Парламентські вибори у Німеччині завжди мають значення не лише для самої країни, а й для всієї Європи. Як одна з провідних економік світу та ключових гравців ЄС Німеччина визначає напрям європейської політики. Цього разу вибори відбулися достроково в умовах складної геополітичної ситуації, коли Європа стикається з викликами повномасштабної війни Росії проти України, енергетичної кризи та збільшення впливу популістських рухів у світі, які в Німеччині представляє на правому крилі політичної сцени «Альтернатива для Німеччини» (АдН) — крайньоправа партія з фашистським ухилом та прокремлівським спрямуванням. Варто нагадати, що мільярдер і права рука американського президента Ілон Маск виступив дистанційно на передвиборчому заході АдН і відкрито підтримав цю силу, що було розглянуто офіційним Берліном як втручання у внутрішні справи країни.
У результаті голосування в неділю, 23 лютого, до Бундестагу найбільше голосів набрав консервативний блок у складі Християнсько-демократичного союзу і Християнсько-соціального союзу (ХДС/ХСС), який очолює Фрідріх Мерц, — 28,5%. Друге місце посіла згадана вже «Альтернатива для Німеччини», очолювана Аліс Вайдель, — 20,8%. Ця партія набрала вдвічі більше, ніж це було в 2021 році. Третє місце в цих перегонах зайняла Соціал-демократична партія (СДП) чинного канцлера Олафа Шольца — 16,4%. Для соціал-демократів це найгірший результат з часу закінчення Другої світової війни. У «Зелених» — 14,7%, у «Лівих» — 11,4%. Всі інші партії не подолали п’ятивідсотковий бар’єр і не потрапили до Бундестагу.
Фрідріх Мерц, який, ймовірно, стане новим канцлером Німеччини, вже розпочав коаліційні переговори з Соціал-демократичною партією і виключив будь-яку можливість союзу з АдН. Зі свого боку, канцлер Олаф Шольц, який є вкрай непопулярним політиком, заявив, що він не претендуватиме на портфель у новому кабінеті.
Тим часом, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск відреагував на результати виборів у Німеччині. «Перемогти популістів на виборах сьогодні — непросте завдання. Я знаю про це дещо. Мої найщиріші вітання, дорогий Фрідріху Мерце», — написав Туск на платформі X.
Також Президент України Володимир Зеленський привітав лідера ХДС/ХСС Фрідріха Мерца з перемогою на недільних парламентських виборах, водночас підкресливши значення українсько-німецької співпраці для Європи.
«Вітаю ХДС/ХСС і Фрідріха Мерца з перемогою на виборах до Бундестагу. Це чіткий вибір виборців, і ми бачимо, наскільки це важливо для Європи», — написав Зеленський на платформі X.
Що парламентські вибори означають для Німеччини, Польщі й України в цей непростий час? До розмови на цю тему я запросив політологиню Алєксандру Рибінську, яка є оглядачем тижневика Sieci.
Отож, чи результати недільного голосування стали якоюсь несподіванкою?
— Я гадаю, що ніхто не здивований результатами виборів, бо соцопитування це прогнозували. Можна було очікувати, що «Альтернатива для Німеччини» (АдН) подвоїть свій результат. Нагадаю, що чотири роки тому АдН отримала 10,4% голосів, а зараз у неї — 20,8%. Отже, вона отримала найкращий результат з часу свого створення у 2013 році.
Я також не здивована результатом ані Християнсько-демократичного союзу і Християнсько-соціального союзу (ХДС/ХСС), ані Соціал-демократичної партії (СДП). Хоча, можливо, трохи дивує, що Фрідріху Мерцу, лідеру ХДС/ХСС не вдалося набрати понад 30% голосів, а лише трохи менше. Проте завдяки тому, що Союз Сари Вагенкнехт (ССВ) та Вільна демократична партія (ВДП) не пройшли в парламент, все вказує на те, що можна буде сформувати так звану велику коаліцію. Мова йде про ХДС/ХСС і СДП. Це, зрозуміло, означає більше продовження попереднього курсу, аніж зміни. Все-таки «санітарний кордон» довкола «Альтернативи для Німеччини» збережено. Ніхто з цією партією не буде вступати ні в які союзи.
