Команда соціологинь та соціологів з аналітичного центру CEDOS вивчає та аналізує вплив повномасштабної війни на українське суспільство з перших тижнів. У листопаді вони провели вже четверту хвилю дослідження, першу проводили у березні 2022 року, другу — у травні, а третю — у серпні. Соціологи питали у респондентів про усталення повсякдення та звичних рутин, про емоційну нестабільність та життєву невизначеність. На думку частини опитаних, як зазначають у CEDOS, досвід взаємопідтримки та самоорганізації охопив більшу кількість людей, ніж під час Революції гідності у 2013—2014 роках, і створив передумови до збільшення громадянської участі людей. Україна й українське суспільство, як зазначали респонденти, веде боротьбу, щоб «остаточно відірватися» від Росії. Одне з найяскравіших свідчень цього учасники дослідження вбачали у розвитку національної ідентичності: переході на українську мову, більшому інтересі до української культури та історії. Детальніше про дослідження розповів директор аналітичного центру Іван Вербицький.
Власне ми проводили дослідження через інтернет. Мета цього дослідження не в тому, щоб зібрати репрезентативні кількісні дані, а радше описати досвіди різних людей, досвіди переживання війни. Вибірка не була обмежена географічними місцями. Це були люди з різних міст і регіонів України, а також із закордону.
Іван Вербицький зазначив, що під час кожної хвилі соціологи ставили дещо різні питання, оскільки в країні, де йде війна, у людей швидко змінюються потреби, тривоги та пріоритети, окрім одного — безпеки, однак існує і базовий набір питань.
Загалом ми питаємо про емоції, про переживання, про турботи, про побут, кілька питань — про те, як люди займаються волонтерством чи яким чином бачать майбутнє України. Це різні питання, які розкривають різні аспекти досвідів переживання війни, які зараз є: як вони спілкуються з близькими, рідними, з іншими людьми; чи були у них якісь складнощі під час переїзду або з отриманням допомоги. Це досить різні питання, частина з них повторюється з хвилі у хвилю. Ми можемо бачити певні тенденції.
Один з аспектів, який соціологи описували в своєму дослідженні, — це повсякдення людей в умовах війни.
Перш за все, війна дуже вплинула на безпосередньо щоденне життя. Багатьом людям довелося покинути дім, переїхати, починати пристосовуватися до нового дому. В залежності від купи різних обставин це дуже по-різному складається. Хтось має ресурси й може це простіше зробити. Хтось, наприклад, втратив роботу і для нього питання «де знайти гроші» — ключове. Не кажучи вже про те, що також треба влаштовувати побут на новому місці.
Звісно, ми можемо також говорити про, наприклад, повітряні тривоги, які очевидно впливають на відчуття постійної небезпеки, яке впливає на те, що щоденні плани можуть змінюватися чи не мати можливості бути втіленими. Те, що змінилося за останні чотири місяці, пов’язано з відключенням електроенергії, що теж, з одного боку, впливає на можливість спланувати свій день, пристосуватися до цієї нової побутової реальності, перепланувати. Тобто такі речі — одні з найважливіших, які ми виділили, коли говорити про побут.
Змінилося також спілкування з рідними, яке могло ускладнитися через те, що якісь родини розлучилися, або навпаки — якісь родини з’їхалися — це новий досвід спілкування, якого раніше не було. Він різний. Для когось це була можливість відновити спілкування зі своїми близькими, в когось навпаки це спілкування ускладнилося. З іншого боку — спілкування з сусідами. Люди разом сиділи в підвалі чи облаштовували укриття, почали вітатися, більше знати одне про одного, допомагати одне одному. Це також тенденція, яку ми бачимо.
Я запитала у директора аналітичного центру CEDOS, чи українцям вдається відпочивати, відволікатися від тих жахливих подій, свідками яких ми щоденно стаємо.
І так, і ні. З одного боку, люди розповідають, що, крім трагічних подій, крім переживань за своїх рідних, близьких, які служать в складі Збройних сил, чи знаходяться на територіях, які є більш небезпечними, попри відчуття тривоги, страху, переживань, паралельно люди відчувають радість від позитивних подій, таких як одруження, народження дітей, вступу до університету, отримання нової роботи, відпустки чи подорожі. Ми бачимо, що ці речі відбуваються паралельно. Я не вимикаю на тиждень свою тривогу і переживання і починаю відпочивати від війни, ні. Це відбувається паралельно з цими складними емоціями, які пов’язані з війною. Фоновий стрес і тривога — це те, що зараз характеризує ситуацію. З іншого боку, перебувати в постійному, активному стресі та переживаннях — важко. Якимось чином люди адаптувалися, але фонове емоційне відчуття, звісно, залишається.
Чи люди почали читати менше новин?
Ми якихось дуже глибинних висновків з цього приводу не можемо зробити на основі нашого дослідження. Однак тенденція така: в перші дні, тижні, можливо, місяці до новин була прикута більша увага. Зараз вона в середньому трошки зменшилася, але виглядає так, що все одно цієї уваги є більше, ніж, наприклад, було рік тому чи два роки тому. Це з одного боку, а з іншого — змінилася емоційна реакція на новини. В перші дні чи місяці, чи тижні було заціпеніння від новин, коли люди просто скролили ці новини, випадали з реальності в реальність новин. Вони розповідали нам, що починали займатися волонтерством, для того щоб перестати читати новини й повернутися в фізичний світ і фізичний простір. Зараз це радше не постійний потік, а читання новин. В цьому випадку вони, звісно, можуть викликати різні емоції: позитивні чи негативні. Емоції від прочитання новин, від обговорення новин у соцмережах, яке може викликати у людей різні емоції — не завжди приємні — це те, про що люди говорять зараз.
У дослідженні CEDOS мова йде також про збільшення поляризації у суспільстві, я запитала в Івана Вербицького, про що саме йдеться, на якому підґрунті вона може відбуватися, та чи це вже сталий тренд?
Я б не говорив про те, що відбувається збільшення поляризації — це один момент. Інший момент — це база для порівняння. Якщо брати за базу для порівняння те, що відбувалося два-три-десять років тому, то про це точно не варто говорити. Можна говорити про те, що стан єднання, який ми спостерігали в перші тижні, в перші дні після початку повномасштабного вторгнення, зараз є меншим. Зараз різноманіття поглядів і думок стали більше проявлятися, зважаючи на емоційний стан, який все-таки є доволі складним. Люди нам розповідали, що, коли вони бачать якісь обговорення, наприклад, новин у соціальних мережах, то це їх дуже часто підбурює, вони відчувають певні емоції з цього приводу, зокрема негативні. Це їх провокує до того, аби активно не погоджуватися з цими людьми. Люди по-різному це оцінюють. Частина людей каже, що це їх не дуже тішить, і вони перестають взаємодіяти з соцмережами, щоб цього не було. Не йдеться про те, що ми зараз бачимо якісь тенденції до розколів, розподілів і так далі, але затамування подиху в єдності, яке відбулося в перші дні війни після повномасштабного вторгнення, не може тривати довго.
В завершенні нашої розмови директор CEDOS прокоментував, як війна вплинула на цінності українців.
Певні уявлення про прийнятне і неприйнятне дещо змінюються. З одного боку, є кілька ключових моментів. Один момент — це про ставлення до Росії, російської мови, російської культури й всього, що з цим пов’язано, родичів, які перебувають в Росії та спілкування з ними. Другий момент — це те, що пов’язано з Україною та українською державою. Ми, наприклад, бачимо, що люди ще в лютому-березні писали про те, що для них було свого роду відкриттям те, наскільки українська держава спроможна давати відсіч, наскільки український політичний клас спроможний давати відсіч. Зараз думки про це стали менш інтенсивними, але якесь уявлення про це збереглося, тобто уявлення про державу. Ми бачимо з інших опитувань, що оцінка того, чи в правильному напрямку рухається держава, є суттєво вищою, ніж була зазвичай, в попередні роки. Це щось, що справді соціологи фіксують. З третього боку, це спільні процеси, які наразі не так просто виявити. Наприклад, ми бачимо таку тенденцію: люди почали більше спілкуватися зі своїми сусідами. Ми побачили більше громадської активності, волонтерства, взаємодопомоги. Ще рано казати, чи справді можна буде говорити про суттєве зростання довіри у суспільстві, громадського активізму, об’єднання, сусідських спільнот, наприклад. Тенденція така, що ті речі, які відбуваються зараз, можуть до цього призвести. Питання в тому, які події будуть відбуватися у наступні періоди, яким чином закінчиться війна, які події будуть після цього. Всі ці речі дуже сильно впливатимуть на те, які зміни, зокрема ціннісні, врешті відбудуться в суспільстві.
Дар'я Юр'єва