Від початку повномасштабного вторгнення Росії проти України міста Польщі значно збільшилися. Наприклад, Люблін, населення якого становить більше 340 тисяч, збільшився на понад 10% жителів після 24 лютого 2022 року. Тут завжди було багато іноземців за рахунок великої кількості студентів, проте зараз це не лише студенти творять багатокультурність цього міста. Люблін як одне зі східних міст Польщі з перших днів війни прийняв на себе величезний удар щодо допомогти українцям, які рятуються від війни. Як місто, що працює багато років над міжкультурним діалогом, поняттям транскордонності, воно зараз виглядає по-іншому, і ці поняття значним чином змінилися, — розповідають працівники Бюро громадської партиципації міської адміністрації Любліна Пьотр Хорось і Анна Шадковська.
- Це питання, з яким ми, щиро кажучи, змагаємося від 24 лютого щодня з огляду на те, що транскордонність увійшла в життя великої кількості люблінян і люблінянок. Це сталося абсолютно позапланово і несподівано. Але я глибоко розумію, що конкретно у цій ситуації дуже важливим є те, що в Любліні ми завжди були транскордонні у доброму розумінні цього слова, в такому сенсі, що відносини, які ми мали з нашими друзями як тими, що живуть в Україні, так і тими, що приїхали з України і проживають в Любліні, дозволили нам, аби у дуже складні ситуації змогли з повною довірою, повагою і вмінням співпрацювати, розпочати спільні дії, — каже Анна Шадковська.
Після понад восьми місяців війни ситуація із прибуттям українців, що змушені були рятуватися від війни, в Любліні та інших польських містах певною мірою стабілізувалася. Проте попереду є чергові виклики.
- Ситуація стабілізувалася, коли йдеться про кількість. Це правда. Але без сумніву зараз ми знаходимося у такому моменті, коли теми, з якими ми маємо справу, стають значно складніші, глибші. Ми всі свідомі того, що після семи місяців частина осіб, які приїхали на початку, вже знаходяться на зовсім іншому етапі, і зараз для них вже зовсім інші речі є важливими. Зараз це той момент, який пов’язаний з інтенсивною і різносторонньою підтримкою, яка пов’язана з тим, як будувати себе, своє життя у тому місці, де вони опинилися, дуже часто не з власного вибору, радше на 100% не з власного вибору. Це той час, коли всі ми думаємо про те, що ж далі, і аби двом сторонам у цій історії було якнайкраще.
Люблінські громадські активісти, що за останні роки розвивають громадську партиципацію у місті, зазначають, що це поняття із повномасштабною війною Росії проти України значно змінилося, — розповідає керівник Бюро громадської партиципації Люблінської міської адміністрації Пьотр Хорось.
- Коли йдеться про партиципацію, то у цьому явищі з’явилася дуже важлива тема у контексті інтеграції біженців і загалом розгляд теми напливу біженців до польських міст, адже йдеться не лише про Люблін. Ми завжди говорили про партиципацію у випадку якихось громадських обговорень, співпраці з громадськими організаціями, але раптом з’явилася тема залучення громадських організацій, але також і індивідуальних осіб, жителів і жительок міста, до дуже спонтанної діяльності, яку розпочало самоврядування. Це діяльність, спрямована на допомогу біженцям. Думаю, що ми ще не є на тому етапі, аби робити якісь підсумки, але точно робота самоврядування головним чином за останні роки у польських містах у галузі партиципації, на полі залучення жителів до процесів, пов’язаних із прийняттям рішень, приклалося до активності у допомозі біженцям.
Поняття «біженець» багато років у Польщі не мало позитивного значення. Радше викликало побоювання і несприйняття у суспільстві. Натомість ситуація після 24 лютого кардинально змінилася. Який вимір має це поняття сьогодні? Продовжує Пьотр Хорось:
- На жаль, у політичній дискусії це слово у Польщі мало негативний вимір. Воно стало синонімом якогось загарбника, чужої особи, яка становить загрозу для Польщі, поляків і польок. Це поняття справді мало жахливе сприйняття. Але зараз ми на такому етапі, з одного боку, віднайдення первинного значення цього терміну «біженець», тобто особи, що не до кінця з власної волі повинна втікати з місця, де вона живе, зі своєї країни, зі свого безпечного суспільства, а, з іншого боку, це важливо, що приїзд українців і українок до Польщі, біженців з України, що з’явилися у нашій країні, думаю, що для великої частини суспільства, з огляду на проблему визначення «біженець» у нашому суспільстві, змінився на те, що цих людей сприймають і дивляться на них як на гостей. Ці люди приїхали і їх треба гостити. Думаю, що зараз вже менше, але на початку ми мали проблему з цією термінологією, що біженець відрізняється від пересічної польки чи поляка. Раптом з’явилися особи, що виглядають так само, як пересічні поляки. Звісно, вони розмовляють іншою мовою, але вони так само виглядають, з таким самим чи дуже схожим культурним багажем, цінностями. Польське суспільство дивилося і дивиться на цих людей як на гостей, яких треба прийняти у нашій країні.
На думку Анни Шадковської, зараз настав момент для глибокої рефлексії над тим, що буде далі з українцями, які прибули до Польщі з початку повномасштабного вторгнення, яким чином їм допомогти, наприклад, на ринку праці.
- Що ми як місто можемо запропонувати і наскільки ми можемо підтримати осіб, які сюди приїхали, які не обов’язково повинні мати навички і вміння для того, аби самостійно знайти для себе роботу. А дуже часто — і це дуже важлива тема, про яку ми багато думаємо і намагаємося опрацювати якісь рішення — еміграція, про що ми також знаємо з власного життєвого досвіду, спричиняє необхідність почати працювати набагато нижче кваліфікацій. Дуже часто це така робота, що не будує компетенцій на майбутнє, вона є виключно для даного моменту, просто для того, аби могти прожити. І фундаментальне питання: як довго ці особи зможуть функціонувати в аварійному режимі під назвою «вижити». Наскільки ми всі можемо їм допомогти, аби цей час вони якнайкраще використали.
Що відбулося з Любліном за час повномасштабної війни Росії проти України?
- Чи змінився Люблін? Він точно змінився з огляду на кількість жителів. За дуже короткий час нас стало більше. Це понад 10% більше мешканців міста, тому це справді видно, чути і це відчутно у місті. Але у Любліні ми завжди жили з людьми з України і не лише звідти. І те, що на вулицях міста чути українську мову вже не є ні для кого новиною. Те, що точно змінилося, це те, що раптом дуже багато людей у Любліні може порозумітися мішаною польсько-українсько-російською мовою. І те, хто якою мовою говорить, перестало мати значення. І це щось просто неймовірно. Це справді помітно на вулицях міста.
Багато років, коли йдеться про інтеграцію іноземців у Любліні, діяльність громадських організацій, самоврядування була спрямована передусім на студентів, які приїжджали з різних країн, найбільше у Любліні їх завжди було з України. А зараз ситуація зовсім інша, і робота з іноземцями вимагає додаткових вмінь.
- На мою думку, складно сказати, яких вмінь нам бракувало. Але я можу точно сказати, що нам бракувало вмінь, пов’язаних із гуманітарною допомогою. Ми просто ніколи раніше не мали такої ситуації на такому рівні. І це було те, чому ми всі мусили дуже швидко навчитися. Також велике щастя у цьому нещасті пов’язане з тим, що дуже швидко з’явилися організації, інституції, які дуже сильно підтримали розвиток наших компетенцій у цьому вимірі. Натомість ми в Любліні у міжкультурній тематиці, у тематиці залучення та інтеграції, працюємо вже багато років. Тому те, що це не було таким зовсім новим і свіжим, було величезною допомогою.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль
