Євроскептицизм ніколи не був чимось винятковим — він супроводжував усі держави Європейського Союзу від самого початку інтеграційних процесів. Польща не стала винятком і на етапі ухвалення рішення про вступ до ЄС, однак результати референдуму 7—8 червня 2003 року засвідчили потужний суспільний консенсус: 77,45% поляків проголосували «за», а явка понад 58% була однією з найвищих у історії польських плебісцитів. Уже тоді поряд з аргументованою критикою європейської інтеграції з’являлися перші елементи маніпуляцій і перебільшень, які згодом стали основою системної дезінформації.
Про це говорить експертка Team Europe Беата Юркович, європеїстка, дослідниця та експертка з питань євроскептицизму в Польщі та Європейському Союзі. У 2021—2024 роках вона реалізувала міжнародний дослідницький проєкт «Європейські антиінтеграційні рухи. Євроскептичні тенденції від витоків європейської інтеграції до сьогодення».
У перші роки членства Польщі в ЄС підтримка Європейського Союзу в Польщі була рекордною і в окремі періоди сягала навіть 90%. Проте з часом суспільний настрій почав змінюватися. Зниження підтримки сьогодні значною мірою пояснюється не стільки реальними наслідками членства, скільки постійним інформаційним тиском, спрощеними поясненнями складних процесів та поширенням неправдивих або вирваних з контексту тверджень про функціонування ЄС.
Ще під час референдумної кампанії 2003 року євроскептичні сили, зокрема Ліга польських родин чи «Самооборона», активно використовували страхи як інструмент політичної мобілізації. Поляків лякали економічним занепадом, падінням зарплат, зростанням цін і втратою суверенітету, часто без жодного фактичного підґрунтя. «Я пам’ятаю гасло з того періоду: "Вчора — Москва, сьогодні — Брюссель"», — зазначає експертка, наголошуючи, що апеляція до емоцій та історичних травм була однією з перших форм масової дезінформації про ЄС у Польщі.
Антинімецький наратив став ще одним прикладом маніпулятивної стратегії. Посилання на історичну пам’ять про поділи Польщі та Другу світову війну дозволяло створювати образ Європейського Союзу як інструменту домінування сильніших держав, хоча реальні механізми ухвалення рішень у ЄС цьому суперечать. Такі спрощені й емоційні образи з часом закріпилися в суспільній свідомості.
Сьогодні дезінформація перейшла на якісно новий рівень. Якщо на початку 2000-х інтернет лише доповнював традиційні медіа, то нині соціальні мережі стали головним середовищем поширення євроскептичних наративів. Фейкові акаунти, боти та алгоритми тіктоку й інстаграму масово поширюють контент, який спрощує або спотворює реальність.
«Ми живемо в епоху постправди, і насправді факти стають усе менш важливими, а емоції — важливішими», — підкреслює експертка, пояснюючи, чому дезінформаційні меседжі так легко знаходять відгук, особливо серед молоді.
Відсутність системної медіаосвіти та навчання критичного мислення робить польське суспільство особливо вразливим до маніпуляцій. Люди часто не розрізняють факти й думки, не перевіряють джерела та сприймають емоційні твердження як правду. У результаті дезінформація ефективно працює навіть у тих соціальних групах, які найбільше виграли від членства Польщі в Європейському Союзі.
Показовим є приклад фермерів, які, попри значні європейські субсидії, залишаються однією з найбільш євроскептичних груп.
«Польське село змінилося найбільше з моменту вступу до Європейського Союзу, і все ж це найбільш євроскептична група», — зазначає Беата Юркович. Саме тут дезінформаційні наративи про «злий Брюссель», який нібито нав’язує шкідливі рішення, знаходять особливо сприятливий ґрунт.
Міф про те, що «Брюссель усе нав’язує», активно використовують у дискусіях про Зелену угоду, кліматичну політику чи торговельні домовленості з Україною та Меркосур. При цьому замовчується ключовий факт: Європейський Союз не є державою, а рішення ухвалюють за участі та згоди самих держав-членів. Дезінформація тут часто полягає у вибірковому поданні інформації або навмисному перекладанні відповідальності на наднаціональний рівень.
Важливу роль у поширенні дезінформації відіграють і зовнішні актори. Росія системно підтримує антиєвропейські рухи в різних країнах ЄС, використовуючи інформаційні кампанії для підриву довіри до європейських інституцій. Досвід Brexit продемонстрував, наскільки ефективною може бути така стратегія. Водночас у польському інформаційному просторі дедалі частіше з’являються й наративи, які походять з американських політичних та бізнесових кіл і знецінюють ЄС як «надмірно зарегульовану» структуру.
Brexit став наочним прикладом того, як тривала дезінформаційна кампанія може поступово змінити громадську думку. «Я бачу багато паралелей у польських публічних дебатах і в тому, що відбувалося у Великій Британії», — застерігає експертка. Там вихід з ЄС став результатом років маніпуляцій, міфів і недовіри до експертних знань.
Попри те, що підтримка Європейського Союзу в Польщі наразі залишається відносно високою, ризики зростають. Без системної європейської освіти, пояснення того, як насправді функціонує ЄС, і без розвитку медіаграмотності дезінформація й надалі формуватиме євроскептичні настрої. У такому середовищі навіть сценарій виходу Польщі з Європейського Союзу перестає бути суто теоретичним і може стати наслідком не фактів, а емоцій та маніпуляцій.
Повну версію слухайте у доданому звуковому файлі:
30:15 JURKIEWICZ_UE_SCEPTYCYZM.mp3 Польський євроскептицизм: від референдуму 2003 року до епохи дезінформації
Володимир Гарматюк