Однією з фундаментальних основ, яка дозволила полякам вистояти в умовах комуністичного режиму була непохитна віра в Бога та міцна Церква з такими харизматичними лідерами як примас Польщі Стефан Вишинський і краківський кардинал Кароль Войтила — в майбутньому Папа Римський Іван Павло ІІ. Незважаючи на те, що комуністи в Польщі завдяки своїм господарям у Москві мали майже необмежену владу, вони так і не змогли зламати хребет Католицькій церкві і не змогли навіть і близько наблизитися до атеїзації суспільства.
На цю тему в ефірі Польського Радіо говорив професор Павел Скібіньський з Варшавського університету. Зокрема він торкнувся специфіки ситуації Католицької церкви в Польщі на тлі сусідніх країн.
— Гадаю, що ми тут виняткові не в плані напряму політики тоталітарної влади щодо Церкви, бо ця політика була відкрито ворожою. Вважаю, що Польща є винятковою з огляду на те, що динаміка цього конфлікту є іншою. Це зумовлено фактом, що Католицька церква в Польщі на тлі Центрально-Східної Європи мала декілька особливих характеристик. По-перше, це був дуже сильний суспільний організм. Звичайно, були схожі за своїми характеристиками суспільні організми як, скажімо, Католицька церква в Хорватії чи в Словенії. Натомість, у наших сусідів не було настільки сильної Церкви, яка мала би добре розбудовану мережу інституцій: товариства, навчальні заклади, і просто дуже інтегровані парафіяльні та дієцезіальні структури. Тому будь-який тоталітарний режим, чи то німецький, чи то комуністичний, встановлений совєтами після 1945 року, мав з цим проблеми. Адже це була головна суспільна інституція, яка перешкоджала їм довільно формувати суспільну дійсність у Польщі.
Історик відзначає, що після Другої світової війни комуністи намагалися знищити авторитет Церкви в суспільстві, зокрема звинувачуючи її у співпраці з гітлерівцями. Проте Католицька церква в Польщі була тут особливим випадком.
— Окрім традиційних антиклерикальних оповідок, що священники збагачуються, що насправді вони лицеміри, які ведуть розгнуздане життя і таке інше, комуністи використовували ще такий ефективний аргумент про те, що Католицька церква і католики підтримали Гітлера під час Другої світової війни. І справді, подекуди в Європі, в окремих країнах Центральної Європи, з огляду на політичні міркування, католицькі спільноти співпрацювали, часто тимчасово, з Третій Рейхом. Тут можна навести приклад хоч би тих же хорватських усташів, які були тоталітаристами, але до цього ототожнювали себе з католицизмом. Інша справа, чи Церква несла за це відповідальність, адже вона перебувала в полеміці з партією усташів. Проте комуністам потрібно було небагато, і вони мали за що зачепитися.
По суті, було лише три країни, де комуністи не могли безпосередньо використати такий аргумент, позаяк там католицькі середовища жодним чином не співпрацювали з Третім Рейхом. Цими країнами була Словенія, Чехія і Польща. Серед цих трьох країн Польща була непорівнянною з жодною іншою з точки зору суспільної сили і позиції Церкви. Тому кардинал Хльонд, а потім кардинал Вишинський, вступали в комунізм, маючи за собою цілковито іншу базу. І комуністи в Польщі не могли «пришити» Церкві легенду про нібито коллаборацію з нацистами. Їм це не вдалося. Проте, прошу звернути увагу, що потім до цього дискурсу комуністи повернулися і відбулося раптове й дивне загострення очорнення Церкви. Наприклад, єпископа Перемиського Ігнація Токарчука, який був радикально антикомуністичний, у 80-х роках звинувачували в нібито співпраці з Гестапо. Взагалі без будь-яких основ і раціональних аргументів. Проте, ці наклепи нікого не переконали тому, що це був фарс.
Професор Скібіньський відзначає, що звинувачення про співпрацю Католицької церкви в Польщі з гітлерівцями розсипалися в конфронтації з жорстокою дійсністю німецької окупації і тим, що в ті часи випало на долю польських католиків і священників.
— Польська Католицька церква зазнала страхітливих людських втрат. Прошу пам'ятати, що близько 20% духовних осіб були закатовані німецькими нацистами в концтаборах. Церква значно менше зазнала лиха від комуністів чи від УПА. Це були непорівняльні цифри. Хоча, звичайно, Церква зазнала терпінь під час переслідувань і з цього боку.
