Сьогодні поговоримо про те, як Європейський Союз та Польща реагують на російську пропаганду на інституційному рівні. Тобто поговоримо про те, як загалом Брюссель та країни-члени підготовлені до інформаційної війни, що відбувається на цьому фронті, як Євросоюз протидіє фейкам та дезінформаційним атакам країни агресорки. Варто зазначити, що загалом російські кампанії, націлені на Європейський Союз, країни-члени Спільноти, а також сусідів ЄС дуже різноманітні. Росіяни намагаються підлаштовувати свої наративи до кожної країни окремо, розповсюджують їх на тих платформах, в тих соціальних мережах, які популярні в тій чи іншій країні. Якщо ж говоримо про дезінформацію проти ЄС як Спільноти, то головна мета Кремля - переконати європейців у відсутності солідарності та у перманентній внутрішній кризі Спільноти.
Колишній речник Європейської комісії з зовнішніх справ і політики безпеки Петер Стано описав методи, які РФ використовує у Євросоюзі, та навів кілька прикладів таких дезінформаційних кампаній, свідками яких ми є в останні роки. Зазначу, що записували ми цю розмову у його останні дні на цій посаді:
Кампанії з дезінформації всеохопні. Неможливо виділити три-чотири типи таких кампаній. Вони масові й тривають цілий час. Однією з їхніх відмінних рис є не лише те, що вони не зупиняються, а й те, що вони підлаштовуються до реальних обставин. Наприклад, європейські вибори, що були влітку цього року, або вибори в країнах-членах ЄС, це дуже добрий приклад. Вони є привабливою мішенню для росіян. Або, наприклад, вони активізуються, коли йде публічна дискусія на якусь важливу тему, скажімо, майбутні заходи з нагоди закінчення Другої світової війни, а це одна з найулюбленіших тем, що активно використовується російською пропагандою. Загалом Друга світова війна та нібито зростання нацизму чи неонацизму в країнах-членах Європейського Союзу. Але раніше, звичайно, Україна дуже довго була одним із головних суб’єктів пропаганди та різних маніпуляцій в інформаційному просторі.
Однак ще до початку коронакризи та вже під час неї ми бачили багато наративів, які розповсюджували росіяни або повʼязані з ними групи. Вони адаптували свої тези до подій, що відбувалися. Тож на початку вони намагалися посіяти сумніви у тому, що світ дійсно переживає пандемію. Тоді вони намагалися створити плутанину щодо джерел цієї пандемії. Усі знали, що вірус розповсюдився світом з Китаю, але росіяни намагалися вселити у свідомість людей переконання, що він був створений в секретних військових лабораторіях НАТО, США, українців та НАТО і т. д. Потім вони намагалися створити картинку або враження, що Європейський Союз розпадається, тому що ми закриваємо кордони, адже ми не справляємося з першою хвилею пандемії. Тож вони перебільшували те, що відбувалося. Тоді вони почали рекламувати російську вакцину «Супутник» і відкидали всі інші західні вакцини, які набагато кращі та набагато ефективніші. Тоді вони намагалися зірвати кампанію з вакцинації, коли виявилося, що «Супутник» насправді став провалом. Вони намагалися дискредитувати кампанію з вакцинації, кажучи: «Ах, ці щеплення робляться для вживлення мікрочипів, аби «глибинна держава» могла контролювати вас» і т.д. Я думаю, що пандемія насправді була дуже гарною ілюстрацією того, як росіяни адаптуються. Тому що коли ми говоримо про постійну дезінформацію, пов’язану з війною в Україні, то це зазвичай, знаєте, схоже на спробу придумати щось на кшталт: «Ах, нацисти в Україні чинять жорстокі напади. Вони створюють хімічну зброю. Вони створюють біологічну зброю. Вони готують інцидент з використанням ядерної зброї». Тож це фактично повторне використання всіх цих наративів, які ми вже знаємо. І вони продовжують це робити. І вони також адаптують їх до суспільних настроїв і панівних тем в публічному просторі окремих держав-членів. Іноді вони націлені на українських біженців у Євросоюзі. Інколи ці кампанії націлені, скажімо, на населення європейських країн, яке нібито закликає до миру і не підтримує військову допомогу Україні. Тож насправді, я маю на увазі, що російські пропагандисти дуже розумні та досвідчені, тому що вони дійсно здатні адаптуватися до того, що є найбільш ефективним у конкретний момент, у цьому конкретному суспільстві.
