Нещодавно у Варшаві, під час конференції, присвяченої сталому розвиткові та відповідальному веденню бізнесу, регіональний представник та виконавчий директор United Nations Global Compact Network Poland Каміль Вишковський представив теперішнє становище енергетичного сектора в Україні, а також перспективи його розвитку після завершення російської агресії. З ним розмовляв наш колега з Німецької служби Польського радіо Клаудіуш Мадея.
Зокрема мова йшла про те, як війна в Україні впливає на зміни клімату:
— Напевно, кожна війна призводить до екологічних збитків. Бо, хоч би, коли здійснюються атаки проти складів із пальним, то, відомо, ми тоді маємо справу не лише зі шкідливими викидами в атмосферу, але й із забрудненням ґрунтових вод, і то потужним. Це по-перше. По-друге, натомість, в Україні ми маємо справу із дуже точною атакою проти критичної інфраструктури, і принаймні із складнощами у генерації електроенергії з використанням відновлюваних джерел. Притому, Україна має дуже велику частку в генерації, що припадає на ядерну енергетику. Окрім цього розвивалася сонячна та вітроенергетика на суходолі, більшість установок якої було знищено. Натомість велика частина ядерних реакторів окупована, як це є на Запорозькій атомній електростанції. Або ж пошкоджені магістральні мережі, що мають постачати струм звідти, де він ще генерується. Окрім цього, ми маємо потужні знищення теплоелектростанцій в Україні. Плюс, маємо потужні проблеми, зумовлені тим, що підстанції, які сполучають різноманітні системи високої напруги, систематично бомбардуються та обстрілюються ракетами. Можна сказати, що Україна зазнає хронічних блекаутів, і мусить якось давати собі із цим раду. А робить це завдяки, хоч би сусідам. Тут варто згадати, хоч би, про той інтерконектор, що сполучає Польщу та Україну, і завдяки ньому Польща постачає Україні електроенергію, коли там її бракує. Можливо, у майбутньому цей інтерконектор працюватиме в зворотному напрямку. Маємо надію, що війна в Україні просто швидко скінчиться і тоді вже буде шанс на солідну відбудову енергетичної системи. І моїм завданням під час сьогоднішньої події була спроба з’ясувати, чи ця відбудова відбуватиметься відповідно до цілей Паризького договору. Тобто насамперед для того, аби здійснити в Україні технологічний перехід у сфері зелених технологій, тобто відновлюваних джерел енергії. Тобто, аби їхня частка в українській енергетиці біла ще більшою, аніж до війни. І аби завдяки стабільності системи, коли йдеться про ядерну енергетику (а я сподіваюся, що Україна збереже ЗАЕС), був шанс на доповнення цього стабільного джерела зеленими джерелами. І в цьому напрямку, напевно, ми й хочемо піти.
— Було оголошено, що у відбудову енергосистеми України треба буде інвестувати гігантську суму — 47 млрд американських доларів. Чи вдасться стільки зібрати?
— Це лише наразі така сума, бо я нагадаю, що вона походить з аналізу Світового банку Rapid Assessment Report, опублікованого 23 березня цього року. Отже ці дані ще напевно зміняться. А в самому рапорті йдеться про те, що цілковиті кошти відбудови становлять від 400 до 600 млрд, у залежності від показників або від того, які сектори треба тут врахувати або не враховувати. На додаток матимемо ще демографічну кризу, що ще виникне в Україні. Адже маємо потужну хвилю біженців, що напевно не повернуться до цієї охопленої війною держави. Напевно теж матимемо за цієї нагоди кризу на ринку праці. І тому, власне кажучи, матимемо прогалину у поколіннях, через яку Україна потерпатиме впродовж десятиліть. І до цього також треба бути готовими. А все це дуже важко обрахувати, бо бракує даних, аби демографи могли цим зайнятися ретельно, як і спеціалісти з ринку праці. Але варто теж нагадувати, що не лише тверді дані, що випливають зі знищення інфраструктури, але й отакі м’які дані стануть вирішальними для того, у наскільки глибокій економічній кризі Україна опиниться у багаторічній перспективі. Наразі знаємо, що це втрата ВВП, що досягає не менше ніж 300 відсотків унаслідок війни. Отже, це потужне падіння. А лише нагадаю, що за рік до війни Україна, якщо йдеться про торгівлю з Європейським Союзом, мала перший в історії надлишок, перевершуючи, притому, обсяги торгівлі з Росією. І вона виходила з економічної кризи після 2014 року. Отже, момент вторгнення, за нашою оцінкою, дивлячись з перспективи міжнародної спільноти, а не лише системи ООН, був ретельно вивірений. Це був момент, коли можна було намагатися зупинити Україну на її шляху на Захід і захопити її. На щастя, це російському агресорові не вдалося. Проте він не припиняє своїх спроб.
— В своєму виступі ви навели приклад Данії і говорили про можливості України, якщо йдеться про біогазові електростанції. Це дуже цікава ідея.
— Так, це приклад децентралізованої енергетики. Маємо біогазові установки, що можуть будуватися на сільських теренах і справді ефективно там функціонувати. Данський приклад добрий тим, що там 25 відсотків енергетики спирається на систему біогазових станцій. І цілком можливо, що схожа модель могла би стати ефективною в Україні. Тільки що для цього треба гроші, а також необхідно переконати місцеві органи самоврядування, аби вони пішли в цьому напрямку. Нічого складного в цьому немає. Ми підтримуємо зв’язок із урядом Данії вже тривалий час. Нагадаю, що навіть штабквартира UNOPS розташована в Копенгагені. Отже, цю тему ми напевно розвиватимемо.
— Пригадую, як негайно після початку повномасштабної агресії росії проти України виникла пропозиція, аби наразі призупинити всі зусилля, покликані досягти всіх наших кліматичних цілей. Безумовно, відразу з’являлися й контраргументи. Чи це нам зараз не загрожує? Хіба що ми все це раптом відкинемо?
— Напевно ні. Взагалі, дискусії, якщо на це подивитися з філософської перспективи, про те, що війна заглушила розмову про зміни клімату і перебудову енергетичного сектору в глобальному масштабі, не зупинилися, а перейшли на інші рейки. Я би сказав, що тепер ця розмова буде ще більш ефективна, позаяк багато країн зорієнтувалося, що дотримування жорсткої моделі централізованої енергетики, що спирається на шахти і вугільні теплоелектростанції, призведе до того, що ці джерела легко буде знищити. Саме приклад України це продемонстрував, де, власне, всі ТЕС або бомбардуються, або розбомблені, і наслідки цього, з точки зору української енергетики, драматичні. А у випадку децентралізованої енергетики значно важче влучити у кільканадцять тисяч сонячних електростанцій, розпорошених по всій країні. Схожа ситуація і у випадку біогазових станцій, про які я вже згадував. Це просто задорого для агресора, бо він би просто не мав стількох ракет. Отже, з цієї перспективи і в цьому, власне, сенсі ця дискусія увійшла на нові рейки. Ми зовсім не хочемо, аби число воєн зростало, але мусимо мати таке застереження: добре мати таку енергетичну систему, що легше зноситиме такі потрясіння, як конвенційна агресія.
Клаудіуш Мадея, Антон Марчинський