Одним з запальних пунктів у відносинах між Церквою і комуністичною владою стало питання возведення нових святинь. Найбільш гостро цей конфлікт проявився у Новій Гуті — нове промислове місто у передмісті Кракова, що мало стати символом «пролетарської Польщі». Його будова почалася в 1949 році. В 1957 році на хвилі десталінізації мешканці Нової Гути поставили хрест на місті, де мав бути побудований костел. Три роки згодом комуністи вирішили знищити хрест, але на його захист стали тисячі і тисячі поляків. Відбулося жорстоке протистояння. Міліція і армія навіть застосувала вогнепальну зброю. Сотні були поранені. До сьогодні невідомо, чи не було вбитих. Проте влада відступила і в 1967 році під орудою краківського кардинала Кароля Войтили почалося возведення костела Матері Божої Королеви Польщі, недалеко від встановленого раніше хреста. У 1977 році кардинал Войтила освятив храм.
Професор Скібіньський так характеризує цей емблематичний конфлікт довкола хреста в Новій Гуті:
— Ця справа має інциндентальний характер. Такі конфлікти вибухають в різні моменти, часом неочікувано. Це конфлікти довкола будови костелів чи присутності хреста в публічній сфері. Проте, всі ці конфлікти пораховано і вони знані, визначено їхній характер. Все це проба сили. З перспективи комуністів йшлося про те, щоб перевірити, на що влада може собі дозволити. Треба не забувати, що ми маємо справу з ментальністю більшовиків. На їхній погляд для них не існує жодних правил, а є лише силове нав'язування своєї світоглядної позиції. І час від часу вони пробували так робити. Були намагання заборонити будівництво святинь, усунути з публічної сфери релігійні символи. Людей переслідували за те, що їхні діти відвідували заняття з релігії, або за те, що вони їх хрестили. Скажімо, батька одного з моїх університетських приятелів звільнили з роботи в якомусь зовнішньоторгівельному закладі лише за те, що під час службового відрядження, проходячи повз костел, він перехрестився. І це була офіційна причина звільнення з місця роботи. Звичайно, можна сказати, що це трагікомічна ситуація, але вона передає ментальність комуністів. З іншого боку, зі сторони Церкви теж був схожий розрахунок. Тобто за найменшої можливості робімо спроби поширювати позицію Церкви. Саме тому в 1956, а особливо в 1957 році, йде потік звернень із проханням про будівництво костелів. Частину з них влада відкидає, а частину ні. Проте, очевидно, що Церква отримує можливості для будівництва святинь. Те саме було, але вже в більших масштабах, в 1980—81 роках. Завдяки виданим тоді дозволам у Польщі будувалося сотні костелів, можливо не надто естетичних, але у людей з'явилася можливість прийти помолитися.
Професор Скібіньський звертає увагу, що таке перетягування канату між комуністичним режимом і Католицькою церквою змушувало владу йти на поступки Церкві і вірянам.
— Це все вписано в логіку перманентної проби сил. Варто зауважити, що генерал Войцєх Ярузельський в 1987 році підсумував таким чином: комуністи змирилися з тим, що Церква є горбом на тілі польського народу, якого неможливо позбутися і тому були змушені з цим «горбом» змиритися. Приблизно таким був дискурс, однак цей реалізм був досить специфічним.
Чи можна сказати, що ця історія протистояння Католицької церкви і комуністичної влади складалася таким чином, що спочатку комуністи були у наступі, і в певний момент Церква перехопила ініціативу? Павел Скібіньський:
— Так, саме так. Але ця ініціатива була перейнята дуже специфічним чином. Тобто ця ініціатива була перейнята за допомогою програми Великої Новенни Примаса Стефана Вишинського, а згодом святкування Тисячоліття хрещення Польщі. [Велика Новенна — це дев’ятирічні приготування до святкування тисячоліття Хрещення Польщі у 1966 році — прим.ред.]. Коротко кажучи, це був проект, який немає аналогів у світовому масштабі і полягав в тому, що Вишинський запрограмував усю структуру Церкви у Польщі певним посланням великих національних реколекцій, тобто боротьби за внутрішнє навернення. І в певному сенсі історія цього конфлікту між державою та Церквою у Польщі — це історія конфлікту між тими, хто вважав, що квінтесенцією суспільного життя є насильство та матеріальна міць, і тими, хто вважав, що саме дух домінує та формує цю матеріальну сферу. В першому випадку це були комуністи, а в іншому — Церква.
PR24/N.O.