Шведи та (дез)інформація
Подорожуючи з Польщі до Швеції, я залишаюсь під парасолькою НАТО. Такою є реальність від 7 березня 2024 року. І це переворот свідомості, бо два століття Швеція була країною з нейтральним статусом, не вступала у військові альянси, хоча мала партнерські відносини з НАТО, проте це було вже після розпаду СРСР.
Тож в процесі вступу в НАТО Швецію просто таки засипала російська пропаганда, зокрема це були погрози нападу, розбурювання антишведських настроїв в альянсі. Вступ Швеції довго гальмували Туреччина та Угорщина. Зокрема, в контексті Туреччини росія розгойдувати дезінформацію про нетолерантне ставлення шведів до мусульман.
У січні 2023 року у Швеції був спалений Коран, що спричинило тижневі протести з боку мусульманської спільноти, заклики до бойкоту шведських товарів. Через кілька місяців ситуація повторилася біля центральної мечеті Стокгольма. Звісно, Анкара була обурена, а росія зловтішалась. Міністр цивільної оборони Карл-Оскар Болін зазначав, що сили, які підтримує росія, поширюють дезінформацію, а основний наратив був таким, мовляв, за оскверненням священних писань стоїть Швеція. Альона Гурківська, запрошена дослідниця Університету Седертерн прокоментувала цей інцидент:
«Від моменту Корану багато експертів кажуть, що це була спеціальна інформаційна операція росії проти ініціативи вступу Швеції в НАТО. Росіяни використовували цю риторику також у Туреччині, щоб та політично тиснула і перешкоджала проти вступу Швеції в НАТО. Як і експертно, і у шведському середовищі, так і в українському середовищі є інформація про те, що є всі ознаки спеціальної інформаційної операції».
Навколо Швеції виникало багато контроверсій, адже там уживаються часом полярні ідеї. Швеція була відома своїм соціально-економічним серединним шляхом — шведський соціалізм, щось між капіталізмом Заходу та комунізмом СРСР. Швеція була втіленням нової ідеї та прогресивності. У цій країні поважають індивіда, проте колективне не менш важливе, шведи впевнені в державі, державних медіа, незалежно від того, яка партія при владі.
Проте от що важливо — немає у Швеції полярності у ставленні щодо України. Це також фактор, який дозволяє Швеції чинити опір російським впливам. Цю думку підтверджує і Юрій Горбик, історик та журналіст, старший викладач Університету Седертерн.
У Швеції немає жодної антиукраїнської партії. Принаймні, в парламенті немає. Є, напевно, якісь там дрібні партії, але це ж, скажімо так, несерйозно.
«Парламентські партії проукраїнські, але вони трошки відрізняються в ступені своєї проукраїнськості. Але шведи обрали свою сторону цій війні, і ця сторона — Україна. Якщо людина твердо в чомусь переконана, ну і дуже важко її зрушити з її переконанням. Тим більше переконати в чомусь протилежному. Навіть змусити сумніватися важко. Тому тут шведи, звичайно, не є вдячною ціллю для російської пропаганди. Але російські пропагандисти розуміють, що треба формулювати реалістичні цілі, і треба звертатись до аудиторії меседжами, які вона здатна сприйняти. Звичайно, що шведи не сприймуть меседж, про всемогутнього путіна, найвеличнішого лідера, який кидає виклик американському імперіалізму, чи меседж про нацистів в Україні. Серед деяких сегментів ці меседжі можуть знайти відгук, але в цілому це не те, що шведи сприймуть. Але росіяни розуміють, що шведи можуть сприйняти щось інше. Вони розуміють, що шведи можуть реагувати, наприклад, на тему корупції, демократії, прав людини. Проте, знову ж таки, вони ж довіряють тільки невеликій кількості таких вже затверджених джерел. В цьому сенсі російським пропагандистам важко, навіть, щоб залякати, посіяти якісь зерна страху чи зерна сумніву. Можливо, ще не сумніву як такого, але сумніву щодо спроможності, захиститися, наприклад. Якщо думати з перспективи російських пропагандистів, є сенс більше працювати на параліч, радше, ніж щоб схилити Швецію на свій бік. Тому що можна схилити того, хто нейтральний, а от, хто вже явно проти тебе, його можна, хіба що, паралізувати. От на параліч волі, може, вони якось і працюють», — розповідає історик.
