Білорусь є ключовим простором для майбутнього нашого регіону, який геополітики називають Балто-Чорноморським мостом, а в польській політичній традиції - Інтермаріумом. Політики та експерти кажуть, що 2021 рік може стати вирішальним для майбутнього Білорусі. Таку думку висловлювали теж, зокрема, дві абсолютно протилежні особи - Святлана Ціханоуська та Аляксандр Лукашенка. А також ряд експертів, доповідь яких, присвячену Білорусі, презентували цього тижня у Варшаві.
Коли менше року тому міністри закордонних справ Литви, Польщі та України оголосили в Любліні про створення Люблінського трикутника, який має стати форматом поглибленого співробітництва, відсутність Білорусі в цій групі була настільки ж неприємною, як і очевидною. Хоча перша половина 2020 року стала апогеєм політичного потепління між Лукашенком та Заходом, ніхто не сумнівався, що Мінськ не відповідає концепції Люблінського трикутника. Кілька місяців потому, після фальсифікованих президентських виборів, білоруське суспільство безпрецедентним громадянським вибухом довело, що Білорусь ментально розташована в Європі.
Доповідь «Білорусь 2021: перспектива змін», опрацьована аналітичною групою «Білорусь у регіоні», що діє у межах Студій східноєвропейських досліджень (Studium Europy Wschodniej) Варшавського університету, представляє збірку текстів польських, литовських, українських та білоруських аналітиків та експертів із особистим поглядом на політичні, економічні та суспільні процеси, що відбуваються тут і зараз у Білорусі.
Як зауважив на початку онлайн-презентації директор Студій Східної Європи Ян Маліцький, аналітична група «Білорусь у регіоні» спирається на запропоновану торік у Вільнюсі екс-міністром закордонних справ Литви Лінасом Лінкявічюсом ідею «Люблінської четвірки»:
«Ця литовська концепція полягає у створенні нового політично-суспільно-наукового формату, що розширив би на Білорусь підписану торік у Любліні литовсько-польсько-українську угоду про Люблінський трикутник і так би виникла запропонована Люблінська четвірка. Звісно, що поки у Мінську не відбудеться зміна влади на демократичну, доти усі офіційні зустрічі, що готуються у межах цього формату, матимуть символічний характер четвертого, порожнього крісла, що чекає на представника демократично вибраної влади Білорусі. Саме тому ця аналітично-дослідницька група свідомо складається із фахівців з Литви, Польщі, Білорусі та України. […] Але звісно, говорячи про Білорусь в регіоні, природно недостатньо білоруські проблеми обмежити простором Литви, Польщі, Білорусі та України. Неможливо про майбутнє Білорусі говорити без впливу російського, євросоюзного, західноєвропейського та американського чинника».
Святлана Ціханоуська і Лукашенка навряд чи можуть погодитися у чомусь, але зійшлися вони у тому, що 2021 рік може стати вирішальним для майбутнього Білорусі. Так вважає теж багато експертів, зокрема, й з аналітичної групи «Білорусь у регіоні».
Польський історик, публіцист, експосол Польщі в Латвії та Вірменії, а нині керівник аналітичної групи «Білорусь у регіоні» Єжи Марек Новаковський, виступаючи під час онлайн-презентації доповіді, сказав, що підставою роботи групи є ідея про те, що Білорусь є «замковим каменем» нашого регіону, щонайменше якщо поглянути на географічне розташування Білорусі між Литвою, Латвією, Польщею та Україною:
«Без незалежної Білорусі важко говорити про незалежність України, про стратегічну безпеку країн Балтії. Таких прикладів багато. Основа роботи нашої групи нагадуватиме класичний think-tank. Think-Tank - це група, яка намагається аналізувати поточні політичні тенденції, передбачати події у політиці, економіці та культурі. Перша доповідь, яку я маю честь презентувати, є по суті запрошенням до дискусії із вказуванням на ті сфери, де існують проблеми, шанси, пов’язані із майбутнім Білорусі. [… ] Білоруське громадянське суспільство, яке прокинулося у 2020 році, і яке чітко заявило чого хоче – модернізації та демократизації держави - зіштовхнулося із хвилею репресій, яка змусила велику частину еліти впливу та інтелігенції виїхати за межі своєї держави і діяти з Польщі, Литви і частково Латвії».