Професорка Академії фінансів та бізнесу Вістула, аналітикиня Польського інституту міжнародних відносин (PISM) Аґнєшка Лєґуцька зазначає, Росія є одним із найважливіших акторів, які намагаються втрутитися у внутрішньополітичні процеси в Європейському Союзу, та розповіла про одну з недавніх дезінформаційних кампаній росіян під назвою Doppelganger, тобто «двійник».
Росія відповідальна за 80% інцидентів, що зачіпають європейські країни. Китай, наприклад, відповідає за менше ніж 20%, але Іран і Північна Корея також є такими активними акторами дезінформації. Росія є найважливішою, тому що її діяльність є систематичною, має гарне фінансування та характеризується перманентністю, тобто не припиняється, а, можна сказати, активізується у важкі для країн-членів моменти.
Мабуть, найвпливовішою кампанією зараз, порівняно з попередніми, і чимось новим у цьому сенсі, є кампанія Doppelganger. Росія відходить від типового тролінгу, який ми бачили досі, і проводить цю кампанію, яку важко зупинити. Doppelganger - це двійник. Ця кампанія полягає в копіюванні сайтів, облікових записів та особливо сайтів засобів масової інформації: журналів або газет. Росіяни роблять точні копії цих сторінок, і користувачу дуже важко зрозуміти, що це просто дзеркальне відображення сайту газети. Наприклад, у Польщі була створена копія сайту Polityka, а в Німеччині - Die Welt. Також була створена копія сайту Politico. Росіяни публікують там статтю, яка виглядає дуже схожою на оригінальні публікації цього видання, але вона містить різного типу маніпуляції або містить посилання на інші сайти. Це операція, яка вже була перевірена і доведена як російська діяльність, але її все ще дуже важко зупинити. Ці клони створюються для того, щоб підвищити довіру до повідомлення. Тому що європейці вже певним чином звикли до російської пропаганди, вони усвідомлюють, що Росія втручається, тому Кремль намагається зробити все, щоб усунути цей, так би мовити, свій слід, аби було якомога складніше усвідомити, що за цим стоїть Москва. Саме операція «Двійник» є найефективнішою. У Польщі, всупереч видимості, ми цього не відчуваємо. Країни, в яких проводилася ця операція, — Німеччина, Франція та США. Ця кампанія дуже ефективна, її дуже важко зупинити й важко перевірити інформацію.
У багатьох країнах Європи поширений наратив про певні привілеї українських біженців в Євросоюзі. Чи Європейський Союз намагався з цим працювати? Це питання я адресувала Петеру Стано.
Так, звичайно. Однак зараз ми вже не так часто стикаємося з такими наративами, але в перші тижні повномасштабної війни й в перший місяць, звісно, росіяни намагалися розігрувати цю карту, мовляв, у нас наплив неонацистів до Європейського Союзу. Вони принесуть проблеми. Вони спровокують кризу систему охорони здоровʼя, тому що принесуть багато хвороб. Тоді зʼявився інший наратив, який полягав у тому, що українці користуватимуться послугами системи охорони здоровʼя, освітньої системи, соціальними послугами, становлячи конкуренцію для місцевого населення.
Кожного разу в певній країні, коли там був вчинений злочин, про який писали газети, і до якого був причетний український біженець, росіяни завжди перебільшували, перекручували та намагалися розповсюдити переконання, мовляв, усі українці - злочинці, подивіться, що вони чинять у вашому суспільству. Те ж саме відбувалося під час міграційної кризи. Тож так, я маю на увазі, що меседж про привілеї українських біженців використовувався росіянами, але він не був дуже поширеним. Річ у тому, що вони мали, скажімо так, обмежений інформаційний простір, де вони могли б його поширювати. Адже спочатку українці поїхали до Польщі. У Польщі загалом російська дезінформаційна діяльність не дуже успішна, тому що поляки, як нація загалом, не дуже відкрита до російської пропаганди та спроб маніпулювати інформацією. Звичайно, росіяни намагалися розповсюдити свою пропаганду в Німеччині. Загалом, варто зазначити, що Німеччина є найбільшою і найважливішою країною ЄС, яка прийняла більшість українських біженців. Німеччина також була мішенню цих наративів.
Потім же ж росіяни спробували вдатися до інших способів, тому що зрозуміли, що така інформація насправді не привертає багато уваги ЗМІ, суспільств. І зараз, я навіть думаю, що вони вже не намагаються розігрувати цю карту. Більшість наративів або найпоширеніших наративів стосуються зараз ескалації війни РФ проти України Заходом, проблем зі зброєю, питання миру, тут мається на увазі, що Кремль хоче переконати решту світу, що він хоче миру, а Захід - ні. Отже, вони все більше звертаються до політичних і військових питань, а не соціальних, тому що врешті-решт уряди почали позбавляти українських біженців багатьох видів соціальної допомоги. Тож для дезінформації такого штибу зараз, я б сказав, небагато благодатного ґрунту.
