Як ми повідомляли, 22-23 лютого, у Красичині поблизу Перемишля уже в 26-те пройшла міжнародна конференція «Європа Карпат», яка є платформою для дискусій представників влади та політиків країн Карпатського регіону. І хоч основними питаннями, які обговорювалися на цій зустрічі, були економічна і парламентська співпраця, то у межах форуму пройшли також дебати на позаекономічні теми. Зараз Вашій увазі пропонуємо звіт із панельної дискусії «Центральна та Східна Європа. Герої спільних цінностей», учасники якої говорили про систему цінностей суспільств регіону, про ініціативи, що сприятимуть їх формуванню та збереженню. Отож, учасники дискусії насамперед намагалися відповісти на основне запитання: які особи, «герої цінностей», впливали на історичні події та сучасний вигляд країн дуги Карпат та всієї Європи на зламі ХХ та ХХІ століть.
У дискусії взяли участь представники від України, Сербії та Польщі.
Україну представляв народний депутат Микола Княжицький, голова Українсько-польської групи з міжпарламентських зв’язків, який і відкрив дебати:
Депутат польського парламенту Томаш Хшан, який «героєм цінностей» визнав перемишльського митрополита Римо-католицького костьолу часів Польської Народної Республіки Іґнаци Токарчука, звернув увагу, що Карпатський регіон також у сфері цінностей є частиною всієї Європи.
— У Карпатському єврорегіоні ми повинні визнавати всі ті цінності, на яких базується Європа. Бо ж прийнято вважати, що Європа тримається на трьох стовпах — часто говориться, що наш континент побудований на трьох пагорбах. Перший — це афінський Акрополь, місце формування грецької філософії. Другий — римський Капітолій — джерело європейського права. І третій пагорб, який особливо важливий тут, на Підкарпатті, і надіюся, що також у всьому регіоні — це Голгофа — християнське коріння Європи.
Представник Сербії Іван Босняк — заступник міністра у відомстві з питань публічної адміністрації і місцевого самоврядування сербського уряду — розповів про дії влади на підтримку національних меншин у його країні. Він також нагадав про ідею Мілана Кундери, що Центральна Європа — це «максимум розмаїття на мінімумі простору».
Модератор дебатів проф. Дибцяк додав, що таким чином Кундера Центральну Європу протиставив Росії, де «максимум простору — і мінімум розмаїття».
Наступний доповідач, ексголова Кабінету президента Польщі Мацєй Лопінський, слідом за своїми попередниками, депутатами Миколою Княжицьким і Томашем Хшаном, говорив про особистість — свого шефа і друга Лєха Качинського:
— Утім, перед тим, як розкажу про те, якою людиною був Лєх Качинський, нагадаю про щось інше — про подію 40-річної давнини. Отож, 8 вересня 1981 року у Ґданську відбувався з'їзд Незалежної самоврядної профспілки «Солідарність». І саме того дня делегати схвалили Послання до людей праці країн Східної Європи, закликаючи у ньому робітників до спільної боротьби за право вільно формувати свої структури. Його автори, саме задля цінностей, відкинули тоді обмеження т.зв. реальної політики. Багато хто визнав це послання непотрібним, його сильно критикували не лише у Польщі, але й у світі, в тому числі навіть деякі американські публіцисти. А секретар КПРС Брежнєв визнав цей документ небезпечним. Та й, справді, він був небезпечним, оскільки за 10 років очільники трьох радянських республік розпустили СРСР. Хоч сьогодні є спроби відновити — у новому вигляді — тодішню імперську політику Радянського Союзу.
Мацєй Лопінський назвав Лєха Качинського людиною солідарності — він ним був і у часи боротьби з комуністичною системою, і після її краху у 1989 році, і також на посаді президента Польщі. Ідею солідарності він намагався втілювати як у внутрішній політиці, так і закордонній, чого проявом був його відомий виступ у Тбілісі під час російського наступу на Грузію у 2008 році.
Своєю чергою, посол Польщі в Угорщині професор Єжи Снопек говорив про Вацлава Фельчака — видатну постать у польсько-угорських взаєминах:
— В Угорщині Фельчак — це легендарна постать (його біографію вони відразу переклали на угорську). Під час Другої світової війни Фельчак був героїчним організатором таємної зв'язкової служби між Варшавою та польським урядом в екзилі (на еміграції), який на той час перебував у Будапешті. Після війни він був засуджений комуністичною владою до довічного ув'язнення. Після звільнення в 1956 році став співробітником Інституту історії Яґєллонського університету в Кракові. З 1970-х років він постійно їздив до Угорщини, де читав лекції з історії, якої був видатним знавцем — знавцем дуже ретельним і чесним, знавцем, який мав відвагу говорити угорцям прикрі речі. У Будапешті до сьогодні згадують, як 1987 року він там говорив про швидке падіння комуністичної системи і необхідність готуватися до цього.
Галя Леськів, Тарас Андрухович, Мар'яна Кріль