У Польщі тисячі людей перебувають на карантині. Всі ми повинні уникати великих скупчень людей, зустрічей з друзями та, у міру можливості, виконувати свої професійні обов’язки дистанційно. Але чи ми дотримуємося цих рекомендацій? Та чи свідомо і відповідально ми підходимо до здоров’я інших людей, котрі перебувають у групі ризику? А може ми навіть вдаємося до якихось додаткових дій, аби допомогти іншим?
Останні дні – це справжня перевірка для нашого суспільства. Як ми її проходимо? Неабияким показником тут є успіх акції «Widzialna ręka» («Видима рука» – ред.), яку розпочав Філіп Жулєвський. Початково це була невелика група у Фейсбуці, але зараз це повноцінна мережа, що об’єднує тих, хто потребує допомоги, з тими, хто її пропонує:
«Історія дуже проста. Тоді, коли з’явилися перші повідомлення про те, що ми переходимо на дистанційну працю, що прохання таке, аби радше лишатися вдома, я трошки запанікував і почав думати про те, як я можу знайти допомогу, аби взагалі про це порозмовляти, обмінятися власними думками, або запропонувати щось зі свого боку. Тому я створив групу і запросив туди близько 50 знайомих. І виявилося, що наступного дня таких людей вже було декілька сотень, потім декілька тисяч, а зараз вже 80 тисяч учасників, а також понад сотня схожих груп по всій Польщі і декілька за кордоном. Цього напевно ніхто не очікував. Я дуже радію, що з’являються локальні групи і що їхні учасники діють автономно серед сусідів, а також організуються у менші групи. З того, що я бачив, люди не лише пропонують допомогу, але також звертаються з конкретними питаннями, навіть із настільки простими, як порозмовляти з кимось, бо їм зараз тяжко. І видно, що це працює. Достатньо, аби подивитися на власний під’їзд і зорієнтуватися, що насправді ми своїх сусідів знаємо вже багато років, тож варто було б просто до них відгукнутися. Якщо ми бачимо, що ці люди справді мають якісь побоювання, не можуть виходити з дому, належать до групи підвищеного ризику, то треба разом з ними встановити такі правила гри, аби це було безпечно і для нас. І для них».
Іншу потрібну групу у Фейсбуці з доступом, відкритим для всіх, створила Ґаба Кунерт. Вона називається «Kryzysowy rynek zleceń» («Кризовий ринок замовлень» - ред.):
«Вже помітні перші ознаки такої кризи, через яку люди просто залишаються без коштів на життя. Йдеться про цілі гастрономічну, готельну галузі, про вчителів, про організаторів масових заходів. Це, наприклад, люди, котрі працювали цілий рік, аби зорганізувати якісь заходи, що були заплановані саме зараз – весною та влітку. Представники цих галузей насправді несподівано втрачають кошти на існування. З’явилося, отже, справді бажання нести допомогу. Люди підтримують місцеві ресторани, аби вони не збанкрутували. Мають час, аби приносити покупки до когось додому. То, може, вони в змозі підсунути ідею на якесь замовлення, що його за гроші може виконати хтось, хто завдяки цьому міг би утримати хоч якусь фінансову рівновагу».
Таких ініціатив, як ця, багато. З’являються щораз нові збірки грошей. Щораз нові особи організують групи, покликані допомагати тим, хто найбільше потерпає від кризи. Тому Ґаба вирішила створити своєрідну e-mail-розсилку з добрими новинами у цю скрутну мить, в яких розповідає про те, хто де й кому допоміг, що вдалося зробити. Розсилка відбувається під хештеґом #tyledobra:
«Підсвідомо, але ми просто зі страхом реагуємо на червоні заголовки. Вони завжди в нас асоціюються з війною, якоюсь загрозою тощо. У зв’язку з цим, коли ми отримуємо такі сигнали, наш мозок весь час перебуває під напором гормонів стресу. І я хотіла показати, що на ту ситуацію, в котрій всі ми сьогодні опинилися, можна подивитися інакше. Звісно, мені вже десь у коментарях закинули, що я наївна, інфантильна тощо. Але я гадаю, що люди прекрасні, чудові ініціативи з’являються, і те, як ми сьогодні організуємося в мережі, є чимось неймовірним. Тому я написала пост – таку власну обіцянку собі самій – що намагатимуся регулярно шукати такі новини. Я також змусила алгоритм Фейсбука та інших джерел, аби вони мені такі новини висилали. Так і відбувається. Це не значить, що я не знаю нічого про те, що діється на світі, але намагаюся виловлювати те, що просто миле, гарне, зворушливе і так далі».
Хтось, натомість, допомагає заспокоїтися як собі, так і своїм близьким. Стресу можна позбутися під час онлайн-сесій йоги або прогулянки Біловезькою пущею. Останню провів на живо Puszczański punkt informacyjny. Детальніше про це розповідає Йоанна Павлюськєвич:
«Те, що вчора відбулося, - це була якась абсолютно дивовижна річ. Адже ми навіть і не сподівалися, що буде таке число глядачів цієї прогулянки, що з нами гулятиме майже дві тисячі осіб. Як правило, з весни і майже до зими щонеділі ми організовуємо такі відкриті прогулянки пущею для, скажімо, 15 учасників. І прогулянку проводять люди, пов’язані з Пущанським пунктом. Це або біологи, або просто пущанські натуралісти-аматори. Отже такою природною річчю нам здалося, що ми просто повинні показувати Польщі те, що тут відбувається, і дати якусь надію на те, що, однак, природа лікує. Це непростий час. Багато також стресу. Ми всі боїмося і за себе, і за наших близьких. А що ліпше допомагає психіці, ніж показування зелені, лісу, різних геофітів, квіточок і грибочків? Тому ми це робитимемо й надалі. Чекаємо на пропозиції тем».
Прогулянку провело, звісно, дуже невелике ґроно людей, що мешкають разом. І ходили вони лише найближчою околицею з дотриманням усіх правил безпеки.
Доктор Лукаш Дурайський, автор блогу «Doktorek Radzi», наголошує, що зараз варто утриматися від будь-яких зустрічей зі знайомими:
«Це, власне кажучи, найгірше рішення, яке ми можемо прийняти. Бо насправді кожне велике згромадження людей дає більше шансів для розповсюдження вірусу. Йдеться про те, аби ми не вчинили тієї помилки, яку вчинили італійці. (...) Насправді я вважаю, що найліпшим способом достукатися до молоді є використання соціальних мереж. І маю визнати, що я сам є активним користувачем social media, але вчора я зауважив використання урядом багатьох так званих інфлюенсерів у Ютубі і Фейсбуці тощо, аби провести за їх допомогою інформаційну кампанію серед молоді. Я гадаю, що це добре рішення».
PR4/А.М.