Щоправда, Фрідріх Мерц заявляє про зміни, але має коаліційного партнера, в якого інші політичні пріоритети, скажімо, дуже ймовірно, що за традицією молодший коаліціант отримає зовнішньополітичне відомство, але Мерц буде змушений піти на якийсь компроміс. Відповідно, якщо й відбудуться якісь зміни, то вони не будуть радикальними, а не якийсь цілковитий розворот. Дехто навіть побоюється, що Німеччина впродовж наступних чотирьох років буде «гнити». Як ми знаємо, в країни є економічні проблеми, економіка вступила у фазу рецесії. А до цього німцям додає проблем Дональд Трамп. Тому тут все буде лише поглиблюватися і буде важко швидко знайти хороше рішення.
От точно здивування викликає рекордно висока явка на рівні 84% — це найбільше з часу об’єднання Німеччини. З чим це пов’язано?
— Це пов'язано з тим, що люди мобілізувалися. Тут варто поглянути на чию користь була ця суспільна мобілізація. З одного боку, це — «Альтернатива для Німеччини». Як показують дослідження, виборчий блок ХДС/ХСС втратив понад мільйон виборців на користь АдН. По-друге, мобілізувалися виборці лівиці. Це нагадує Францію, де є так званий Республіканський фронт. Це було зроблено задля того, щоб зупинити крайньоправих, тобто АдН. Ці люди проголосували за партію Die Linke, тобто за партію «Ліві». Ця політсила на минулих виборах ледь-ледь пройшла до Бундестагу, а тепер «Ліві» практично подвоїли свій результат, бо ці люди, які не хотіли приходу АдН і протестували проти крайньоправих у Німеччині, впродовж місяців не надто вірять, що християнські демократи і соціал-демократи відгородять АдН стіною. Відповідно, ця категорія виборців вирішила зробити ставку на справді ліву силу і власне від цього виграла партія Die Linke. На цих виборах ми побачили сильну мобілізацію крайньоправих і крайньолівих, що свідчить про поляризацію в Німеччині.
А чи ця очікувана велика коаліція Християнсько-демократичного союзу та Соціал-демократичної партії буде стабільною? І чи вдасться її сформувати до Великодня, тобто до 20 квітня, як цього прагне Фрідріх Мерц?
— Вважаю, що це амбітний план, бо з досвіду ми знаємо, що такі коаліційні переговори, як правило, тривають довго, подеколи навіть декілька місяців. Зрозуміло, що чим менше учасників, тим вищий шанс на більш швидке порозуміння. Проте треба звернути увагу, що в коаліційних умовах в Німеччині, на противагу хоча б до Польщі, де угода панівної коаліції налічує 17 сторінок, в Німеччині такий документ може сягати 170-200 сторінок. Там все погоджено. З огляду на це, переговори щодо створення коаліції тривають довше. Тут треба погодити все: від безпекової політики по міграцію. А якщо йдеться про ці сфери, то ХДС і СДП мають різні погляди на ці питання. Тому все це триватиме довго. Чи це вдасться досягнути перед Великоднем? Буде видно.
Я розумію, що час квапить, позаяк те, що відбувається на міжнародній арені, вимагає від Німеччини якнайшвидше сформувати коаліцію. Адже, якщо Фрідріх Мерц заявив, що він готовий унезалежнитися від США, будувати європейську потугу, напевно це має бути німецька потуга, то йому слід якнайшвидше починати це робити. Нема на що чекати, бо нова панівна коаліція означає консолідацію в середині Європейського союзу, поглиблення інтеграції. Це речі, щодо яких потрібно вести перемовини з іншими членами ЄС. Все це вимагає часу, а його, дивлячись на той темп, нав’язаний президентом США, здається, вже немає. Фрідріх Мерц хоче швидко сформувати уряд, але як це вийде і чи вийде, то ми ще побачимо.
Забігаючи дуже наперед, чи можна допустити думку, що ця двопартійна система ХДС/ХСС і СДП, яка сформувалася після ІІ світової війни, має ще чотири роки, щоб щось вдіяти з АдН на чолі з Аліс Вайдель? Електоральна тенденція вказує на те, що крайньоправі вже на наступних виборах можуть стати першою політсилою Німеччини.
