У Польщі з 1 липня діє оновлений закон про допомогу громадянам України у зв’язку з повномасштабною війною. До нього впроваджено ряд змін і продовжено легальне перебування на території Польщі громадян України до 30 вересня 2025 року.
Під час першої польсько-української антропологічної конференції «Від багатоголосся досвіду до спільної антропології? Польща — Україна», що в червні відбулася у Сяноку, зокрема, йшлося про різні соціальні та культурні аспекти українських воєнних мігрантів у Польщі.
Про їхнє становище у Польщі, про те, як їхня ситуація може змінюватися в залежності від прийнятих у Польщі законів, а також розпоряджень на локальному рівні, розповідає антрополог культури, етнолог, професор Збіґнєв Шмит з Інституту антропології і етнології та Центру міграційних досліджень Університету Адама Міцкевича у Познані.
11:09 U 09 07 ZBIGNIEW SZMYT.mp3 Про ситуацію воєнних мігрантів у Польщі, про те, як їхня ситуація може змінюватися в залежності від прийнятих у Польщі законів, а також розпоряджень на локальному рівні, розповідає антрополог культури, етнолог, проф. Збіґнєв Шмит з Інституту антропології і етнології та Центру міграційних досліджень Університету Адама Міцкевича у Познані
— Зараз у Центрі міграційних досліджень ми проводимо дослідження у місцях загального проживання осіб з досвідом біженства з України, а також з професоркою Наталією Блох зараз ми займаємося довшим проектом, досліджуючи досвід проживання українців у польських родинах. У перші дні війни за допомогою наших антропологічних компетенцій, що пов’язані з роботою з мігрантами, те, що випливало з нашого досвіду, а також і мовних компетенцій (тоді була потреба у перекладачах з української мови), ми просто почали волонтерську допомогу у центрах прийняття біженців. Упродовж декількох місяців наші студенти з антропології, української філології, з Центру міграційних досліджень, також і наші працівники — всі там працювали. І згодом, коли ця найбільша хвиля біженців вже минула у Польщі, то з’явився простір і час для того, аби подумати над тим усім, що відбувалося дуже стихійно. Ми почали досліджувати умови, у яких особи з України змушені були жити. І з процесуальної перспективи, перспективи змін ми прагнули подивитися, що відбувається з людьми, які ще минулого року у Польщі становили понад мільйонну групу.
Коли йдеться про Великопольщу, то чи далі є місця спільного проживання біженців?
— Вони є, але поступово їхня робота припиняється. І є тенденція, аби осіб, які там ще залишаються, перевести з осередків у великих містах до менших міст. Це також зрозуміла справа, адже цим процесом керує воєвода, у нашому випадку — великопольський воєвода. Зазвичай, у його розпорядженні є об’єкти на терені воєводства, а не, наприклад, у Познані. Але це також проблемно для тих людей, адже у малих населених пунктах вони мають справу із комунікаційним виключенням, там складний доступ до ринку праці, також до освіти дітей, до дитячих садків, медичної служби, на жаль, також і до вивчення мови. Всі ці чудові громадські організації, які підтримують інтеграцію українців у Польщі, рідше потрапляють у малі населені пункти. Тому процеси економічної інтеграції, адаптації, також і мовної, соціальної інтеграції — більш ускладнені, а в цих осередках людей залишається все менше. Однозначна більшість українців знайшла власні приватні місця проживання, люди знайшли роботу. У місцях колективного проживання зазвичай живуть люди, які тривалий час виключені з певних причин, наприклад, це особи з інвалідностями, особи пенсійного віку, особи, що вийшли з окупованих росією територій. Відомо, що людині, якій, скажімо, 70 років, буде дуже складно вивчити польську мову, не кажучи вже про те, аби знайти роботу на повну ставку. Також є самотні мами з великою кількістю дітей, яким просто необхідний дитячий садок, бо мама не може працювати, займаючись одночасно дітьми. Але наші дослідження показали, що переважна більшість цих осіб починає працювати на пів ставки, також підробляє. Ці люди справді стараються. І, варто сказати, що такі самоврядні управління, як MOPR (Міський осередок допомоги родині — укр.) дуже підтримують цих людей у тому, аби вони ставали на ноги, допомагають шукати їм роботу. Тому, думаю, невдовзі осередки загального проживання зникнуть і люди, наприклад, переселяться до помешкань, які підтримують, тобто до таких, де частково впродовж кількох місяців, перебування людей там, додатково фінансують. Також там є можливість забезпечення інтенсивних курсів польської мови, також є професійна консультація щодо роботи. Все це робиться для того, аби ці люди були повністю самостійні, і я думаю, що це дуже хороша політика.