З Романом Горбиком бачимось у місті Упсала. Там діє центр вивчення росії. Наскільки добре у Швеції розуміють, чим росія є і яку загрозу несе? Роман Горбик каже, що російська м'яка сила, тобто культурні впливи, попри все, ще мають відгук у суспільстві.
«У шведів ставлення до росії дуже таке суперечливе, як і в багатьох європейців. Тому що, з одного боку, росія їх лякає. Якщо пройти в Стокгольмі повз Королівську оперу, можна побачити афіші про виставу "Лускунчик". Тобто, що це, Гофман? Чи все ж таки Чайковський? На виставу йдуть масово освічені, розумні, успішні шведи, столичні мешканці.
Може, Лускунчик не асоціюється в них з чимось російським. Там же ж антураж не російський, і музика вона насправді зовсім не російська. Це такий троянський Лускунчик, який може здаватися абсолютно нешкідливим і безпечним, але варто його тільки запустити, і він вже розростеться до масштабів троянського коня, а може і троянського слона чи навіть тиранозавра.
Це якраз той приклад, який демонструє, що, хоч шведи потроху звикаються з цією думкою, що є ця загроза, з іншого боку, от і на Лускунчика можна піти. Таке двозначне ставлення до росії й досі існує. Звичайно, воно зараз трохи приглушене, і все ж таки, напевно, я вірю в те, що шведське суспільство здійснює таку когнітивну роботу, усвідомлення своїх помилок. Але, з іншого боку, мене не здивує, якщо потім з часом теж буде якийсь відкат назад», — зазначає Роман Горбик.
Попри острах, шведське суспільство залишається мало схильним вірити в російську пропаганду, і, крім як Лускунчика, росіянам важко пробратись до шведів та вплинути на них. Адже шведи дуже довіряють державним медіа, які дотримуються високих стандартів. Про це каже журналіст української редакції Радіо Швеції Карл Волкогон. Радіо Швеції Українською мовою запрацювало у 2022 році.
«Я працював журналістом в Україні, я працюю журналістом у Швеції. І я бачу, що у Швеції є більше довіра до суспільних мовників. Наприклад, до Радіо Швеція, де я працюю, дуже висока довіра в суспільстві. Взагалі Швеція вирізняється високим рівнем довіри до людей, до органів влади. І так само я бачу, що це стосується і теж суспільних мовників. Ми, як журналісти ЗМІ, можемо взяти інтерв'ю представників органів влади. І, звісно, ми дуже уважно перевіряємо кожне своє слово. У цьому плані маємо високі стандарти. І навіть якщо іноді це означає, що ми можемо трохи бути повільніші, не так швидко видавати якусь новину, це тому, що ми дуже ретельно перевіряємо всю інформацію. Це теж призводить до того, що рівень довіри досить високий до медіа», — каже Карл Волкогон.
Протидія дезінформації на державному рівні
Карл Волкогон підкреслював значення довіри до держави як такої. Воно й не дивно, бо на найвищому рівні вирішується чимало питань, зокрема за допомогою державних інституцій Швеція доволі дієво протидіє дезінформації та комунікує із суспільством. Наприклад, у Швеції діє відділ протидії інформаційним впливам у Шведському агентстві з надзвичайних ситуацій. У січні 2022 року була створена Агенція із психологічного захисту. Її назва може видатись незвичною, але, якщо згадаємо термін ІПСО — інформаційно-психологічна операція, то все стає логічним.