— Таке може бути. Аліс Вайдель, яка була кандидатом на пост канцлера сказала про це відкрито. Вона заявила відверто: це ще не наш час, але за чотири роки ми прийдемо до влади. Ця заява прозвучала під час цієї кампанії. Після її завершення АдН оголосила про свій величезний успіх і вже приміряється до 2029 року. Чи так станеться, залежить від дуже багатьох чинників. По-перше, питання, чи справді вдасться панівній коаліції впоратися з проблемою міграції. І це стосується напливу не лише нових мігрантів, але тих, які вже є. Під час цієї кампанії було три теракти. Були напади з використанням ножів і теж теракт вихідця з Саудівської Аравії, який в’їхав машиною у натовп. Ці випадки ставлять запитання, що зробити з тим, хто вже давно перебуває у Німеччині і не інтегрується. Це монументальне завдання і питання, чи після стількох десятиліть помилок в цій сфері вдасться все вирішити впродовж чотирьох років. Щодо цього можна мати сумніви. Питання, чи це буде зроблено задовільно? Це питання для громадян, які заявляють, що вони не почуваються в безпеці в своїй власній країні.
Це перше питання, а друге — це, звичайно, стагнація, в яку ввійшла німецька економіка. Питання: чи в межах Європейського союзу, чи на глобальній арені, скажімо, у відносинах між Німеччиною та Китаєм, це вдасться зробити. Адже сьогодні Китай заливає європейський ринок дешевими електричними автомобілями, що створює конкуренцію німецьким авто. Зрештою німці частково в межах спільних підприємств у спілці з китайцями їх і виробляють. І тут Німеччина теж має проблему, бо, з одного боку, розглядає Китай конкурентом, а з іншого — він для них є необхідним ринком. Німці тут мають міцний горішок розгризти. Їм треба подумати, як все це погодити і зробити так, щоб німецька економіка знову стала конкурентноспроможною. Це йдеться також про цифровізацію, де в них величезне відставання. Є ціла маса речей, про які Фрідріх Мерц говорить, що вони це виправлять, але є сумніви щодо того, чи вони зможуть досягти цього за чотири роки. Тим більше, якщо йдеться про енергетичну трансформацію, то атомні електростанції цілковито демонтовано і то таким чином, що цього не вдасться повернути назад. Панівна сьогодні коаліції в складі СДП, Зелених і лібералів з Вільної демократичної партії подбала про те, щоб вже не було повернення до атому.
І це теж серйозно ускладнює отримання дешевої енергії. В Німеччині дуже дорога енергія. Саме тому німецькі концерни перебираються до Китаю та до США. Це теж є серйозною проблемою для конкурентоспроможності німецької економіки. Це є проблемою для Німеччини як країни-виробника.
Німецька промисловість є дуже енергозатратною. Передовсім йдеться про хімічну промисловість, автомобіле- і машинобудування. Все це поглинає величезні об’єми енергії. Німці зараз беруть електроенергію з французьких АЕС, але якесь комплексне рішення повинно бути знайдене. Щодо цього Фрідріц Мерц не представив якогось детального плану під час цієї кампанії. Отож, багато питань залишаються без відповіді. Ми не знаємо, чи їм вдасться впоратися з цими проблемами. Якщо так не станеться, стагнація прогресуватиме, міграційна ситуація не покращиться, а кількість терактів не зменшиться, то тоді це «гниття» настане. І тоді не виключено, що «Альтернатива для Німеччини» замість 20% одержить 30%. Може, не обов’язково АдН буде правити, але може виникнути ситуація, коли не вдасться утворити панівної коаліції без неї і тоді «санітарний кордон» розвалиться. Адже якщо в партії є 20% підтримки виборців, то її ще можна якось оминути, але, коли в неї 30% і більше, то вже ні. І тоді відбудеться дестабілізація. Якщо АдН не буде керувати, то без неї не вдасться правити. І, гадаю, тут це є ключовим питання. Звичайно, з’явилися ідеї, щоб заборонити АдН делегалізувати її. Проте такі речі можна було розглядати, коли в неї було декілька відсотків підтримки, а якщо в партії 20% підтримки чи понад того, то це мільйони виборців. Можна делегалізувати партію, але виборців не делегалізуєш. Це проблемно. Буде створена нова партія і виборці перекинуть свої голоси на чергову політсилу. Це не вирішує проблеми. Проблемою є те, що Німеччина стала дисфункційною державою і громадяни все більше це помічають. Краще б німецькі політики зосередилися на виправленні цієї дисфункційності, полагодили цю державу, а не шукали легких виходів, як, наприклад, заборона партії, що їм не подобається, але яка для 20,8% виборців є угрупованням, за яке вони голосують не лише на знак протесту, але й тому, що вони вважають його компетентним і вірять, що воно в змозі вирішити всі ці проблеми, які традиційні партії не можуть вирішити. Традиційні партії правлять Німеччиною від 1945 року і німці в цьому плані мають відповідний досвід. Вони постійно голосують за них і нічого не міняється, а люди через це починають бути сфрустровані.
