Як, на вашу думку, змінилися запити українців, порівнюючи з 2022 роком?
У 2022 році в українців, які тільки побачили, що починається в країні, звісно, першими реакціями були шок, бажання вижити, врятуватися. У тих, хто переїхав, були запити щодо адаптації в новій країні, оговтатися від того шоку, який з'явився, знайти себе на новому місці, мається на увазі, хоча б закрити якісь базові потреби.
Ті люди, які залишилися в Україні, у них було щось схоже, але трошки по-іншому. Це була адаптація до тих умов, які виникли. Де безпечніше, як організувати життя своє і дітей у нових умовах. І, в принципі, що робити з тими реакціями, які виникли.
Ми бачили багато енурезів, складних реакцій навіть у підлітків, які не притаманні дітям цього віку. Змінилася у людей ситуація матеріального забезпечення, люди втратили роботу. Це були гострі стани, потім вони вже переходили до ситуації адаптаційного характеру.
Минуло два з половиною роки. Що ми маємо зараз?
Ми повинні розділити людей на три категорії. Перша категорія — це ті люди, які залишилися в Україні. Друга категорія — це люди, які виїхали, і вони адаптуються, звикають до нових умов. І третя категорія — це військові, які на передовій, які служать і кожного дня стикаються з війною, віч-на-віч.
Запити — різні, але в чомусь вони перетинаються. Це — ситуація невизначеності — найбільш типовий запит на сьогодні від усіх категорій.
Що робити в ситуації невизначеності? Люди кажуть: «Мене накриває». І от те «накриває» має в собі дуже багато емоцій. Що таке «накриває»? Це — і про страх, і про тривогу, і про безпорадність, і про ситуацію свого власного знецінення. Тому що люди не відчувають опори.
Друге — це депресивний стан. До речі, за останній тиждень мої знайомі — подруги з різних куточків світу, дзвонять і кажуть: «Наталю, в мене депресія». Не завжди у всіх депресія, але депресивні стани, апатичні стани ми спостерігаємо дуже часто.
Третє — це ситуація вибору. Люди постійно зіштовхуються з ситуацією: мені потрібно обирати, залишатися чи їхати, працювати тут або працювати не тут, а що робити з дітьми. І оцей вибір: це — про відповідальність, і це — про дуже сильне навантаження, психологічне.
А так, як людина не має змоги оцінити, що буде в майбутньому, і не має точок опори, вона в цьому розповзається внутрішньо, вона не розуміє, як діяти.
За останній час дуже часто бачимо фото хлопців і дівчат, які загинули. Це — трагедія втрат. Втрата близьких, втрата рідних, втрата будинків — навіть дому, відчуття свого місця.
Продовження розмови із психологом Наталею Борисовою слухайте у доданому файлі
Лариса Задорожна