Чи залишилися друзі путіна в європейській політиці? Чи все ж повномасштабна війна, яку розв'язав Кремль, відвернула від нього навіть його прибічників?
Безумовно, вони є. Нікуди вони не поділися. Вони навіть у мейнстрімі є. Той же Берлусконі. Незважаючи на деякі завуваження, він займає пропутінську позицію і його партія бере участь у формуванні італійського уряду. Ми пам'ятаємо історію з прем'єркою Мекленбурга-Передньої Померанії, яка була викрита на тому, що отримувала прямі вказівки з «Газпрому», лобіюючи «Північний потік-2». І нічого, вона залишилася керувати урядом. Просто ці люди зараз не декларують, що вони друзі путіна. Навіть якоюсь мірою дистанціюються. Та ж Ліпен — ми знаємо, що ця фігура абсолютно проросійська. Вона отримувала гроші з Росії, але напередодні виборів зрозуміла, що кон'юктура змінилася, що бути путінфенштейнером не модно, вона теж дистанціюувалася. Звичайно, вона не могла спростувати фактів, які існували в минулому, але в актуальному становищі вона казала:«Так, звичайно, це агресія Росії проти України». Але якщо кон'юктура зміниться, як поведуть себе ці люди? Вони повернуться до більш звичної для них позиції. Якщо ти створюєш людину, яка ідеологічно знаходиться вже в зафіксованій позиції, їй можна гроші не платити. Я думаю, що Ліпен на певному етапі перестали допомагати фінансово.
Але ці люди діють за інерцією, нікуди вже не подінуться. Якщо ти когось підтримуєш фінансово, даєш йому хабаря, а це фактично хабар, то в тебе завжди є компромат на цю людину, і тоді ти її контролюєш не суто грошима, а можливим оприлюдненням цього компромату. Я думаю, що багато людей в європейських країнах і в усьому світі знаходяться в залежному від Росії становищі саме завдяки компромату.
Як змінилася тактика російських політтехнологів в європейському медіа-просторі?
Ситуація змінилася не по суті, вона змінилася в акцентах. Якісь інструменти не працюють, якісь інструменти їм обмежують. Звичайно в україні багатьох здивувало, що заборону мовлення багатьох російських ресурсів запровадили тільки зараз. Хоча це треба було робити хоча б після прямого вторгнення Росії. Але ці ресурси обмежили. Очевидно, що вони змушені відкореговувати і покладатися на інші інструменти, які поки не заблоковані. Але багато речей лобових вже не проходять в Європі, коли дезінформація видається за інформацією і поширюється класично — через новини. Вони просто переносять акценти. Це не означає, що вони припинили брехати через новини. Просто цей інструмент не є ефективним. Тут треба враховувати такий момент, що дезінформаційна війна — це бюджети, які освоюються, в тому числі, і керівниками Russia Today та інших ЗМІ. Очевидно, що ці люди зацікавлені, щоб у них була робота, щоб бюджети освоювалися, тому вони переконують, що треба вкладати в це. Ну, і Росія — це країна корупції, тому ці аргументи доходять. Очевидно, що й вони діляться цими грошима.
Ще один важливий момент, на який зараз звертають увагу Україна, країни Балтії та Польща — це так звані «хорошие русские». Проблема — дуже велика. Чому? Тому, що захід звик сприймати їх як опозицію по відношенню до путіна. Тому їх підтримують. Той же «Дождь» отримав фінансування від європейських структур. При цьому, що українським медіа не допомагають навіть тоді, коли вони прямо вказані в резолюції ЄС як ті, що потрібно підтримувати. А медіа «хороших русских» отримують. Проблема полягає в тому, що вони не сприймаються як частина російського світу. Взагалі, цю війну багато європейців та американців сприймають як путін-зло. Тобто, як війна путіна. Це не війна Росії, а війна путіна. Тому, хто опонує путіну, заслуговує на підтримку. Насправді, ця війна Росії, і ті ж ліберальні російські медіа продовжують нести на Захід ці наративи. Можливо, не такі прямі або лобові, але ці наративи розраховані на аудиторію західних медіа. Імунітету в Західній Європі та США поки не випрацювали.
Повністю розмову з політичним оглядачем Олексієм Мустафіним можна послухати в доданому файлі
Лариса Задорожна