Під час цієї виборчої кампанії до Бундестагу тема війни в Україні не була такою обговорюваною, як економіка чи міграція, але все ж це була важлива тема в цій електоральній баталії.
В Україні очікують, що якщо Мерц змінить у канцлерському кріслі Шольца, то це буде набагато краще для неї. На думку українців, він набагато твердіший прихильник Києва. Зокрема, під час кампанії він заявив, що українці та європейці повинні бути присутніми за столом переговорів щодо закінчення війни з Росією. Очікують, що Берлін при Мерці буде більше підтримувати Київ, ніж це було при Шольці. Наскільки обґрунтовані такі сподівання?
— Звичайно, Фрідріх Мерц оголошував про різні речі під час своєї виборчої кампанії. З одного боку, він казав, що слід домовиться з Дональдом Трампом. З іншого боку, він хоче, щоб Німеччина повернулася до провідної ролі в Європі. По-третє, вже після виборів він заявив, що фактично він вже не потребує США. Хоча його вважали дуже проатлантичним політиком. Гадаю, що німці намагаються знайти для себе якийсь вихід із ситуації, яка склалася. Є очевидним, що Німеччина є країною, яка найменше витрачала на оборону. На додаток, ці 50 мільярдів євро щорічно витрачали невідповідно. Щороку публікували звіт уповноваженого німецького уряду до справ Бундесверу, в якому зазначали, що ці кошти витрачали безнадійно погано. Там підкреслювали, що цих 50 мільярдів вистачило б багато на що, але з огляду на таке погане використання коштів їх не вистарчає ні на що.
Бундесвер зараз перебуває у гіршому стані, ніж це було під час початку російської агресії в Україні. Вона навіть не була змогла б захистити свою територію. Німці перебувають у ситуації, коли перед ними стоїть перспектива величезних витрат. Якщо б Німеччина мала виконати вимоги Дональда Трампа щодо оборони, то ми тут говоримо про 180 мільярдів євро. А якщо б це мала бути побудова великої європейської армії, про що говорить Мерц, то це мали б бути вже сотні мільярдів євро, а в німецькій конституції є борговий обмежувач. Немає згоди щодо цього між СПД і ХДС, то обмежувач повинен залишитися. Мерц виступає за те, щоб його не чіпати, що, звісно, обмежує можливість витрачання таких сум.
Тож Німеччина шукає вихід, щоб це не коштувало надто дорого, але водночас дозволяло підтримувати певний рівень безпеки та свою позицію.
Нагадаю всім, хто з ентузіазмом дивиться на Мерца, що саме Християнсько-демократичний союз проводив проросійську політику. Підхід «Russia First» був політикою Ангели Меркель, і саме завдяки Росії Німеччина зміцнювала свою позицію як глобального гравця. Вони просто використовували відносини з Москвою для балансування відносин зі США. Для Німеччини ситуація васальної залежності від Сполучених Штатів не є комфортною, тому Росія була для них вигідним партнером. Не можна виключати, що в тій чи іншій формі, особливо якщо будуть переговори про мир в Україні, Німеччина вирішить знову будувати відносини з Росією. Ні ХДС, ні СДП у цьому питанні не розкаялися. Ми також знаємо, що Ґерхард Шредер — це відкритий лобіст Кремля. І саме ці дві партії зараз керуватимуть Німеччиною. Тому я була б дуже обережною і застерігаю Україну від того, щоб робити ставку на Берлін. Берлін у першу чергу думає про себе, про власні вигоди, про підтримку своєї доволі дорогої соціальної держави. Це все коштує грошей, тож Німеччина шукатиме рішення, які їй це дозволять, і не обов’язково вони будуть вигідними для України.
