Цукровий діабет — хвороба не лише тіла. Потреба щоденного контролю рівня цукру в крові часто виснажує емоційно й психічно. Саме тому дедалі більше фахівців, говорячи про необхідність комплексного лікування діабету, наголошують на важливості психологічної підтримки для пацієнтів і розвитку галузевого напряму — психодіабетології. Йдеться про допомогу людям, які мають навчитися жити з хронічною хворобою, приймати себе, свої обмеження й помилки, не втрачаючи мотивації до лікування.
«Особливістю діабету є те, що це хронічне захворювання. Коли ми маємо застуду, то сподіваємося, що вона мине за тиждень. З діабетом першого типу на це розраховувати не варто. Це захворювання, яке часто виникає раптово і супроводжує нас фактично до кінця життя. Воно з людиною — 24 години на добу, 7 днів на тиждень і вимагає постійної уваги», — зауважила психолог Діабетологічної амбулаторії Черняковського шпиталю у Варшаві Юлія Попко.
Фахівчиня у своїй практиці спирається на лише загальні знання з психологій, а й практичний досвід життя з діабетом І типу. Тож вона дуже розуміє, як може виснажувати необхідність постійного контролю рівня глікемії. Раптові стрибки рівня цукру можуть спричинити слабкість чи запаморочення, і не рідко провокують страх не встигнути відреагувати. Тому завдання психодіабетолога допомогти навчитися пацієнту поєднувати виконання медичних рекомендацій із роботою і дозвіллям.
Одне з ключових понять психодіабетології — «діабетичне вигорання». Це не байдужість пацієнта і не відмова лікуватися, а втома від постійного контролю.
«Пацієнти втрачають мотивацію, їм здається, що все марно. І саме тоді важливо, щоб поруч був фахівець, який допоможе відновити баланс і не допустити депресії», — наголосила Попко.
Польське радіо 24 / Переклала Христина Срібняк