Українські студенти в Польщі розвивають свої здібності та здобувають безцінний досвід на різноманітних напрямках. Починаючи свій студентський шлях більшість з них навіть не здогадується про ті можливості, які постійно оточують їх, та чекають на момент своєї реалізації. На сьогоднішній день в Польщі іноземне походження не є перешкодою для виконання навіть такої функції, як голова студентського самоврядування у ВНЗ.
Про цю роль та інтеграцію українських студентів до польського суспільства я порозмовляв з Аліною Паламарчук — головою студентського самоврядування Collegium Civitas:
Аліно, коли ти висувала свою кандидатуру на позицію голови студентського самоврядування у польському ВНЗ, чи було в тебе відчуття, що тобі, можливо, буде складніше перемогти на виборах, зважаючи на іноземне походження?
«Звичайно, коли я починала свою кар'єру у студентському самоврядуванні, я розуміла, що можу мати проблеми з тим, що польська мова не є моєю рідною. Я думала, що одним з моментів, які можуть ускладнити початок моєї кар'єри діяча студентського самоврядування, можуть стати можливі стереотипи в польській академічній спільноті. Але скажу вам, що коли я почала цей шлях, то не відчувала жодного тиску і дискримінації з приводу того, що я українка, а навпаки, багато людей допомагали і вірили в мене».
Якими є твої обов'язки на цій позиції?
«Голова студентського самоврядування є одним з найважливіших студентів. Моїм основним обов'язком є захист прав студентів і дбання про комфорт всіх студентів. Я і цілий склад студентського самоврядування є мостом поміж студентами і керівництвом університету. Ми робимо все для того, щоб наші студенти відчували себе комфортно, мали гарні спогади зі студентського життя. Ми організовуємо різні проекти, співпрацюємо зі студентськими організаціями. Робимо все для того, щоб студенти відчували себе під опікою і могли звернутися до нас по допомогу і підтримку».
У Польщі навчається величезна кількість українських студентів. Як ти оцінюєш рівень та, взагалі, бажання українських студентів інтегруватися до польського суспільства?
«Я, як і всі студенти, які тільки приїхали, або знаходяться в Польщі вже довгий час, проходила та пройшла це все. Я сама мала сімнадцять років, коли я поїхала далеко від дому. Це залежить від самого бажання інтегруватися, не асимілюватися, а власне інтегруватися до польського суспільства. Я помічаю цю проблему. Головною перешкодою є мова. Коли ми не відчуваємо себе вільними у володінні польською мовою — ми шукаємо своїх людей. І це є основною причиною, чому ми закриваємось в українських середовищах».
Українські студенти, як ти сказала, часто замикаються в україномовному колі спілкування і їм досить складно почати розширювати це коло, додаючи до нього своїх польських колег. Чи бачиш ти цю проблему, наскільки вона велика, чи могла б ти оцінити її?
«З початком війни ця проблема наростає. Ми маємо дуже багато людей, які взагалі не спілкуються польською. Ця проблема існує, і я відчуваю її. Її видно у нас в університеті. Ми хочемо, щоб наші студенти інтегрувалися, і це також є одна з місій самоврядування, щоб ми могли подбати про міжкультурне середовище студентів. Ми сприяємо тому, щоб українські студенти витягали руку польським студентам і навпаки, щоб поляки хотіли нав'язувати контакт та дружбу з українцями, допомагати на перших та подальших етапах адаптації до їх середовища».
Яким чином, на твою думку, можна сприяти поглибленню комунікації та співпраці між польськими та українськими студентами?
«Я думаю, що з початком війни ставлення польського суспільства до українців змінилося. Зараз поляки дуже зацікавлені в тому, щоб допомогти нам, тому що вони розуміють рівень фінансових та психологічних проблем, з якими змагаються українці. Вони самі заохочують своїх українських друзів-однолітків вийти з ними на прогулянку, на каву, щоб вони могли більше поспілкуватися, обмінятися досвідом. Також вважаю, що важливими є міжкультурні вечори, коли молодь може обмінятися своїм досвідом мовою студентства, мовою молоді. Коли я виходжу з університету та йду по найближчому до нього парку, я бачу багато молоді, яка грає у футбол або бадмінтон. Серед них я чую і українську, і польську мову, що вже свідчить про те, що ця інтеграція почала інтенсивно працювати. Я думаю, що ця проблема якоюсь мірою почала вирішуватися. Існує багато різних програм від уряду Польщі та України, які сприяють обміну молоддю та у побудові молодіжної співпраці».
Щоб ти хотіла, користуючись можливістю, сказати українській молоді та взагалі людям, які тільки починають навчатися або мешкати за кордоном.
«Я скажу тільки одну річ, яку я завжди повторюю у всіх місцях, де тільки можна, що немає нічого неможливого. Все в наших силах. Я це знаю, як людина з досить цікавим досвідом, якa приїхала до Польщі у сімнадцять років і не знала нікого. Згодом вдалося створити власне наукове коло, вдалося стати членом самоврядування, а пізніше і головою самоврядування. Тому треба просто працювати, виходити до людей, бути активним, навчатися та здобувати досвід».
Одне покоління змінює інше, приносячи нові правила гри та нову норму. Без жодних сумнівів, молоді люди з України, знаходячись за кордоном, будуть розвиватися та прямувати кар’єрною стежкою вперед, досягати нових вершин.
Запрошуємо послухати матеріал у доданому звуковому файлі!
Микита Стефко
