У студії Польського Радіо на цю тему висловився Шимон Кардась з Центру Східноєвропейських досліджень. Двоє очільників країн, я маю на увазі Владіміра Путіна та Володимира Зеленського, виглядали в Парижі задоволеними. Після розмов Нормандської четвірки вони також зустрілися віч-на-віч. Можна почути оцінки, що кожен з них щось для себе отримав, Владімір Путін показав відкритість, майже нічого не даючи, Володимир Зеленський також щось отримав, власне кажучи, нічого не даючи. У зв'язку з цим, двоє були задоволені, принаймні так це виглядало.
-Так. Образно це можна сприйняти як добру інформацію. По-перше, тому що взагалі ця зустріч відбулася, і відомо, що двом президентам ця зустріч була потрібна, особливо Зеленському. Він говорив про це у своїй передвиборчій кампанії, тому відновлення цієї зустрічі було для нього важливим. Окрім цього, він не зробив жодної заяви, що означала би великі поступки в бік Москви, чого боялися деякі опозиційні партії. Однак Москва, яка не надто розраховувала на якусь користь від цієї зустрічі, сприймає її як добрий знак для себе від Заходу та України. За цим стоять певні очікування щодо політики Заходу в контексті, щонайменше, режиму санкцій – або їх полегшення, або взагалі, скасування.
Власне так. В ЄС що раз більше говориться про те, що можливо варто трохи полегшити напружені стосунки з Росією, можливо вже не варто аж так гостро ставитися до неї ? Саме в нашому регіоні необхідність санкцій не підлягає обговоренню, але на Заході Європи дивляться на це по-іншому.
-Так, це правда. І президент Макрон неодноразово зазначав, що збереження ізоляції Росії не сприяє Європі і не сприяє також майбутньому відносин між Європою та Росією. Ці відносини треба якось нормалізувати. Скоріш за все, шлях до цього, щоб скасувати санкції чи ні, є ще далеким. Поки що немає жодних заяв, які б дозволили нам це зрозуміти.
Кілька днів тому міністри закордонних справ держав-членів ЄС розмовляли в Брюсселі на інші теми, але також і про Росію.
-Проблема цього саміту полягає в цьому, що передбачити переломний момент у майбутньому дуже важко. Після зустрічі нормандської четвірки позиція Москви є незмінною. Президент Путін повторив всі тези, які формує щодо України. Немає тут, ані з кінцевого виступу, ані з того, що Путін говорив на прес-конференції, жодного сигналу, що Москва готова йти на якісь поступки. З другого боку, якщо президент Зеленський також не буде готовий вийти назустріч та імплементувати Мінські угоди, а треба виразно зазначити, що Мінські домовленості, якби були реалізовані, принесли б Москві гігантський політичний та дипломатичний успіх. Добре, що Зеленський підкреслює, що є серйозні червоні лінії для України, які просто неможливо перейти. У зв'язку з цим, важко бути оптимістом, якщо мова йде про пожвавлення мирного процесу, а це мало би принести реальні зміни у конфлікті, що триває між двома країнами від 2014 року.
Чи Україні та Росії надалі потрібна Європа для того, щоб вирішувати питання між собою ? Чи Франція, Німеччина та ЄС є ще тут потрібні ?
-Власне, це цікаве запитання. На прес-конференції було видно, що роль Німеччини в цьому процесі, принаймні під керівництвом Анґели Меркель, вже є інакшою. Це видно, що маємо справу з пані канцлер, котра закінчує свою політичну кар'єру, котра, скоріш за все, вже не буде брати такої великої участі в цьому процесі. Який курс політики обере її наступник - невідомо. Цікаве питання полягає не тільки в тому, чи ЄС може відіграти якусь роль у контексті Донбасу, але також на інших територіях. Одночасно триває тристоронній процес розмов за участю Європейської комісії в справі нового транзитного договору, щодо постачання російського газу через Україну. Перед цим самітом очікувано, що можливо, єдиним реальним результатом буде оголошення якогось політичного порозуміння у справі транзиту. Цього не сталося і, оскільки від тристороннього формату ніхто не відмовляється, особливо Україні важливо, щоб надалі це була тристороння форма. Очевидно, що Росія зацікавлена двосторонніми розмовами з Україною. Останні консультації, які також відбувалися перед самітом, власне мали такий двосторонній характер. У зв'язку з цим, це питання є дуже важливим. На прикладі газових розмов можна побачити, що для Росії така двостороння дискусія напевно була б кориснішою.
Анґела Меркель по-трохи збирається на «політичну» пенсію, натомість Емманюель Макрон, котрий був господарем цієї Паризької зустрічі, має амбіції, щоб бути важливим на політичній арені.
-Так, для нього це важливо, щонайменше з внутрішньо-політичних причин. На даний момент він має доволі складну ситуацію всередині країни, там регулярно відбуваються протести. У зв'язку з цим, він сприймає цю зовнішню політику як певний шанс, щоб закріпити свою позицію як у Франції, так і в Європі. По-друге, він розуміє, що Німеччина є у доволі нетиповій ситуації. Керівнича роль Німеччини, яка декілька років тому не підлягала обговоренню, тепер починає змінюватись. Правдоподібно, він розуміє свої шанси, беручи до уваги загальноєвропейську конфігурацію.
Д.К.