Яким чином люди з України, які змушені були втікати від війни, окреслюють свою міграцію? Як вони про себе самі кажуть?
— У перші дні війни, коли ці люди прибували з евакуаційних потягів до Познані, Варшави, Перемишля чи інших міст, а це були головним чином жінки з дітьми, я зауважив, що ці жінки дуже не люблять, коли їх називають біженцями. Адже біженці у них асоціювалися з кризою, так званою «кризою біженців» 2015 року у Європі, тобто із людьми з Африки на човнах. Вони всі думали, що приїхали сюди на мить, сховатися від бомб, скоро повернуться і не хочуть створювати проблем. Вони не любили цього терміну. Але, думаю, що невдовзі особи із досвідом біженства звикнуть до цього свого так званого статусу, але слід пам’ятати про те, що це не економічні мігранти, це було дуже чітко видно. Багато жінок з дітьми після визволення Харкова відразу повернулися, що, на жаль, стало для них небезпекою, бо росіяни почали сильно обстрілювати і далі обстрілюють Харків. А це люди, які взагалі ніколи не думали про те, аби виїхати з України, і вони мають намір туди повернутися і відповідно це роблять. Це основна різниця. Інша справа — є багато людей, особливо із територій, де дуже складна ситуація, де постійні вибухи, у дуже складному психологічному стані, це люди з психологічними травмами. Не завжди це видно відразу, але потрібна психологічна, психічна підтримка. З цим справді дуже складно. І це одна із прогалин, яку важко вирішити, бо є дуже мало психологів і психіатрів, які володіють українською мовою. Є багато ініціатив, але все одно цього дуже мало.
Як з перспективи антрополога культури може розвиватися ця воєнна міграція у майбутньому?
— Частина людей точно залишиться у Польщі, а особливо, коли перспектива війни до кінця не відома. Ми всі мали надію, що це закінчиться через три місяці, натомість вже маємо третій рік війни. Її не видно кінця. Відомо, що діти, які закінчать польські школи, почнуть тут навчатися, то, мабуть, тут і залишаться, є великий шанс на це. Але це також загроза для України, адже виїхали мільйони осіб. Хтось цю країну повинен відбудовувати і там жити. Але з точки зору Польщі — це шанс, адже ми мали величезну хвилю економічної міграції до країн ЄС, Великої Британії. Всі ми це пам’ятаємо. Тут важливою є правова база, оскільки цей закон про тимчасовий захист українців щоразу продовжується, але для мігрантів важливими є перспективи стабільності, це також важливо і для біженців, щоб можна було планувати майбутнє. Бути у підвішеному стані, неможливість планувати своє майбутнє — це найгірший стан, і це викликає вторинну пасивність і апатію. Тому важливо, щоб була правова основа, зрозумілі права, також обслуговування документів, тобто йдеться про всі ці управління з питань іноземців, які потребують більше працівників, щоб мігранти чи то з України, чи з Білорусі, могли якомога швидше виробити карти перебування, отримати дозвіл на роботу, а не чекати на це рік чи більше. Також нам потрібний системний підхід до навчання польської мови в школах і також поза ними, адже є просто величезна кількість дорослих людей, які мають роботу, але не знають мови і не підуть вчитися до школи. Тому це варто організувати. І ще одна справа — це професійна активність і допомога у пошуку житла, адже це часто складно вирішити. У це справді варто інвестувати, адже ці гроші повернуться і ми будемо мати громадян з українською ідентичністю і культурою, але які добре знатимуть польську мову, які добре інтегровані з нашим (польським) суспільством, а до цього ми прагнемо.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль
