У Варшаві відбувся XVI Фестиваль «Усі мазурки світу» (Wszystkie Mazurki Świata - пол.). Цього року фестиваль було присвячено руху Дому танцю, що зародився у 70-х роках ХХ століття в Угорщині, а у 90-х — прийшов до Словаччини і Польщі. Цей рух відкрив тисячам молодих людей традиційну музику села у незмінній, неперетвореній формі, що дало початок багатьом ініціативам задля збереження цієї музики, її запису і поширенню у великих містах.
Впродовж кількох днів фестивалю на цьому відбувалися майстер-класи гри на інструментах, співу, танців, а також спеціальна програма для дітей, ярмарок інструментів, концерти, фестивальні клуби і Ніч танцю. Це були мелодії з Польщі, України, Словаччини, Угорщини та регіону Бретані у Франції.
Гості програми Мар’яни Кріль «Витоки» — музикантка, аніматорка культури Катажина Шурман, дослідниця традиційної музики Яґна Кніттель і один із координаторів роботи Посольства традиційної музики і Дому танцю у Варшаві Марцін Житомірський.
22:53 [i] 02 05 VYTOKY.mp3 ВИТОКИ. Від Трансильванії до Польщі: у Варшаві відбувся XVI Фестиваль «Усі мазурки світу»
«Шляхом дому танцю» — гасло цьогорічного фестивалю «Усі мазурки світу», з одного боку, розповідає про феномен руху, який дав початок багатьом ініціативам, покликаних на дослідження і збереження традиційної музики, а з іншого боку — це також 30-ліття польського Дому танцю, руху, за яким в Угорщині спостерігало середовище поляків — у міських клубах Трансильванії чи Будапешту, за народною музикою, танцями, а з часом те ж саме, але в інших ритмах відкрило за 100 чи більше кілометрів від Варшави.
З руху Дім танцю народився і сам фестиваль «Усі мазурки світу», який двічі на рік уже 16 років у центрі Варшави збирає тисячі поціновувачів традиційної музики зі всієї Польщі й світу.
Фестиваль «Усі мазурки світу», фото: Маріуш Цєшевський.
Дім танцю — це не дім у буквальному розумінні, конкретна будівля, центр культури. Це передусім рух, середовище людей, що має свої осередки у різних містах Польщі. А починалося все понад 30 років тому із зустрічей у колі сільських музикантів, на Школах традиції або ж просто на камерних вечірках традиційної музики.
«Пам'ятаю, коли я прийшла на танцювальну вечірку багато років тому, це була група з десятка людей, які зустрічалися щотижня або раз на два тижні. Тоді я була дуже хаотична, музика також була для мене такою неймовірно загадковою. Я не знала, про що вона, не розуміла її. Я досі пам'ятаю слова своєї подруги, яка мені сказала: «Касю, я бажаю тобі, щоб Дім танцю став і твоїм домом». І це було дуже зворушливо.
А потім пам'ятаю, що я почала приходити, зустрічала людей свого віку, не просто старших за мене, а практично моїх ровесників. І якось так все закрутилося, що ми також почали дружити, зустрічатися поза цими заходами. І якимось чином ця зустріч об'єднала наші життя на довгі роки», — розповідає Катажина Шурман, учасниця однієї із перших традиційних капел польського Дому танцю.
Для співорганізаторки фестивалю «Усі мазурки світу», дослідниці традиційної музики і співачки Яґни Кніттель ці зустрічі були місцем, де можна було почути справді традиційну музику, без опрацювання, перероблення. «Ми всі мали певне уявлення про народну музику. Ми чули її по радіо або від сценічних гуртів, таких як «Mazowsze» чи «Śląsk». Про неї казали, що це народна музика. Але вона, звичайно, мала дуже мало спільного з саме народною музикою».
Однак до польської традиційної музики Яґна прийшла саме через українську. «Так мене закинула доля, і це навіть не була доля, це був такий собі вибір серця. Я просто зустріла людей, які співали українські пісні і вчили їх, це був гурт "Древо" з Києва. І так я потрапила у це середовище, тобто закохалася в це. Я також пам'ятаю, як говорили щось на кшталт: "Це не твоя традиція, ти там не народилися". Гаразд, але це моя музика, я її обрала».
А згодом виявилося, що є більше людей, які люблять традиційну музику, цікавляться нею, шукають її. «І тоді ми пішли до Дому танцю, де виявилося, що є багато людей, які танцюють, які слухають цю польську музику, інструментальну музику, переважно польську, хоча вона не була головним визначальним фактором, але вона була найближчою в регіоні Радома. У ті часи в 1990-х роках було ще багато-багато таких звичайних музикантів, весільних. Їх можна було запросити на танці, з ними можна було потанцювати, послухати їхню музику».
За словами Яґни Кніттель, рух Дому танцю в Угорщині, Словаччині і згодом в Польщі сприяв розквіту середовища в цілому, і можна сказати, що все це відбувається зараз, тому що відбувається справді багато чого: багато людей цікавляться традиційною музикою або з їхнього регіону, або ні, чи якоюсь іншою музикою, яку вони просто люблять, яка їм подобається, і таких людей стає все більше і більше.
Мар'яна Кріль