За словами Єжи Новаковського, завданням think-tank буде підказування білоруським політичним лідерам, також політикам у Польщі, Литві та навіть у ЄС і США, якими є проблеми, описування та діагностування їх, а також пропозиції їхнього вирішення. У доповіді можна прочитати розділи, присвячені, наприклад, глибоким змінами громадської думки у Білорусі після протестних подій 2020 року, погляду білоруських ЗМІ та білоруських стереотипів на оточуючий світ, позиції Білорусі у міжнародному середовищі, відносинам із Росією та США. Але дуже цікавим є розділ про еміграцію і так званий відтік мізків та суспільні, політичні й економічні наслідки від цього для Білорусі, - говорить Єжи Новаковський:
«Цей розділ ми повинні прочитати особливо уважно, позаяк великим зусиллям польських, литовських, українських і частково білоруських платників податків намагаємося допомогти тим білорусам, котрі зазнають репресій і, скажімо відверто, погано себе почувають у власній країні. Це стосується, наприклад, багатьох людей із сектора сучасних технологій, що чудово розвивався у Білорусі до 2020 року. Природно, необхідно та очевидно, що ми надаємо стипендії та шанси для діяльності. Але не забуваймо теж про те, що фактично відбувається не тільки відтік мізків, але й, я сказав би, відтік душ білоруських громадян. Душ у тому сенсі, що виїжджають ті люди, котрі становили основу середовища громадянської революції. Як підтримувати і водночас як не вирвати цих людей із Білорусі - це питання, котрі всі справжні друзі білорусів повинні собі ставити».
Найбільшою загрозою, за словами експертів, є те, що при цьому виїжджає найбільш активна частина громадянського суспільства – молодь, студенти. Однак, це не є щось нове. А ось що цікаво це те, що збільшується еміграція за кордон так званих звичайних білорусів, що призведено кількома чинниками. Зокрема, як додали експерти, у 2020 році відбулася якісна зміна - припинив діяти так званий соціальний договір між білоруським суспільством і державою, яка мала гарантувати мінімальні засоби для прожиття, мінімальну впевненість у майбутньому, а суспільство не мало втручатися у політику. Однак із подіями 2020 році все змінилося.
У ще одному важливому тексті доповіді білоруський політолог Павел Усов розмірковує над завданнями білоруського демократичного руху у Білорусі в перспективі завершення епохи Лукашенки. За його словами, найголовніше завданням білоруської опозиції - запобігти власній, структурній кризі та уникнути внутрішнього поділу:
«Аби опозиція не перетворилася у ту традиційну опозицію, що існувала у цій системі фактично 26 років і дуже рідко підводила до таких критичних моментів, у якому нині знаходиться Білорусь. Білоруське суспільство підійшло до дуже важливого історичного моменту. Ніколи в історії Білорусі, за виключенням 1990 років, не було настільки великої політичної, громадянської мобілізації білоруського суспільства, і на додаток, не було такої активності, співпраці та підтримки з боку білоруської діаспори за кордоном, також у Польщі. Рівень активності, задіяності білоруського суспільства за кордоном і в Білорусі був настільки високим, що дозволяє говорити про нові ресурси та умови, в яких білоруська опозиція може здійснити значні структурні зміни і підготуватися до прийняття влади після відставки Лукашенки […] Важливо, що під час переходу або зміни система влади у Білорусі прийшли люди, які знають, що робити, аби Білорусь після відходу Лукашенки не потрапила у ситуації політичного, економічного та суспільного хаосу, як це було у випадку країн, котрі проходять через транзит влади, як це було у певний момент Україні, Грузії, Киргизстані. Аби Білорусь не втратила ані можливості, ані часу, бо такої розкоші ми не маємо. Тим більше, що під час системних змін ми постійно матимемо справу із дуже сильними впливами Росії. Нова демократична влада у Білорусі матиме декілька днів, аби реалізувати основні завдання, щоб не допустити хаосу і внутрішньої дестабілізації».
Тому, на переконання Павела Усова, осередки білоруської опозиції повинні вже мобілізувати кадри та формувати структури нової альтернативної білоруської держави, працювати над реформами та інституціями ще до початку системних змін та переходу влади у Білорусі, і намагатися не втратити ані неймовірних людських засобів, які нині вона має як в країні, так і за кордоном, а також підтримку іноземних держав.
Я додам, що із доповіддю «Білорусь 2021: перспектива змін» можна буде невдовзі ознайомитися, завантаживши його, серед інших, зі сторінки Студій східноєвропейських досліджень (SEW), а також з веб-сайту bialorus2020studium.pl.
Наступна доповідь, яку невдовзі представить аналітична група «Білорусь у регіоні», називатиметься «Білорусь у тіні Росії» і буде присвячена усім аспектам білорусько-російських відносин.
Тарас Андрухович