Чернігів, обласний центр на півночі від Києва, за декілька десятків кілометрів від кордонів з Білоруссю та росією, став одним із перших українських міст, яке прийняло на себе всю жорстокість та звірства рашистських нелюдів. Українські захисники міста та області мужньо вистояли, дали відсіч та відтіснили московських загарбників, зупинивши наступ на Київ. На жаль, результатом незламної оборони Чернігова стали величезні руйнування, знищення та сотні загиблих від рашистських бомб і ракет.
Про те, чим нині живе Чернігів, як повертається до довоєнного життя, з якими проблемами та потребами зіштовхується та чи готове відбити можливу нову атаку окупантів, Українській службі Польського радіо розповіла Віра Курико, журналістка та репортерка, котра мешкає у Чернігові останні 8 років. Як зауважила вона, місто після рашистської блокади відновлюється дуже швидко.
За словами Віри Курико, приблизно третина Чернігова зазнала руйнувань з боку рашистських окупантів. Також деякі приміські села, звідки наступала московська орда, наприклад, Новоселівка, були зруйновані вщент. За підрахунками влади Чернігова, у місті від рашистських бомб та ракет повністю був зруйнований 101 багатоповерховий житловий будинок, а приблизно 500 були пошкоджені вибухами і розривами снарядів. Загалом – це приблизно 37 тисяч зруйнованих або пошкоджених квартир чернігівців. Це в місті, у якому до 24 лютого проживало приблизно 250-270 тисяч людей. За словами пані Віри, у багатьох з цих будинків важко відновлювати комунікації, що, у свою чергу, також дуже впливає на повернення жителів Чернігова. Крім того, у місті багато людей продовжує жити у бомбосховищах, оскільки їм просто нікуди більше йти. Однак, за словами Віри, останнім часом спостерігається доволі великий потік людей, котрі все ж повертаються або вже повернулися до міста.
Та чи така безтурботність і спокій не можуть виявитися оманливими та загрозливими? Чи не надто рано втрачати пильність там, де ще зовсім нещодавно рашисти нещадно гатили бомбами і ракетами по будинках і мирних жителях міста, не згадуючи вже про тисячі мін і пасток, залишених рашистськими нелюдами? І хоча, як звернула увагу Віра Курико, протягом останнього місяця Чернігів не обстрілювали, однак Чернігівщину, її прикордонні райони рашистські загарбники неодноразово обстрілювали мінометами.
Як розповіла Віра Курико, кожен район Чернігова по-своєму переживав обстріли з боку рашистів, і найбільш небезпечними були райони на межі міста, натомість порівняно найбезпечнішим виявився центр.
Віра Курико, яка родом із Чернігівської області, а саме із білорусько-російського кордону, зазначила, що найбільше від окупації рашистів постраждали села під Черніговом, у радіусі 30 км, а також прикордонні райони, де рашистські війська зупинялися та облаштовували свої так звані штаби.
Нині волонтери продовжують активно розвозити гуманітарну допомогу, їжу, продукти, предмети гігієни передусім малобільним, самотнім людям та багатодітним родинам. Далі – всім іншим за потребою. Віра Курико висловила легкий оптимізм щодо скорочення потоку гуманітарної допомоги до Чернігова, позаяк крамниці та ринки знову наповнені всім необхідним. Однак проблема, за її словами, в іншому.
Як наголосила Віра Курико, нині місто дуже потужно укріпилося та продовжує укріплюватися далеко за межами, і нині навряд чи, за її словами, можливий новий наступ російських загарбників на місто. Водночас сапери продовжують розміновувати околиці міста та сусідні села. Втім ця вкрай небезпечна робота наших захисників, як застерегла вона, триватиме ще дуже довго, адже мова йде, на жаль, не про рік чи навіть два.
Тарас Андрухович