Діяльність агенції унікальна Це, знову ж таки, серединний шлях між двома крайніми підходами. Між невтручанням в інформаційний простір та цензурою. Уряд Швеції в інфопростір не втручається, натомість направляє і коригує, і дає право на помилку. Як пояснив Мікель Тувесон, керівник штабу Шведської агенції психологічного захисту, у своїй роботі вони розділяють носіїв дезінформації. Тож іноземний гравець із проросійською повісткою — загроза, а громадянин Швеції з такими ж поглядами — вже не загроза, а вразливий елемент. Демократія у Швеції добре розвинена. Однак свободою думки й слова у Швеції можуть користуватись росіяни, робити так, щоб слова і думки були корисні росії. Занепокоєння щодо цього висловила під час інтерв'ю Альона Гурківська, вона розповіла, що можна було почути російські наративи й щодо українських вимушених переселенців:
«І був такий нещодавно скандал про те, як в прямому ефірі громадянка Швеції, вона сама іммігрантка [ред. з Іраку], зробила жарт про те, що українські жінки повії, мовляв, їх можна відрізнити за тим, де вони знаходяться, а знаходяться вони в борделі. Після цього Українське посольство надало листа до цієї шведської медіа. І отримали відповідь про те, що в Швеції є свобода слова, тому вибачень не буде. Шведи ставляться до свободи слова дуже лояльно і дуже відповідально, але проблема в тому, що росія і люди, які налаштовані проти України і проти підтримки України, просто експлуатують цю свободу слова для того, щоб просувати свої наративи й по факту шкодити національній безпеці».
Проте Шведська агенція психологічного захисту активно працює, щоб нацбезпека не була під загрозою. Саме тому передусім іде боротьба із зовнішніми дезінформаційними впливами і робота з внутрішніми, як каже Мікель Тувесон, керівник штабу Шведської агенції психологічного захисту:
«Якщо у вас є свобода слова, а у нас в Європі так і є, то й маєте право помилятися. Тому ми не можемо сприймати наше власне населення в Європі як загрозу, коли вони користуються правом на свободу слова. Навіть якщо вони поширюють дезінформацію. Вони насправді мають на це право. Тому уряд повинен бути дуже обережним з цим. Проте іноземні державні суб'єкти, які втручаються в наші політичні дебати, вони не захищені нашими законами. Вони не є частиною нашої демократії. Тому ми можемо ставитися до них, як до загрози. Це означає, що нам потрібно мати два різних інструменти. Ми повинні піклуватися про людей, які поширюють дезінформацію в нашому суспільстві. І ми повинні розглядати їх як вразливе місце, вразливий елемент. Ми можемо лиш підтримати їх правильною інформацією. Забезпечити медіаграмотністю, критичним мисленням щодо джерел і так далі. Але не вступати в конфлікт з нашим населенням. Ми повинні поважати їхні права. Іноземні суб'єкти — це загроза. Проте важливе питання пропорційності. Наша задача виявляти протидіяти іноземному зловмисному впливу. Ми можемо викрити такого роду діяльність, дезінформацію. І підвищити стійкість нашого населення. Щоб люди усвідомлювали загрозу. І водночас ми можемо говорити про наші вразливі місця. Ми маємо зробити так, щоб люди знали про свої вразливості. Тому що російська загроза націлена на вразливі точки, тож можуть бути серйозні наслідки».
Спроби росії викривити історію та сучасність
Росії не вдалось підірвати історичну пам'ять шведів, навпаки, ця пам'ять миттєво відродилась у суспільному дискурсі, в обговореннях на кухні чи на перервах на каву з колегами. З питаннями щодо історії звертаюсь до Юлії Юрчук, докторки історичних наук, яка викладає у шведських університетах і у Швеції живе близько 15 років.
