Почнемо з того, що за польським законодавством кожна дитина (віком від 7 до 18 років), яка проживає у Польщі, підлягає шкільному обов’язку. І немає значення, чи це польська громадянка, польський громадянин, чи ні, та який мігрантський статус у її батьків. Вона повинна ходити до школи, в іншому випадку щодо батьків можуть бути застосовані санкції. Навчання дітей є безкоштовним.
І так, у зв'язку з міграційною хвилею останніх років, до освітніх закладів потрапляє все більше дітей іноземців. Як ці діти адаптуються в новій школі, де інша мова, інші звичаї і норми, інші вчителі і колеги? І як до навчання таких учнів підготовлені самі школи?
Про це ми говорили з вчителькою, яка на щодень навчає дітей мігрантів із України і Білорусі та допомагає їм адаптуватися до нових реалій. Мирослава Ганаско викладає польську і українську мови в Початковій школі у повітовому місті Битів (поль. Bytów), що в Поморському воєводстві неподалік Ґданська. Водночас вона є такою собі нештатною міжкультурною асистенткою, з одного боку — учня і батьків із досвідом міграції, а з іншого — своїх колег-вчителів та інших школярів, адже практично щодня їй доводиться вирішувати проблеми, які супроводжують процес адаптування іноземної дитини. Сьогодні ітиме мова лише про одну з таких проблем, яку умовно можна назвати кризою третього місяця.
Слід додати, що мігрантська хвиля останніх років суттєво змінює обличчя польської школи, яка традиційно була майже однонаціональною і монокультурною. І якщо з цього приводу у воєводських центрах почали розробляти методику навчання іноземних учнів, забезпечувати їх міжкультурними асистентами, то у малих містах таке поки що відсутнє. Отже, у повітовому Битові, де Мирослава Ганаско працює, вона, силою обставин (і своєї небайдужості), по суті є такою міжкультурною асистенткою.
У перші три місяці новоприбула дитина, новий учень — у центрі уваги не лише батьків — більше уваги йому приділяють і вчителі, і однокласники; у класі є навіть учень, який, на прохання педагогів, спеціально опікується новим колегою. Отож, спочатку, аін, так би мовити, зірка і «пільговик». Однак з часом це змінюється... Як правило, третього місяця психологи і вчителі спостерігають спад активності такої дитини, іноді навіть депресивні стани, спричинені тугою за втраченим. Вчителька Мирослава Ганаско знає такі складні випадки із досвіду своєї роботи.
Криза 3-го місяця у навчанні мігрантської дитини, про яку говорила Мирослава Ганаско, — це не єдина складність як для батьків і дітей із досвідом міграції, так і їхніх вчителів. Інші, це, наприклад, питання навчання польської мови як іноземної, це відмінності у способі функціонування освітнього закладу, хоч би шкільних норм та звичаїв. До цих тем ми незабаром повернемося.
Запрошуємо Вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Галина Леськів, Яна Стемпнєвич