Опікові травми, діти з больовими ампутаціями кінцівок, діти з вродженими деформаціями кисті. Геннадій Фузайлов шукає потенційних пацієнтів. Про це, зокрема, повідомив український партнер Геннадія Фузайлова лікар Іван Черненко.
Про це ж Польському радіо для України розповів і сам Геннадій Фузайлов. Лікарі вирішуватимуть, кого оперуватимуть, і якщо пацієнт підходить за певними критеріями, з пацієнтом зв’яжуться.
Вітаю, пане Фузайлов. Приводом для нашої зустрічі стала інформація про те, що ви з групою фахівців оперуватимете дітей у Варшаві.
«Дякую за запрошення на вашу студію, за можливість скористатися вашим мікрофоном. Так, мене звуть Геннадій Фузайлов, я з Бостона, Масачусетс. Я працюю в клініці Massachussets General Hospital, Shriners Hospital, я також є засновником і президентом Фонду Об’єднанні лікарів для допомоги дітям. Doctors Collaborating To Help Children Corporation, неприбуткова організація.
Останніх 12 років наша організація і наша команда допомагає Україні в лікуванні дітей. І впродовж усього цього року з 24 лютого 2022 року ми також помагали українським дітям, надсилаючи до лікарень гуманітарну допомогу і забезпечуючи телемедицину, консультації, лікування.
Також я хотів би сказати вам про проєкт, який ми започаткували, про лікування фантомних болів в Україні. Адже найбільше ампутацій у світі сьогодні пов’язані саме з бойовими діями. І частота ампутацій в Україні сьогодні перевищує в 10-15 разів частоту ампутацій в мирний час, пов’язаних із травмами. Внаслідок таких ампутацій у людини розвиваються нейронні фантомні болі. У воєнний час їх не лікують, бо акцентують увагу на виживанні пацієнта. А розвиток фантомних болів і якість життя вже розглядаються пізніше. Тому ми на перспективу запустили цю програму в Дніпрі і Києві.
Зазвичай ми щороку відвідуємо Україну з метою хірургічного лікування дітей, пов’язаного з опіковими травмами і взагалі травмами. Востаннє ми були в Україні у 2021 році під час ковіду в Дніпрі. Наша команда думала про те, як продовжити допомогу українським дітям, і ми вирішили зробити це у Польщі на платформі польської системі охорони здоров’я.
Так, дійсно, ми будемо у Польщі — з 14 до 19 травня ми матимемо операційні дні. Наша структура, наші критерії і графік роботи будуть такими ж, як були у 2021 році під час ковіду. Тобто, ми консультуватимемо хворих через інтернет. Після того, як ми зберемо інформацію, фотографії та історії хвороб, ми консультуватимемо через інтернет, нам не треба буде для цього привозити хворого в клініку, щоби ми сказали, чи ми оперуватимемо пацієнта. Так ми зможемо більш ефективно обрати дітей на операційне лікування. Оскільки логістика складніша, бо ми робимо це не в Україні, а в Польщі. Польща прийняла за різними даними 1.200.000 біженців. І основна категорія дітей перебуває на території Польщі та інших європейських країн».
Якщо я добре вас зрозумів, це діти, які перебувають в Польщі, їх лікуватимуть?
«Не зовсім. Ви ставите правильне питання. Яким же дітям надається ця допомога? Ми не дискримінуємо, де перебувають діти: в Польщі чи в Україні. надавати допомогу українським дітям в Польщі буде набагато простіше через те, що легшою буде логістика. Але ми все одно знайдемо можливість, якщо знайдемо пацієнтів — а я вже частково знайшов пацієнтів — перевезти їх через кордон. Зразу скажу, я не пояснюватиму логістику. Бо немає сенсу пояснювати логістику людям, які мені в цьому не допомагатимуть. Мені ще кажуть, зараз багато шахраїв, люди не вірять. Я не буду нікого переконувати і клястися в любові. Я буду економити час тих людей, які займаються цим проєктом. В той же час я хочу сказати, що ми будемо пояснювати логістику тільки тим людям, яких ми виберемо на проєкт. Таких буде 30-35 пацієнтів. І саме їм я буду пояснювати всю логістику».
Як ви обираєте пацієнтів? Зрозуміло, що всім надати допомогу важко, бо це час і гроші. З іншого боку люди очікують цієї допомоги.