Петер Стано зазначив, що у Польщі російська дезінформаційна діяльність не має успіхів. Я запитала у колишнього речника Європейської комісії з зовнішніх справ і політики безпеки, які країни він ще міг би навести як гарний приклад боротьби з російською пропагандою?
Офіційно, як інституція ЄС ми не можемо фаворизувати держави-члени та хвалити їх чи критикувати, оскільки компетенція у боротьбі з дезінформацією дуже локальна. Все в руках держав-членів, тому що ці дезінформаційні кампанії націлені на їх територію, вони сформульовані їхньою мовою, занурені у їхній власний контекст. Тож річ не у тому, що дезінформація націлена на Брюссель англійською та французькою мовами. У Болгарії вона розповсюджується болгарською, у Польщі - польською, у Німеччині - німецькою. Тож це завдання національних урядів. Однак в цілому, як правило, країни, які є найбільш стійкими або мають найкращий досвід у протидії російській пропаганді, це, звичайно, країни, які знають, як діє Росія, навіть ще з радянських часів. Це балтійські республіки, Польща, а потім історично також Фінляндія. Фіни наражаються на російську пропаганду та спроби втручання з 1940-х років минулого століття. Тому у них дуже добре розвинена система протидії дезінформації загалом. Потім, як я вже сказав, країни Балтії та кілька інших держав-членів, які зміцнюють свою оборону, тому що вони розуміють, що це величезна проблема, і вони справді є мішенню.
З питанням про те, як саме Польща протидіє російській пропаганді, я звернулася до Маґдалєни Вільчинської, директорки відділу захисту інформації в кіберпросторі Наукової та академічної комп'ютерної мережі (NASK).
Коли мова йде про інфраструктуру для протидії дезінформації в Польщі, то ми, тобто Національна та академічна компʼютерна мережа (NASK), бачимо себе лідером аналітичної діяльності в цій сфері. Ми аналізуємо як наративи, так і звіти. Ми також намагаємося виявляти кампанії. Такі аналізи передаються до міністерств. І тут Міністерство цифровізації є органом, відповідальним за питання, пов’язані з кібербезпекою, які також включають дезінформацію та протидію дезінформації. Варто зазначити, що у нас є багато інституцій, які взагалі займаються цією темою. У нас, безумовно, є спеціальні служби, які займаються цим питанням. Нещодавно у нас також зʼявився спеціальний уповноважений у Міністерстві закордонних справ Польщі, який займається аналізом зовнішніх загроз, так званих FIMI, а також російської пропаганди. Тому це ще одна дуже важлива інституція, яка виконуватиме ці завдання.
Також варто згадати про освітній шар. Протидія дезінформації передбачає не лише її виявлення та аналіз, а й суспільне виховання. Тут Національна рада з питань телерадіомовлення, громадські ЗМІ та Міністерство національної освіти Польщі мають відігравати важливу роль і конкретну місію.
Які основні платформи для поширення дезінформації в Європейському Союзі? Чи це соцмережі: Facebook, TikTok чи YouTube? Відповідає Петер Стано:
Усе, що служить для розповсюдження інформації серед населення окремих держав-членів. Тому, звичайно, соціальні платформи дуже-дуже важливі. Однак вибір соцмережі різниться від однієї країни до іншої. В одній країні це може бути Telegram. В іншій країні це може бути Facebook. Десь ще це може бути Twitter або X. Тепер це може бути TikTok, що завгодно. Я маю на увазі, що їм все одно, якою соцмережею користуватися. Вони також використовують традиційні медіа. Наприклад, китайський чи російський посол публікує своє звернення, чи вони купують рекламу у звичайних ЗМІ: одну сторінку або 20 секунд в ефірі, - і наповнюють його своєю нісенітницею, яка висвітлюється як красива політична позиція їхньої країни. Росіяни дуже часто це роблять, вони користуються свободою вираження поглядів, тому що ми не можемо заборонити їм щось публікувати. Отже, якщо вони знаходять джерело, яке готове опублікувати їхні нісенітниці, то вони це роблять. Ми не можемо зробити те саме в Росії, наприклад, правда? Для контратаки. Тож вони використовують усе: звичайні традиційні засоби масової інформації, нові медіа, соціальні мережі, ботів, фейкові облікові записи, тролів - усе, що допомагає їм донести цю інформацію до людей якомога масовіше.
Професорка Аґнєшка Лєґуцька також зазначає, що російські пропагандисти швидко вчаться та вдаються до щораз нових методів. Тож не дивно, що можливості штучного інтелекту швидко не оминули уваги Кремля:
Штучний інтелект дозволив робити те, що було неможливо раніше, тобто дуже достовірні коментарі. Лише кілька років тому ми говорили про ферми тролів, і це були люди, які намагалися «висловити занепокоєння» в соціальних мережах, чи то у Facebook, чи то на платформі X, або, наприклад, на YouTube. Це робилося для того, щоб збільшити видимість того чи іншого матеріалу російської пропаганди. Російська пропагандистська машина використовувала ботів, тобто штучні акаунти, які дозволяли підвищити видимість посту чи відео, а для цього потрібно було купувати коментарі під певним відео. До цього моменту вони, наприклад, могли купити у Вʼєтнамі сотні тисяч коментарів, але ті не виглядали достовірними, тому що під певним відео стояли значки. Так, вони збільшили його видимість, але водночас вони не впливали на важливість, значення цього відео. Штучний інтелект це змінив, тому що ці коментарі під відео, по-перше, лінгвістично адаптовані до конкретної країни, по-друге, вони довгі й можуть маніпулювати користувачами. Вони викликають більшу довіру, підвищують видимість, і тому людина може просто в це повірити. Тому Росія додала нові елементи, окрім, звичайно, ферм тролів, ботів, тепер вона використовує ще й штучний інтелект, який дозволяє їй збільшити швидкість і спосіб досягнення користувачів.
Реакція більшості західних країн на російську дезінформацію, здається, була фрагментарною, повільною та ускладненою правовими обмеженнями та бюрократією. Чи це правдиве, чи хибне спостереження ззовні - з таким питанням я звернулася до професорки Лєґуцької.
Мені здається, що Європейський Союз уже усвідомив проблему, і я б навіть сказала, що зараз він дуже сильно зосереджується на цій загрозі та питанні. У певному сенсі це все-таки програна війна, тому що зовнішні супротивники можуть вдаватися до нових методів дій. Однак Євросоюз вжив низку дій, тому є усвідомлення проблеми на рівні Спільноти, на рівні європейських інституцій. Зараз дезінформація називається FIMI, тобто іноземне втручання та маніпулювання інформацією. Ми ніби повернулися до часів холодної війни, коли росіяни також використовували не тільки дезінформацію, але й різні види підривної діяльності, дестабілізації в країнах Заходу, в демократичних країнах. Росія намагається маніпулювати інформацією, але також вдається до кібератак на сайти або руйнувань чи дестабілізації критичної інфраструктури, свідками чого ми також є. Тому це питання розглядається набагато ширше.
В рамках так званої Європейської служби зовнішніх дій є спеціальний підрозділ, який займається викриттям російської дезінформації, зокрема проти України. Є відомий портал EUvsDisinfo, який уже задокументував кілька тисяч інцидентів, показав, до яких маніпуляцій вдається Росія і намагається пояснити це читачам. Європейська служба зовнішніх дій також вносить певні структурні зміни, щоб відповісти на поточну загрозу не лише в самому Європейському Союзі, а й в інших регіонах світу. Я маю на увазі Близький Схід і Африку, де і росіяни, і китайці намагаються підірвати довіру до західних суспільств, наприклад, коли ми говоримо про війну в Україні. Тобто вже розвивається відділ, який займається стратегічною комунікацією, FIMI й водночас намагається інформувати країни-члени, з якими проблемами їм доводиться мати справу в усьому Європейському Союзі.
У 2019 році була ухвалена програма під назвою Rapid Alert System. В межах цієї програми країни-члени у випадку, якщо щось стається в їхньому інформаційному просторі, висилають сигнал тривоги одне одному. Таким чином вони можуть моніторити, чи це питання стосується тільки однієї країни, чи воно є загальноєвропейським. Таким прикладом є протести фермерів, які відбувалися перед виборами до Європейського парламенту. Вони проходили не тільки у країнах, що межують з Україною, але й в Франції, Брюсселі. Було зрозуміло, що частина з них піддавалася маніпуляціям зі сторони Російської Федерації.
Росія намагається поширювати свої наративи про неспроможність Брюсселя, розʼєднаність Заходу не лише в Євросоюзі, а й в сусідніх країнах. Тут мені видаються важливими країни Східного партнерства, які мають амбіції вступити до Спільноти, стати її частиною. Тож чи вбачає Брюссель у цьому загрозу, має свою стратегію боротьби з російськими інформаційними впливами в цих країнах? Це питання я адресувала Петеру Стано.
Звичайно, частиною повноважень Європейської служби зовнішніх дій (EAS) у боротьбі з дезінформацією є не лише її координація на європейському рівні, але й сприяння партнерству з акторами та партнерами в країнах, не лише Східного партнерства чи східного сусідства, але й Західних Балкан, тому що вони насправді є полем битви. Росія намагається вдарити нас по нашому м’якому підчерев’ю. Це стосується наших сусідів, особливо країн Західних Балкан, які прагнуть приєднатися до Європейського Союзу. Вони намагаються відвернути там громадську думку від Європи.
Україна протягом багатьох років була першою і найбільшою мішенню дезінформації з боку Росії. Молдова, Грузія також. Вірменія і сьогодні. В Азербайджані, до речі, не дуже. У Білорусі це взагалі не потрібно, тому що там інформаційний простір контролює духовний брат чи клон Путіна. Тож це не проблема. Однак країни Західних Балкан, які перебувають у процесі вступу до ЄС, і чотири країни нашого східного сусідства справді піддаються впливу. Тому ми працюємо з місцевою владою. Наприклад, у Молдові ми запустили цивільну місію ЄС, якій вже півтора року. Завдання цієї цивільної місії полягає саме в тому, щоб допомогти місцевій владі підвищити її здатність боротися з дезінформацією, яку ми офіційно називаємо іноземним втручанням та маніпулюванням інформацією (FIMI). Тож це дуже гарний приклад. Тому ми працюємо не лише з владою. Ми також працюємо з незалежними ЗМІ, з громадянським суспільством, незалежними фактчекінговими проєктами. Ми проводимо майстер-класи, читаємо лекції. Ми обмінюємося інформацією з усіма цими партнерами, щоб допомогти їм підвищити обізнаність місцевого населення про небезпеку дезінформації, підвищити їхню обізнаність про те, хто розповсюджує дезінформацію, а також допомогти їм збільшити їхній потенціал у боротьбі з дезінформацією.
Увесь цей час ми говорили про російську пропаганду, згадували також китайську та іранську, але мене зацікавили ближчі сусіди Польщі та України - білоруси. Я запитала в Аґнєшки Лєґуцької, чи пропаганда режиму Лукашенки якось виділяється на тлі російської, чи є її частиною.
Щодо білоруської сторони, то ми бачимо, що між Росією та Білоруссю є обмін досвідом. Можна сказати, що росіяни багато чого навчилися від білоруської сторони, звичайно, в негативному сенсі, і така жорстка риторика, дії пояснюється тим, що досі, принаймні до 2022 року, росіяни намагалися нюансувати свою дезінформацію в різних регіонах Європи та використати таку собі димову завісу, звертаючись до деяких соціальних груп в Європі, а не безпосередньо атакуючи імідж Європейського Союзу.
Тепер можна навіть сказати, що вони копіюють інструментарій Білорусі, це відбувається і в полі комунікацій з європейськими країнами. Тобто вони почали вдаватися до звинувачень, бити по найслабших місцях тощо. Тож росіяни використовують у своїх дезінформаційних кампаніях певний білоруський досвід. Також вони переймаються досвід й від білоруської шпигунської діяльності, яка здійснювалася на території Польщі. У мене таке враження, що в деяких сферах білоруси переплюнули самих росіян. Росіян звертаються до білоруських ноу-хау, а разом з тим і до розвідданих, отриманих білорусами.
З цим твердженням професорки Лєґуцької погоджується і Маґдалєна Вільчинська з Наукової та академічної компʼютерної мережі:
Загалом ми разом аналізуємо цей контент, ці кампанії, але насправді ми помічаємо, що частина цього контенту може надходити з Білорусі, а не з Росії. На рівні наративів зміст не відрізняється суттєво. Загалом, варто підкреслити, що Білорусь також є гравцем на цьому ринку, тому навіть, якщо їхні наративи не дуже відрізняються, ми все одно маємо аналізувати дії білорусів на цьому полі.
Росія та Білорусь не є єдиними акторами на цьому дезінформаційному полі. Також варто памʼятати про Китай та навіть Іран, але про це слухайте вже в інших випусках подкасту Польського радіо для України «Фейколови».
Дар'я Юр'єва