Попри тривалу небезпеку для свого життя, руйнування житла, економічну скруту і постійну загрозу з боку російської повномасштабної збройної агресії, більшість українців плекають позитивні сподівання щодо майбутнього своєї держави. Таким став головний висновок проведених в Україні травневих соціологічних досліджень громадської думки на більшості території, яка підконтрольна київському урядові. Опитування охопило доросле населення центральних і західних областей держави, де наразі проживають не тільки місцеві мешканці, а й внутрішньо переміщені особи, що були вимушені рятуватися від російської навали у більш безпечних регіонах.
Соціологи фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» дослідили настрої українців у так званих «умовно безпечних областях держави». Так вони називають території, що віддалені від безпосередніх бойових дій з російським агресором. Але й ці центральні та західні області України, за версією дослідників, є лише «умовно безпечні», бо після ракетних обстрілів в радіусі, який сягнув не лише сходу і півдня, а й Закарпаття, вважається, що абсолютно невразливих для російських нападників територій в Україні вже нема.
Цю думку підтвердили й самі результати опитування. Згідно з ними, в західних і центральних областях України війна також зачепила переважну більшість жителів. В абсолютній воєнній безпеці там почувається лише кожен п'ятий опитаний, сказав аналітик «Демократичних ініціатив» Андрій Сухарина.
- Якщо говорити більш конкретно про емоції, то їх, переважно, дві: надія і тривога. Дуже багато тривожності, тривогу відчувають майже всі. Багато хто відчуває сум. Звісно, дуже поширена емоція гніву. 46 відсотків відчували гнів на момент опитування.
Але в нинішній ситуації емоція гніву може бути дуже продуктивною, вважає голова громадської організації «Ротарі Клуб Інтернешенл» Оксана Тюпа. За її спостереженнями за настроями мешканців звільнених від російської окупації Київської, Чернігівської і Харківської областей, в них переважає прагнення ліквідувати наслідки захоплення їхніх територій, руйнування будівель і бажання якнайскоріше повернути своє заможне життя:
- Вони хочуть все відновити і відбудувати. Є така собі злість, яка породжується, як реакція на агресію. Вона дуже мотивує людей. Є й такі, що ніби випали в осад і перебувають в такому собі трансі. Але велика кількість людей відчуває мобілізуючу злість і хочуть все відновити. Такі люди дуже надихають.
Як наслідок, чимало українців відреагували на воєнне вторгнення Росії вибухом ініціатив, допомоги армії та потерпілим від російської агресії. Вперше в історії незалежної України зафіксований результат вражаючої суспільної активності, зазначив Андрій Сухарина:
- Загалом, 57 відсотків українців з центру і заходу, в умовно безпечних регіонах долучалися до волонтерства чи благодійності. 11 відсотків це планують. Чи це багато, чи мало? Це надвеликий показник, бо такого ще не було ніколи. В будь-яких подіях Революції гідності 2013-2014 років брали участь 10-15 відсотків людей з усієї України. Зараз масштаб активності людей є значно вищий. Це така цікава річ, яка в майбутньому дозволить нам по-іншому будувати багато різних процесів. Починаючи від волонтерських ініціатив, закінчуючи фінансуванням партій. Люди почали долучатися до спільної справи і робити це масово. В групі молоді у віковій групі 18-29 років 80 відсотків людей долучалися або фінансово, або власною працею, або і тим, і тим.
Стимулом для такої активності імовірно стало відчуття небезпеки. Лише 4,5 відсотка опитаних відчувають себе у цілковитій безпеці. Ще 37 з половиною відсотка українців почуваються скоріше в безпеці і ще стільки ж - скоріше ні. А 13 відсотків взагалі не відчувають жодної безпеки. Однак професор кафедри психології та педагогіки Києво-Могилянської академії Андрій Гірник, коментуючи результати опитування соціологів, не приховував свого здивування тим фактом, що ці емоції майже не погіршили загальний психологічний стан українського суспільства і навпаки, породили збільшення сподівань на краще майбутнє України:
- Результати підтверджують хибність міфу про масову травматизацію людей під час війни. Попри негативні емоції більшість оцінює свій психологічний стан як в основному нормальний і як такий, що не потребує професійної корекції. Основна емоція, яка переважає під час війни: 40,7 опитаних відчувають тривогу, а страх – 17,9 відсотка. Водночас надії на успішне майбутнє держави виросли зі 43 довоєнних відсотків до 61 відсотка. Це дуже високий відсоток, його ніколи не було за мирного часу.
Результати опитування підтверджуються на місцевому рівні. Так, керівник соціальної служби Зимноводівської територіальної громади у Львівській області Ігор Бойко сказав, що значне збільшення населення цієї території через прибуття кількох тисяч переселенців зі сходу спричинилося до небаченого раніше спалаху чуйності з боку місцевих селян:
- В нас є тільки п'ять сіл в нашій громаді і 22 тисячі населення. І в нас зареєструвалися більше двох тисяч сімсот внутрішньо переміщених осіб. І в людей, навіть у тих, які сюди приїхали, є оптимізм щодо свого майбутнього і майбутнього нашої держави. І не можна сказати, що є велика безнадія навіть між внутрішньо переміщеними особами. Так, багато з них втратили своє житло, деякі втратили родичів, і навіть близьких родичів… Але зараз багато х то вже повернувся до попередніх місць проживання, зараз в нас їх лишилося менше тисячі. Але коли вони щойно приїхали, дуже багато людей відгукнулося на чужу біду. В перші дні масштабної російської навали наш центр місцеві мешканці просто завалили речами і харчами через те, що відчували чужу біду, чуже горе.
Ще одним сюрпризом опитування стало небажання більшості із вісьмох мільйонів внутрішніх переселенців залишати Україну і виїжджати за кордон. І це попри те, що найбільш гостро на воєнні небезпеки реагують родини з дітьми, але саме вони найменш готові до виїзду з країни чи переїзду в інші регіони в межах України. Одним із чинників, що стимулює такі настрої, Андрій Гірник вважає віру в спроможність Збройних сил дати відсіч російській агресії і сподівання українців на майбутню економічну допомогу Заходу у відбудові України.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Олександр Савицький