Це перше, а друге — європейська армія поки що залишається лише мрією. Я в неї повірю, коли побачу. Я чую про це вже 25 років, якщо не більше. Ще коли я навчалася в університеті, вже тоді говорили, а поки що нічого такого не з’явилося. Ситуація змінюється дуже швидко, як у калейдоскопі, Дональд Трамп задає високу швидкість. Здається, всі трохи розгублені. Пил ще не осів. Поки що всі карти в грі. Думаю, що сам Дональд Трамп до кінця ще не знає, як завершити цю війну. Він обіцяв її завершити, але як саме — не знає, бо Росія — це не партнер, на якого можна покластися. Росіяни грають на час. Вони вважають, що мають перевагу на полі бою і що їм нікуди поспішати. І тактика батога і пряника, коли батіг для України, а пряник для Росії, зовсім не обов’язково спрацює. Тож поки що зарано робити висновки, що буде вигідно для України. Зрештою, як сказав президент Зеленський, потужну армію має саме Україна, а не Європа. Якщо подивитися об’єктивно, це переломний момент, переформатування світового порядку.
І, як мені здається, Берлін справді буде тиснути на Польщу. Він уже це робить, намагаючись переконати Польщу приєднатися до європейського військового об’єднання. Адже Польща в останні роки модернізувала свої збройні сили. І водночас Німеччина хоче, щоб Польща дистанціювалася від США, щоб воно брала участь у формуванні так званої стратегічної автономії, про яку роками говорить президент Франції Емманюель Макрон.
Польща наразі маневрує, але їй доведеться зробити вибір, бо тиск буде і тиск буде з боку США. Я думаю, варто ще трохи почекати, подивитися, що вийде зі спроб Дональда Трампа покінчити з війною, в якому напрямку все почне рухатися. І тоді, ймовірно, з’явиться більше інформації. Німецький уряд не був готовий передати Україні ракети Taurus, але, на мою думку, Фрідріх Мерц також не готовий. Як він сам каже, не варто йти на ескалацію, дратувати Росію, бо це може призвести до загострення. Адже німецьке суспільство цього дуже не хоче і дуже боїться. Після ІІ світової війни воно стало пацифістським. Тому такі кроки були б дуже непопулярними.
Тут потрібно подивитися, чи Мерц справжній візіонер, чи просто менеджер, який керує країною і не більше.
Перед самими виборами Мерц запропонував ідею, що з огляду на можливий вихід американців з Європи варто об’єднати сили Німеччини, Франції та Великої Британії для забезпечення ядерного щита для Європи.
Чи це взагалі реально, чи це просто чергова утопія?
— Франція та Велика Британія, безперечно, мають ядерну зброю, не стільки боєголовок, як Росія, але у випадку ядерного конфлікту це не має великого значення. Ці країни можуть забезпечити певний захист. Але сьогодні війна в Україні — не ядерна, а конвенційна, а в цьому плані Європа роззброєна. Немає армії.
До того ж величезна демографічна криза, бракує рекрутів, бракує і техніки, адже військова промисловість була зведена до мінімуму. Після 1989 року всі повірили у «кінець історії» Френсіса Фукуями, повірили що демократія перемогла, і більше не буде війни. Але ось ми маємо війну. Ця теорія, особливо після 2022 року, виявилася неправдивою і до того ж західна ліберальна демократія слабшає. Вона просто руйнується. Це ще одна масштабна трансформація, яка зараз відбувається. Ліберальна демократія поступово занепадає, і Дональд Трамп хоче цей процес прискорити. Адже для нього питання безпеки пов’язані з ідеологією. Він каже європейцям: якщо ви хочете фінансувати ЛГБТ, «Зелений курс» та інші кретинські прогресивні ініціативи, то на мене не розраховуйте. Я не забезпечуватиму вашу безпеку. Витрачайте гроші на оборону, а не НАТО повинно за вас це робити. Це шок для західних політиків. Тому голова Мюнхенської конференції з безпеки Крістоф Хойсген цього року плакав у Мюнхені на її закритті. Це те, чого ніхто тут не очікував, але це сталося. І тепер це виклик для Німеччини. Вона вважає себе моральною супердержавою, яка через soft power несе ліберальні цінності, і, гадаю, тут теж будуть зміни та переоцінки.