«Хочу зразу сказати, жодних естетичних процедур ми робити не будемо. Нічого, пов’язаного з лазером, чи говорити про те, як виглядає шрам. По-перше, це неетично робити під час війни. Зразу скажу, що в разі, якщо пацієнти будуть скаржитися на те, як виглядає шрам, чи щось подібне, я, звісно, прийму цю інформацію, але скажу, що наступного разу, коли ми будемо в Україні, ми зможемо з ними зв’язатися, або вони можуть звернутися до українських лікарів із цими питаннями. Тобто, ми будемо вибирати тільки тих людей, у яких порушено щоденну функцію. Тобто, це порушення, пов’язані із самозабезпеченням — порушення функціонування шиї — порушення повертання голови, чи ушкодження верхніх кінцівок. Теоретично це найважливіші функції.
Ми все одного розглянемо, якщо буде контрактура рухів рук (передпліч) і ніг, тобто порушення рухів рук і ніг, такі випадки ми будемо розглядати. І зразу скажу, що це від 0 до 18 років. Старших 18 років ми не будемо розглядати».
Тобто ви працюєте з дітьми.
«Питання в тому, чи можемо ми розглядати військових. Відповідь — ні. В Україні ми звернули на це увагу, але оскільки ми робимо це у дитячому госпіталі, ми мусимо дотримуватися правил, які нам визначив госпіталь. Тобто, від 0 до 18 вікова категорія. Діти з опіковою та іншими травмами, які викликали якісь функціональні зміни, а також друга категорія хворих — ми будемо звертати увагу на патологію рук, в тому числі вроджені. Якщо є можливість виправити за одну операцію. Якщо це буде щось комплексне, ми не будемо за це братися, бо не відомо, що буде далі — через рік-два. І третя категорія хворих — це те, що я говорив про фантомні болі. Якщо є діти, які мали ампутації і в них є фантомні болі, нам треба увійти в контакт і зрозуміти, потрібна операція чи ні. І цю категорію дітей ми також будемо розглядати. У нас 9 лікарів. У тому ж складі, що й раніше. Тобто, люди, які їздили в місії, мають досвід величезний. У мене, наприклад, 78 місій. Інші мають трохи менше, але вони мають дуже великий досвід. І розуміють, що робити, коли їдуть в іншу країну».
Який госпіталь вам надав можливість?
«Госпіталі змінювалися. Спершу у нас був договір із Краковом. Переговори тривали 2 місяці. В Кракові не вдалося домовитися. Згодом був ще один госпіталь у Варшаві, де також не вдалося домовитися. Мене цікавить, аби нам дали медсестер і палати для дітей. Зараз ми ведемо переговори з двома госпіталями. Ще раз наголошую, розташування госпіталю — не думаю, що це важливо для пацієнта, бо для нього це безкоштовно. Єдине, що матиме значення — яке місто в Польщі. Впевнений, що за два тижні можна буде організувати логістику пересування в межах Польщі, якщо, скажімо, це буде не у Варшаві. Ми продовжуємо перемовини. Є договір з одним госпіталем дуже близько до українсько-польського кордону, ще один на півдні країни і третій у столиці. Але це питання, якими не мають перейматися пацієнти. Коли ми вже відберемо їх, ми з ними зв’яжемося і обговоримо подробиці приїзду, можливо, місцева влада зможе допомогти із проживанням. Ну і важливим буде питання диспозиції пацієнтів після операції. Переважно ми ведемо своїх пацієнтів до кінця. Тобто, по телемедицині ми спостерігаємо кілька тижнів, реєструємо ускладнення, і вирішуємо, чи робити якісь наступні операційні втручання. Тобто, вони перебувають на нашому обліку. Я маю величезну комп’ютерну базу цих хворих, вони нікуди не зникають. Якщо ми не приїдемо наступного разу до Польщі, то приїдемо в Україну. Ці діти будуть у наших списках, результати їхнього лікування ми продовжуватимемо контролювати. І якщо вони, скажімо, будуть в Польщі, ми будемо вирішувати — хто, наприклад, в Польщі зніматиме шви. Якщо вони не зможуть приїхати до Польщі, то ми дивитимемося, хто зможе це зробити за місцем проживання. Якщо це діти з України, я маю домовленість з генеральним директором дитячої лікарні в Дніпрі, який прийме всіх хворих, які будуть зі східної частини України. Лікарня прийме їх до себе на 2-3 тижні, доки не буде завершено реабілітаційний період. Там є домовленість із професором Власовим. Якщо це західна частина України, у мене є домовленість зі Львовом, їх там приймуть і продовжать реабілітацію. В Польщі ми також дивитимемося, з якої частини Польщі, щоби зрозуміти, хто може продовжити їх лікувати».
Лікування опіків — зокрема? дуже довготривале, лікування, а потім реабілітація займають багато часу. Крім того, воно вартісне. Коли люди вирішують лікувати дитину за кордоном, вони зіштовхуються з тим, що потрібно дуже багато коштів. Часто це недоступно, і на цьому все закінчується. Ви лікуєте дітей з України безкоштовно. Ваш фонд допомагає, ваш госпіталь безкоштовно приймає дітей. Можливо, ви вже чули це питання неодноразово, але все ж я хочу почути, чому.
