Ірена Сендлер, сім’я Ульмів, група Ладося, Рада допомоги євреям «Жегота» — це найбільш яскраві і знані приклади польської допомоги з порятунку євреїв в часи Другої світової війни. Всі ці люди відзначені медаллю «Праведника народів світу», яку з 1963 року надає Інститут «Яд Вашем» в Єрусалимі. Варто наголосити, що найбільше таких звань присвоєно в Польщі — близько 7300 особам. До прикладу, Україна в цьому списку займає четверте місце — понад 2700 осіб удостоєні цього почесного звання.
У 2012 році Європейський парламент своїм рішенням встановив Європейський день пам'яті праведників світу. Цей день відзначають 6 березня. Цю дату обрано невипадково — 6 березня 2007 року помер Моше Бейський, ініціатор створення Саду Справедливих в Єрусалимі, а водночас він співавтор поняття «Праведник народів світу».
Про порятунок поляками євреїв в часи Голокосту і значення пам’яті про цих непересічних людей я попросив розповісти Моніку Кравчик, директора Єврейського історичного інституту імені Емануеля Рінґельблюма у Варшаві.
— Європейський день пам'яті Праведників народів світу був встановлений в 2012 році. Це один з днів, як в міжнародному, так і польському історичному календарі, який присвячений полякам та людям інших національностей, котрі надавали допомогу в період Другої світової війни представникам єврейської меншини у Польщі в умовах німецької окупації.
Німецькі окупанти запровадили щодо євреїв жорстокі обмежувальні заходи, зробивши з них переслідувану групу поза законом. Їх утримували в гето, в закритих районах, а потім звідти депортували в табори смерті, які німецькі окупанти спеціально створили з цією метою.
Коли німці ліквідовували гето, то деяким євреям вдалося втекти. Їх переслідували на кожному кроці. Проте вони попри все знаходили допомогу серед своїх неєврейських сусідів, а часто і серед людей, яких вони раніше не знали. Слід сказати, що на території окупованої Польщі німці карали на смерть тих, хто допомагав євреям. Зрозуміло, така допомога означала ризик для власного життя і життя своєї сім'ї. Не дивлячись на це, багато хто відважувався надавати допомогу. Мені здається, що пам’ять про це в польському суспільстві глибоко вкорінена завдяки різним пам’ятним ініціативам, а також з огляду на те, що є чимало днів пам’яті про Голокост, а відповідно це також пам’ять про тих, хто допомагав євреям.
Деякі історики вважають, що поляки в період Другої світової війни врятували близько 30 тисяч євреїв. За їх підрахунками в порятунку одного єврея могли брати участь 10 і більше осіб, що дає 300 тисяч осіб, залучених у весь цей процес. Моніка Кравчик так прокоментувала це питання:
— Ці цифри можуть відрізнятися. Скажімо, кількість поляків серед Праведників народів світу, яких Яд-Вашем удостоїв цього звання, становить понад сім тисяч задокументованих випадків. Надання цього звання відбувається на підставі звернення конкретних осіб, які були врятовані. У цих людей не було сумнівів щодо персональних даних тих, хто їх спас чи допоміг вижити. В той же час, відповідно до даних польської підпільної держави, представленої Армією Крайовою чи Представництвом уряду на Батьківщині, який тоді перебував в Лондоні, а особливо на підставі документів Ради допомоги євреям, можна стверджувати, що у всьому цьому був задіяний цілий ланцюжок людей. Це не була одна людина, дві чи п’ять осіб, а часто кільканадцять чи навіть кілька десятків людей.
