Голодомори — колективна травма українців. Цю трагічну сторінку історії необхідно досліджувати та пропускати крізь себе. Мистецтво дуже у цьому допомагає.
Сучасна українська драматургиня Неда Неждана написала твір «Голос тихої безодні», в якому розповіла історію своєї родини. Режисеркою вистави стала Ірина Волицька, а роль дівчини незмінно виконує Лідія Данильчук.
П'єса розповідає про дівчину, яка втратила під час Голодомору батька — його застрелили, та матір — та загинула від недуги. Дім пограбували комуністи, а вона має теплі почуття до одного з тих, хто в цьому винен. Вистава також наповлена символами: крила — воля, вовк — страх. Ці образи роблять розповідь напівмістичною, але все ж реальною. Люди, доведені до межі, яких гнітить безвихідь, у таких реаліях роблять різні вибори, хоча їх і складно назвати свідомими.
В інтерв'ю Польському радіо для України Лідія Данильчук розповіла про свої переживання під час гри цієї вистави, поділилась іншими історіями про жертв Голодомору та прикладами того, як мистецтво допомагає переосмислити та усвідомити цей злочин керівництва СРСР.
Інтерв'ю можна послухати у доданому аудіофайлі.
Анастасія Купрієць