно, вони відкидали комунізм в будь-якому вигляді, виступали проти насадження совєтських порядків. Не скажу, що ці люди були легалістами, але певною мірою в них була поміркованість. Значно більш радикальними були Національне військове об’єднання та Національні збройні сили. Ці організації не визнавали Тимчасового уряду національної єдності, а єдиною легальною владою в Польщі, в тому числі після 1945 року, вони визнавали польський уряд на вигнанні.
Проте для комуністів WiN був однозначною загрозою і боротьба з підпільниками була нещадно жорстокою.
Комуністична влада з самого початку спробувала розправитися зі збройним незалежницьким підпіллям. Впродовж десятиліть в історіографії Польської народної республіки це називали «боротьбою за укріплення народної влади». Для боротьби з підпіллям висилали підрозділи комуністичної польської армії. Вже в травні 1945 року, тобто, коли в Європі закінчилася війна, 4-а піхотна дивізія була перетворена у війська Корпусу внутрішньої безпеки (KBW). Корпус очолив генерал Кєнєвич. Проходили каральні операції за участі Корпусу внутрішньої безпеки, міліції, працівників органів безпеки різних рівнів. На партизанські загони йшли облави.
Дослідник відзначає, що одним зі способів боротьби були амністії для учасників підпілля, зокрема в 1947 році.
Після сфальсифікованих виборів в 1947 році було оголошено чергову амністію. Знову тисячі людей вийшли з підпілля, але це не поклало край збройній боротьбі. Дещо змінився її характер. А треба сказати, що останній партизан загинув у 1963 році. Тут теж маємо дуже болісну справу поширення бандитизму в середовищі партизанів. Роками пропаганда заявляла про бандитський характер підпілля, зараховуючи всіх до бандитів. Але ж у загнаних, переслідуваних значно чисельнішими силами безпеки партизанських загонах справді часом були прояви бандитизму.
Професор Ейслер представив баланс нерівної боротьби підпільників з польським комуністичним режимом, який мав підтримку з боку совєтських сил.
В боях полягло близько 8600 бійців підпілля, а ще декілька тисяч загинули під час жорстоких каральних акцій проти сіл і місцевостей, а також внаслідок страт тих, кого схопили на місці чи закатували під час слідства. Близько 5 тисяч осіб було засуджено до смертної кари. Сумарно у в’язницях і таборах праці померли 22 тисячі осіб. Втрати з боку комуністичної влади невідомі, але це не менше 10 тисяч осіб. Отож, маємо тут справді дуже трагічний баланс повоєнних років, які закінчилися зламанням опору незалежницького підпілля і нав’язання Польщі чужої влади, яку, як тоді казали, принесено на совєтських багнетах.
PR/no