А чи ця панівна коаліція, яка формується в Німеччині, є доброю новиною для Польщі? У своїх коментарях представники польського уряду висловлюють надію, що ця співпраця з Берліном, яка досі просувалася дуже складно, нарешті покращиться.
Як Ви оцінюєте перспективи польсько-німецького партнерства, зокрема в економічній та військовій галузях, про які Ви вже згадували?
— Скажу прямо: польсько-німецького партнерства, як такого, не існує. Німеччина ніколи не розглядала Польщу як рівноправного партнера і в найближчій перспективі цього не змінить. Це один із головних закидів, які польські політики протягом років адресували Берліну. І цілком справедливо, адже Німеччина не сприймає Польщу як рівного собі союзника. В економічному сенсі Польщу розглядають, радше, як підрядника, а загалом як країну, на яку вони мають більший чи менший вплив і від якої чекають певних дій. Це і є німецький підхід. Коли очікування не справджуються, то відносини погіршуються — саме так це працює. Ось чому останнім часом відносини між Варшавою та Берліном не були добрими, і, на мою думку, із приходом нового уряду вони не стануть кращими.
Причина проста: цей уряд буде більш ефективним у просуванні своїх інтересів. По-друге, він чітко дав зрозуміти, що, запозичуючи гасло Дональда Трампа, надалі вестиме політику, в якій основним принципом у відносинах з іншими країнами як у межах ЄС, так і на глобальному рівні, буде питання: «Як це служить інтересам Німеччини?». Очевидно, що це не звучить обнадійливо для Польщі. Якщо Польща підкориться, якщо повністю пристане на умови Німеччини, тоді вона зможе «сидіти за спільним столом» і отримувати певні вигоди. На мій погляд, саме так Німеччина бачить ці відносини, і такий самий підхід вона має до прем’єра Дональда Туска. Він, як ми бачимо, зараз намагається балансувати — хоче підтримувати зв’язки і з американцями, і з німцями, намагаючись утримати свою позицію «між стільцями». Чи вдасться йому це надовго — невідомо.
Однак факт залишається фактом: Німеччина чинитиме тиск, аби створити стратегічну автономію Європи. Вони зацікавлені в тому, щоб Польща з її сучасною армією стала частиною цього проєкту. Водночас Німеччина наполягатиме на ослабленні польсько-американських відносин, хоча саме США залишаються нашим основним гарантом безпеки.
Очевидно, що Вашингтон зробив Варшаві певну пропозицію — інакше не було б візиту міністра оборони США Піта Хеґсета, а також генерала Кіта Келлога. Тепер питання лише в тому, яке рішення ухвалить польський уряд. Адже чинний президент країни вже завершує свій строк повноважень, і ми не знаємо, хто буде його наступником. Є багато питань, які поки що залишаються без відповіді. Однак одне зрозуміло: новий німецький уряд не буде вигіднішим для Польщі, ніж попередній. І потрібно нарешті позбутися ілюзій, що колись у Берліні з’явиться урядова коаліція, яка буде насправді сприятливою для Польщі. Польща і Німеччина дуже часто мають діаметрально протилежні інтереси. Хочу нагадати тим, хто вже забув: Польща протягом багатьох років застерігала від будівництва Nord Stream I і Nord Stream II, але Німеччина повністю ігнорувала ці попередження. Берлін провадив політику прямих угод із Москвою, нехтуючи інтересами сусідів.
Тож, ми повинні поступово звикати до реальності, в якій Польща не шукатиме собі вигод у Берліні, а покладатиметься на власні стратегічні рішення.
Матеріал підготував Назар Олійник