«Росія насправді вона старається посварити всіх. Вона працює на те, щоб розколоти якусь коаліцію, навіть не тільки в ЄС, а в західних демократіях, які захищають Україну. І насправді я не думаю, що росії вдається дуже посварити скандинавські країни. Тому що досить сильна підтримка України й в Данії, і у Швеції, і в Фінляндії, на державному рівні, і в Норвегії. Ці країни дійсно побудовані на культурі консенсусу, вони вірять в те, що демократії будуються через переговори, діалог, через бажання порозумітися. І коли вони бачать зовсім іншу реакцію, розуміють, що з росією дуже важко говорити про діалог, навіть не те, що мати діалог, а говорити про діалог. Я думаю скандинавів важче розсварити, тому що їхня спільна риса — віра в консенсус, в ці нескінченні дебати, в яких твориться демократія. Росія може старатися, але, з іншого боку, це важко, тому що це не просто віра, це частина ідентичності, а підірвати ідентичність важко. Але, з іншого боку, все одно, якщо читати ці ж самі газети, то там дуже багато дається простору тим російським інтелектуалам, яких шведи вважають (налаштованими — ред.) проти війни. Хоча насправді, як ми знаємо, вони можуть бути проти війни, але це не означає, що вони за Україну, чи вони хочуть, щоб Україна перемогла. Варто зайти в книгарні й подивитися. На перших поличках зараз хто? Навальний. Його ж книжка вийшла, одразу вийшов й переклад книжки. Це теж про багато що говорить», — каже історик.
Росії складно викривлювати історію, але викривлювати сучасність вона не полишає спроб. Тут яскравий приклад із «Орєшніком». Нагадаємо, що 21 листопада росія завдала комбінованого ракетного удару по місту Дніпро. Росія вперше використала міжконтинентальну балістичну ракету. Запуском нової ракети середньої дальності росія подала сигнал не так Україні, як західним країнам, як на цей сигнал зреагували шведи? За поширенням новини у шведських медіа стежив професор Роман Горбик.
«Відбулася певна, скажімо так, військова акція, яку росія дуже активно просувала саме в контексті свого ядерного відстрашування. Це один з основних інструментів російської пропаганди ще з радянських часів. Вони постійно цим займалися. І головне, що вони розуміють, що це чутливе місце для заходу. І росіяни постійно в цю точку б'ють. Вони розігрують цілий спектакль. Наприклад, коли Захарова, речниця російського МЗС, давала свій брифінг для міжнародних журналістів, і прямо під час цього брифінгу дзвонить один з очільників російських спецслужб і каже, що стоп, ця інформація засекречена, це значить не треба видавати. Це одна з класичних технік, які описані в, наприклад, методичках КДБ, які публікувалися ще в 60-ті, 80-ті роки маленькими тиражами для агентури. І там дуже добре описані такі тактики, коли, наприклад, перед ціллю розігрується такий цілий спектакль з метою підштовхнути ціль до начебто власного висновку. Людина буде завжди скептично ставитись до того, що її хтось намагається нав'язати зовні, переконати, ми всі опірні до переконання, навіть в особистому житті. Але якщо ми вважаємо, що ми самі до чогось додумалися, то ми вже вважатимемо, що це ніби наш власний висновок. І от, щоб людину підштовхнути до якогось висновку, саме до потрібного висновку, КДБ дуже часто розігрували такі спектаклі. Практично те саме було розіграно зараз. Ми бачимо, що це спрацювало набагато краще, ніж якась дезінформація. Якщо ми подивимося, як шведські ЗМІ з цим працювали, звичайно, вони про все це писали, вони це писали за своїми джерелами, за джерелами українськими та російськими. Проте, звичайно, як журналісти, як ЗМІ, вони не можуть ігнорувати те, що каже російська влада. Росіяни дуже добре вміють формулювати свої меседжі таким чином, щоб навіть, якщо вони будуть просто передані в контексті, будуть повністю зіставлені з якимись думками протилежного боку, контекстуалізовані експертними думками, то все одно ці меседжі будуть працювати непрямим чином. Тобто вони часом кажуть речі, насправді маючи на увазі не їх, а маючи на увазі той ефект, який ці речі викличуть у цільової аудиторії», — зазначає професор.
Більше запрошую послухати в доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць