Сьогодні ми поговоримо про ініціативу тайванських неурядових організацій, що реалізується вже довгий час упродовж цієї Великої війни Росії проти України. Пару місяців тому Польське радіо для України вже про неї розповідало. А зараз бачимо, що певний її етап добігає кінця. Тобто йдеться про особливу підтримку з боку представників Тайваню, що передають у дар карети швидкої допомоги українським захисникам на лінії фронту.
А моїм гостем сьогодні є один з організаторів цієї ініціативи Норберт Щепанський з польського Фонду розвитку української культури... організаторів та виконавців, бо він сам бере участь у перевезенні подарованого тайванцями транспорту до України:
— На даний момент це вже третя партія транспорту, що вирушила до України. Це ініціатива Taiwan Association of Community Advancement, неурядової організації з Тайваню, та пана Бай, що дбає про технічний стан цих транспортних засобів. Самі автівки є каретами швидкої допомоги та пікапами, повнопривідними автомобілями, що надходять не лише на лінію фронту, але й до людей, що займаються евакуацією поранених солдатів. Отже це не суто військові транспортні засоби, а карети швидкої допомоги. Це вже, як я сказав, третя партія машин. Перша складалася з 46 бодай же штук, друга — з 38, а зараз —54 автівки. І з них після, власне, 12 днів від прибуття корабля до порту у Ґданську значна частина вже в Україні. В Польщі лишилося тільки дев’ять штук, отже понад 40 машин вже працює. Нашим особливим партнером у постачанні цих автівок є громадська організація «ВПО України», організована трьома народними депутатами — Сергієм Козиром, Русланом Горбенком і Максимом Ткаченком. Це організація, що допомагає з того боку (кордону — ред.) відвозити ці автівки, приймати їх на кордоні. Ми ж зі свого боку відповідаємо за логістику між Ґданськом та Україною. Відвозимо машини до Рави-Руської, тобто відразу за польський кордон, а далі їх вже приймають волонтери і відвозять до військових підрозділів, що ними користуються.
— Чому саме неурядові організації на Тайвані вирішили надати таку допомогу українським солдатам? Чи, можливо, це пов’язано із тим, що сам Тайвань стикається із певними загрозами для власної безпеки і вбачає зв’язок між власною долею й тим, що відбувається в Україні? Чи тут немає жодного зв’язку? Як ви це бачите й могли б нам пояснити?
— Скажу так: Тайвань — це частина Китаю. І всі сьогодні, якщо говорити політкоректно, визнають територіальну цілісність Китаю. Натомість це, так би мовити, допомога всього незалежного світу, вільних людей, що єднаються не лише на Тайвані, як видно, але й у Європі та Англії, Сполучених Штатах, і практично в усьому вільному, демократичному світі, аби Україну підтримувати і допомагати їй у досягненні перемоги. Що керує Тайванем — не знаю. Знаю натомість, що допомога Тайваню є, мабуть, одним із найцікавіших та найпрекрасніших видів допомоги, з яким я мав і маю справу. Бо за ці два роки, коли я займаюся гуманітарною допомогою та підтримкою української сторони, можу сказати, що ці автівки насамперед у чудовому технічному стані. Бо це 2014-15-16-й роки випуску автівок, із дуже малим пробігом, в чудовому стані, що ще додатково перед відправленням ремонтуються паном Бай, за що дуже йому дякуємо. Це напевно величезна допомога і напевно ці автівки рятують життя. Це прекрасна допомога, що зрідка лише надходить у настільки значних обсягах.
— Раніше карети швидкої допомоги виконували свої безпосередні функції на Тайвані, чи не так? Отже, звідки конкретно походять ці автівки та звідки походять кошти на їх придбання?
— Коли йдеться про тайванську сторону, то, наскільки мені відомо, ці автомобілі були списані різними установами Тайваню спеціально, аби переказати їх Україні. Це техніка, що належала пожежній службі, містам Тайваню, з Тайбею. Ці автомобілі становили резерв на випадок надзвичайних ситуацій, хоч частина з них використовувана на щодень. Натомість всі ці автівки мають дуже малий пробіг, тобто це були запасні, аварійні машини, що мали в аварійних ситуаціях використовуватися. Їх, власне, списали і переказали Україні за посередництвом різноманітних неурядових установ, що підтримують цей проект. Натомість, коли йдеться про кошти, то весь шлях від Тайваню до порту в Ґданську, тобто до Польщі, цілковито покривається тайванською стороною — Taiwan Association of Community Advancement та паном Бай. Натомість кошти логістики з Польщі до України вже покривають українські неурядові організації. Як я згадував, ми співпрацюємо з українською організацією, що збирає кошти на допомогу внутрішньо переміщеним особам, яких в Україні є понад п’ять мільйонів. І вони організують різноманітні доброчинні концерти. Я мав честь брати участь в одному з таких концертів у Києві, де виступав гурт «Без обмежень». Під час таких концертів проводяться благодійні аукціони, отримані з яких кошти призначаються або на допомогу переселенцям, або на допомогу Збройним силам України шляхом купівлі дронів та фінансування такого типу ініціатив, як ця тайванська.
— Напевно, значущим фактом є те, що посередниками між тайванською і українською стороною є волонтери з Польщі. І таку роль відіграє, власне, Фонд розвитку української культури у Польщі, який ви представляєте. Чи це невипадково, що саме Польща стала ланкою між ними? Чи це має якісь глибші і менш явні причини, ніж саме безумовно безкорисливе прагнення нести допомогу?
— Мені здається, що це очевидно. По-перше, ми сусіди, і по-сусідськи треба один одному допомагати. Це один з аспектів. По-друге, українці давно вже приїздять до Польщі, відносно добре інтегровані. Безперечно, є різниці у поглядах, є культурні різниці. Натомість сьогодні, у демократичному світі у Європі, — а Україна є частиною Європи, хоч офіційно ще не є членом Європейського Союзу, та, маю надію, колись буде, — я вважаю, що така допомога є необхідна, але теж цілковито природня. Тим більше, що Польща також упродовж багатьох років була під російською окупацією, і нам вдалося відновити цілковиту незалежність після величезного зусилля та за багато років гніту з боку Росії. Тому ми усвідомлюємо, чим загрожує та чим є так званий рускій мір, чим це пахне. І навіть найбільшому ворогові не побажаємо дружби й любові з боку Росії, бо щось таке просто не існує. Це просто експлуатація, і все.
— І повернемося до цих автівок, доставлених до України в межах трьох попередніх етапів програми допомоги з боку Тайваню. Так розумію, що ця програма може мати своє продовження?
— З того, що мені відомо, є ще 330 транспортних засобів, які можна отримати. Але це пов’язано із величезними логістичними витратами — це пересилка автомобілів у контейнерах або на платформах з Тайваню до порту у Польщі, портові оплати, вартість перевезення з Ґданська до України. Це величезні гроші, які теж треба якось знаходити. Я маю надію, що разом із неурядовими організаціями з України, Польщі і Тайваню нам вдасться цього досягнути і кошти такі зібрати, та мати можливість надіслати ще більшу кількість автомобілів на фронт.
Антон Марчинський