Особливо це видно, якщо ми подивимося, як добували фінансові засоби для утримання євреїв, як організовували безпечні схованки для них, часами на день-два, а часто і на довше. Необхідно було також запевнити безпечне переміщення з одного місця в інше. Відповідно, зрозуміло, ми маємо справу зі значною кількістю людей, а не лише тими, на кого вказали ті, хто врятував своє життя. Ця кількість набагато більше від тої, яку озвучує Інститут Яд-Вашем — незаперечний авторитет у вивченні цього питання. Він веде спеціальні пошукові роботи в архівах. У певному сенсі Яд-Вашем займається історичними розслідуваннями. Збирають докази, свідчення тих, хто рятував, і тих, хто був врятований. Хочу теж сказати, що багато з цих документів представлені в Єврейському історичному інституті імені Емануеля Рінґельблюма у Варшаві. Наш інститут є попередником Центрального комітету євреїв у Польщі, створеного в 1944 році. Ця установа з перших років свого існування збирала свідчення євреїв, які врятувалися. Тому наші документи за співпраці з Яд-Вашем є основою для конкретних історичних досліджень.
Директор Єврейського історичного інституту імені Емануеля Рінґельблюма у Варшаві також висловила свою думку щодо проблеми з частою появою у західній пресі окреслення «польські концтабори», під якими мають на увазі табори смерті, створені німцями на теренах окупованої Польщі задля знищення євреїв.
— У Польщі не було створено жодного уряду, який би колаборував з окупантом. З огляду на це є непорозумінням говорити про «польські концтабори». Це взагалі є неправдою. Натомість, розміщення на території Генерал-губернаторства концтаборів, у яких знаходилася більшість польських євреїв було зумовлено логістичними міркуваннями. Саме тому німці створили центра смерті в Треблінці, Собіборі, Майданеку і Белжці. Концтабори також розміщували саме там ще й з метою, щоб вони були подалі від західноєвропейської цивілізації. Ці об'єкти були секретними і суспільствам Західної Європи було важко отримати інформацію про них.
Після завершення Другої світової війни геополітична ситуація зумовила, що з огляду на Ялтинську угоду Польща як Польська Народна Республіка була державою в орбіті Совєтського Союзу і з 1947 року була відрізана від контактів із Заходом. Польща була відрізна від нього сталінізмом і залізною завісою до 1989 року. І хоча після цього Польща почала проводити по-іншому свою історичну політику, але все ж з огляду на довгі роки ізоляції вона не змогла відповідно представити правдиву інформацію Заходу, щоб це було з користю для польського суспільства.
Не буде перебільшенням ствердити, що є гостра необхідність популяризувати на Заході історію про поляків, які рятували євреїв, так само, як і довести до відома світової громадської думки правду про роль польської підпільної держави в цьому процесі. Адже Рада допомоги євреям була єдиним таким державним органом в окупованій німцями Європі.
Тим часом, ще до повномасштабної війни Росії проти України Путін неодноразово заявляв, що Польща практично нарівні з Третім Рейхом відповідальна за Голокост. Моніка Кравчик:
— Звинувачення, про які Ви говорите, цілковито необґрунтовані з історичної точки зору. З огляду на це, звичайно, є необхідність популяризувати правдиві знання. Це має бути робота багатьох інститутів і установ культури, які функціонують у Польщі і займаються цією тематикою. Крім цього, бюджет країни дозволяє виділяти кошти на різні акції та ініціативи, адресовані до міжнародної громадськості.
До прикладу, Єврейський історичний інститут, яким я керую, має проект «Культура, що надихає», фінансована Міністерством культури і національної спадщини. Проект охоплює співпрацю з вчителями і вихователями з Німеччини. Наша ціль — представити їм всю складність теми. Звичайно, нашою мрією є закінчення війни в Україні, щоб ми могли запропонувати такий проект українській стороні чи іншим країнам за нашим східним кордоном, щоб поділитися з ними нашими знаннями і роздумами. Голокост на сході проходив на величезних територіях — це і сучасна Україна, і Білорусь. Це вже не кажучи про країни Балтії — Литву, Латвію, Естонію, де були великі єврейські спільноти. Голокост там відбувався за участі німецьких формувань, але що тут приховувати, також і за участі місцевих формувань. Вважаю, що тут не може бути мови про перекидання вини і приписування її окремим суспільствам, оскільки завжди є хтось, хто розв’язує загарбницьку війну і повинен за неї нести відповідальність.
Матеріал підготував Назар Олійник