Сто років тому, на початку травня, польські війска в’їхали до Києва, 9 травня 1920 року на Хрещатику відбувся Парад перемоги над більшовиками. Рівно со років потому, 9 травня 2020 року український та польський журналісти вирішили символічно вшанувати цю річницю. Дмитро Антонюк та Павел Боболович пройшлися Хрещатиком у мундирах легіонерів та петлюрівців та з прапорами обох держав.
Акція «1920 рік. Пам’ять під час пандемії» - це громадська ініціатива, - говорить український журналіст Дмитро Антонюк:
- Спочатку планувалося, що в Києві відбудуться великі врочистості з відзначення сторіччя союзу Пілсудський-Петлюра та сторіччя параду, який 9 травня 1920 року пройшов у Києві та який приймав полковник армії УНР Марко Безручко та генерал Польського війська Едвард Ридз-Сміґли. Ми початково планували зробити трішки іншу акцію. Відомо, що польські розвідники шостого травня в’їхали до Києва трамваєм, який прямував з приміської дільниці Пуща-Водиця до Хрещатика. Ми теж хотіли проїхатися цим трамваєм, котрий досі їздить з Пущі-Водиці, щоправда, вже не до Хрещатика, а до Контрактової площі. Отже, ми планували запросити до акції реконструкторів, які би були у формах того часу, проїхатися цим трамваєм і приєднатися до врочистостей на Хрещатику. Але почалася пандемія коронавірусу, і ми подумали, що все, нічого не вийде. А потім виникла ідея, щоби тільки ми вдвох з Павелом проїхалися тим трамваєм і згадали 9 травня Парад перемоги, який відбувся на Хрещатику сто років тому.
Павел Боболович (зліва) і Дмитро Антонюк (справа)
фото: Володимир "Штурм" Правосудов
Перший тиждень травня Дмитро Антонюк та Павел Боболович об’їхали місця, де відбувалися битви між польськими військами та більшовицькою армією, загалом подолавши 2 тисячі кілометрів. Їхній шлях пролягав, зокрема, через Берестечко, де залишилися могили польських вояків, Рівне, Здолбунів, Новогад-Волинський, Летичів, Липовець, Бар... Таким чином, журналісти віддали честь полеглим за українську незалежність солдатам і нагадали про Варшавський договір 1920 року, відомий під назвою Договір Пілсудський – Петлюра. На зв’язку зі студією Польського радіо — польський журналіст Павел Боболович. Якою є пам’ять про цей елемент спільної історії України та Польщі?
- Якщо йдеться про цю важливу подію, тобто союз Пілсудського і Петлюри, а також здобуття Києва і витіснення більшовиків, то пам’ять про цю подію є слабкою. Це, очевидно, пов’язано з тим, що упродовж ста років докладалися зусилля, щоби цю сторінку вирвати зі спільної книги історії Польщі та України, а особливо — з історії України. Боротьба проти більшовиків — про це в Україні знають небагато. Це стосується не тільки спільної польсько-української боротьби проти більшовиків, а взагалі — історії Української Народної Республіки та військових формувань, які боролися проти більшовиків. Звісно, антибільшовицька діяльність українців не вписувалася в традиції совєтської України, і всього, що існувало до 1991 року. Тому, на моє переконання, 100-та ріниця цього союзу і подій, які тоді відбувалися, - це добрий момент, щоби про це говорити. Як у Польщі — нагадуючи полякам, що ця співпраця була важливим елементом боротьби з більшовиками, котрий дозволив остаточно їх перемогти. А також варто про це нагадувати в Україні, оскільки до цієї традиції варто повертатися, а якщо дивитися на ці події через призму польсько-української історії, то це був дуже добрий момент в цій історії. На жаль, цей момент пізніше завершився Ризьким договором.
Як українці сприймали акцію «1920 рік. Пам’ять під час пандемії»?
- Під час втілення в життя цієї ідеї, коли ми об’їжджали чергові місця боротьби проти більшовиків, то зустрічалися з дуже позитивною реакцією українців. Коли ми подивимося на рік 1920, то все так і виглядало — це була співпраця, а не польське втручання в українські справи. 8 травня 1920 року головнокомандувач Польського війська наголосив, що поляки повинні якомога швидше вийти з України і залишити Україну українцям, аби вони самі вирішували свої справи. Це, зрештою, сказав Юзеф Пілсудський у своєму зверненні до українського народу, в якому наголосив, що українці мають повне право на незалежну державу. Це була спільна справа, але тут були теж негативні моменти, про які варто говорити. Я вважаю, що нагадування про події сторічної давності є важливим і потрібним сучасній Україні та сучасній Польщі. Це дуже символічно, що 9 травня, сто років після Параду перемоги на Хрещатику, і в Києві, і у Варшаві били дзвони, дзвонили теж у церквах і костелах на всьому шляху Київської операції Польського війська. У цій акції був ще один важливий, символічний момент. Нам з Дмитром дуже залежало на тому, щоби у місцях поховання польських та українських солдатів, у місцях битв проти більшовиків, щоби тут звучали дзвони. У Здолбунові виявилося, що в місцевому римо-католицькому костелі дзвонів немає. Тож місцевий громадський діяч, Олександдр Радиця, сказав нам — не проблема! Я вийду і буду сурмити. І 9 травня, рівно о 12:00, у Здолбунові не дзвонили дзвони, а звучала сурма. Думаю, що такі прекрасні моменти запам’ятаються на довго, вони дуже символічні.
Ви згадали, що упродовж ста років докладалися зусилля, щоби цю сторінку вирвати зі спільної історії, а особливо — української історії. Спочатку Радянський Союзу, а тепер - Росія пишуть свої версії історії. Російська пропаганда польсько-український союз представляє як польський загарбницький похід на схід Європи.
- Росія зосереджена на подіях 1939 року. Останні тижні нам показали, наскільки сильно вона намагається перекрутити історію Катинського злочину — я маю на увазі, зокрема, зняття у Твері двох меморіальних дошок, що вшановували пам’ять про польських офіцерів, ув’язнених і розстріляних службовцями НКВД. Звичайно, що Росія від самого початку заперечувала справжні цілі польсько-українського союзу, договору Пілсудський-Петлюра. У совєтському наративі Пілсудського завжди представляли як польського пана, котрий хоче завоювати схід Європи, як імперіаліста, що веде свої загарбницькі війни. Петлюра теж зображувався вкрай негативно, зрештою пам’ятаймо, що його вбили совєти. Такі речі невипадково відбуваються саме зараз. Росія хоче будувати свій історичний наратив, а навіть не свій, а совєтський, як Путін так легко приймає. У цій ситуації ми тим паче повинні представляти правду про історичні події, представляти те, чим була Варшавська бита, що вона захистила Євопу від більшовицької навали. Проблема, що наші західні союзники не до кіця розуміють, чим була більшовицька загроза, а також — не зовсім усвідомлюють небезпеку актуальної політики путінівської Росії. Натомість, я би хотів повернутися до 1920 року. 9 травня, на параді перемоги, коли Хрещатиком марширували польські та українські військові, на цій врочистості були присутні представники Західної Європи, зокрема, Франції, а також — японський аташе. Це, зокрема, свідчить про те, що то була перемога не тілки українців та поляків над більшовиками, а перемога західного світу.
Запрошуємо послухати звукову версію розмови у доданому файлі
PR24/Войцєх Янковський/Яна Стемпнєвич