«Хотів би сказати, що першою причиною є те, що справа стосується дітей. По-друге, наша команда, люди, котрі в ній працюють, це не пенсіонери, які вже своє відпрацювали, і шукають, як би себе утилізувати. Наша команда складається з діючих професіоналів, професорів, в яких є лекції, практика, студенти, операції. Тобто це всі молоді працюючі професори. І кожен з них вірить в присягу лікаря, яку він давав, вірить, що потрібно віддавати, що він повинен лікувати не лише по страхуванню, а віддавати свої вміння десь в іншому місці.
Cаме поляки прийняли основну частину емігрантів. В польській спілці головних лікарів нам сказали, що кожен п’ятий хворий в Польщі, зокрема у Варшаві, — українець. Польща видала національне страхування для біженців. Я думаю, що Західна Європа і Америка фінансово допомагають Польщі. Розуміючи, які це для Польщі додаткові навантаження, я усвідомлював, наскільки наша співпраця буде складною. І повертаючись до питання, чому ми робимо це безкоштовно: ми віримо в хороші починання і в те, що добро властиве кожній людині. Хочу вам сказати, що наш проєкт і ця місія працює лише там, де ми зустрічаємо таких же безкорисних людей. Як тільки людина питає, де гроші, проєкт не буде працювати. Хоча найбільші наші непорозуміння були саме фінансовими. Адже виходить, що наші принципи, наша віра, наші установки, від яких ми не можемо відійти, а нам кажуть, ви знаєте, у нас підтяжка обличчя коштує 10-15 тисяч, а ви хочете безкоштовно у нас робити таку операцію. І відразу комунікація, діалог порушується».
То ви демпінгуєте ціни конкурентам, забираєте у них пацієнтів, робите безкоштовно те, що інші за великі гроші?
«Часто мені кажуть, що я приїхав, як анестезіолог. Це не так. Як анестезіолог, я працюю в себе вдома, і цю роботу мені оплачує Гарвардська школа, щоб я читав лекції і працював, як анестезіолог. І власне як анестезіолог, я працюю в інтенсивній терапії і не розмовляю з пацієнтами. А коли я приїжджаю в межах місії, я мушу розмовляти. А це ніби не правильно, що анестезіолог розмовляє. Але в мене, по-перше, чотири ліцензії, а по-друге, коли я приїжджаю в межах місії, ми працюємо, як лікарі. Я ж не буду пацієнтові пояснювати рівень своєї спеціалізації, адже йому все одно. Саме тому ці поняття… вони дуже закоренілі саме в постсовєцькому просторі. У нас ми ніколи не називаємо спеціалізацію, на нашій бізнес-карті пише ЛІКАР, бо хворому все одно. Ви ж йому не скажете, я спеціаліст з лівої ніздрі, або вам до спеціаліста з вух, бо я спеціаліст лише по горлу! Коли я їжджу на місію, я виконую функції лікаря, філантропа, котрий займається не лише медичною допомогою, ми займаємося різними речами. До мене часто просяться в команду і питають, яка потрібна спеціалізація. Я відповідаю, що лише одна: ти маєш дуже цього хотіти».
Розкажіть кілька слів про вашу команду.
«Це феноменальні люди. Я вже дуже довго з ними працюю. Половина з них — мої колишні студенти, яких я привіз, вони закінчили навчання, стали лікарями, потім професорами. Троє з них — мої колеги, з якими ми починали. Це люди з великим серцем. Різниця лише в тому, що вони не розмовляють російською і не розуміють української. А внутрішній світ у нас однаковий. Вони добрі і мудрі професіонали, дуже хороші люди. Вони вірять мені, ніколи не питають, куди ми їдемо. Хворі питають, а команда — ні! В групі 10 осіб, ніхто ніколи ще не спитав мене, куди ми їдемо! Коли я їм сказав: просто не купуйте поки що квитки, вони лише між собою перемовлялися: чому шеф мовчить? Але я їм сказав лише одне: спокійно! І це дуже важливо, що люди вірять, що довіряють одне одному. Людина відкрита, коли знає, що її не обдурять, що прикриють. Так що вони чудові люди!»
Як потенційні хворі можуть з вами звязатися?
«Звертатися у ФБ можна до мене, або до Максима Савенка, це лікар з Дніпра, який займається збором інформації і передає її мені. Він у мене в друзях на ФБ. Саме Максим Савенко організовував місію в Дніпрі. Талановитий організатор, структурна людина, мені такі подобаються. Не ставить питань, лише відповідає на мої».
Cлухайте розмову у доданому звуковому файлі
Розмовляв Володимир Гарматюк