Українська правозахисниця: система не є чутливою до жертв сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом

Марта Чумало, заступниця голови центру «Жіночі перспективи», — лауреатка цьогорічної Премії Улофа Пальме. Це престижна щорічна шведська премія присуджується за видатні досягнення в правозахисній діяльності. Серед лауреатів премії свого часу був чеський політик Вацлав Гавел, Кофі Аннан, миротворці операції ООН. Марта Чумало вже двадцять років займається підтримкою жінок, які зазнали насильства

Ілюстрація

pexels.com/MART PRODUCTION/CC0

З 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році, Марта Чумало бере активну участь у підвищенні обізнаності про наслідки війни та допомозі потерпілим. В інтервʼю Польському радіо для України пані Марта розповіла про свою діяльність та ситуацію з домашнім насильством.

Львівський центр «Жіночі перспективи», заступницею голови якого вона є, після 24 лютого 2022 року відкрив нові притулки для жінок, оскільки саме західні області України прийняли найбільшу кількість внутрішньо переміщених осіб, — розповідає правозахисниця.

Спочатку ми почали відкривати притулки для внутрішньо переміщених жінок. Ми їх відкривали один за другим. Зараз в нас є сім притулків. Зараз ми вже ці притулки специфікували, тобто в нас є притулки по особливих потребах. В нас є притулок, в якому живуть багатодітні жінки, що мають четверо і більше дітей. Є притулок для стареньких бабусь, притулок для жінок, які мають психічні розлади. Ми маємо притулок для жінок з дітьми з інвалідністю. Ми беремо в основному людей, які мають додаткові перепони до того, щоб ставати самостійно на ноги, тобто знімати квартиру чи шукати роботу. Вони не можуть собі дозволити вкладати ресурси в це, тому опиняються в дуже вразливому стані. Ми зараз зосередилися на цьому.

Одним з найважливіших напрямків роботи центру «Жіночі перспективи» залишається допомога жінкам, які постраждали від насильства, в першу чергу, від домашнього.

Продовжується насильство щодо місцевих жінок, які не є внутрішньо переміщеними особами. Зараз для такої жінки досить проблематично знайти безпечне місце в притулку, тому що всі притулки, які були створені для таких постраждалих до лютого минулого року, переповнені внутрішньо переміщеними особами. Ми нещодавно мали справу з такою ситуацією, коли чоловік облив бензином жінку і дітей і намагався їх спалити. Якби не втрутилися сусіди, то була б біда. Для такої жінки необхідно знайти місце, щоб вона була у безпеці. На жаль, місцеві притулки переповнені, тому ми беремо на себе цю функцію — ми також розміщаємо таких жінок. В нас є притулки для жінок, які постраждали від домашнього насильства. Цей притулок в нас завжди був, але зараз ми збільшили кількість місць.

Також є проблема насильства серед внутрішньо переміщених осіб. Наприклад, сім’я доїхала до західного кордону України, до Львівської області чи до іншої західної області, і жінку, наприклад, запрошують родичі десь в Німеччині чи Франції, чи в іншій країні. Вона могла б там бути в більшій безпеці, і діти перебували в значно кращих умовах, ніж тут, але кривдник забирає документи і каже: «Оскільки я тут, мене не випускають закордон, то ви також залишитеся тут». Дуже часто вони осідають в якомусь притулку, і відбувається домашнє насильство. Жінка не звертається за допомогою, тому що їй соромно перед тими людьми, які разом з ними живуть в цьому притулку. Дуже багато такої специфіки війна внесла в нашу роботу.

Марта Чумало виступає за ефективне провадження Стамбульської конвенції з метою підтримки потерпілих від сексуалізованого насильства на війні.

Стамбульська конвенція каже про те, що держава має забезпечувати і права жінок, які страждають від будь-яких форм насильства під час війни, під час воєнних конфліктів. Дуже добре, що в Україні з 1 листопада Стамбульська конвенція вступила в дію. Ми пам’ятаємо, що в червні Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію. З 1 листопада це вже частина українського законодавства. Якби ми мали ратифіковану Стамбульську конвенцію кілька років тому, то зараз би для постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), були створені заклади, тому що Стамбульська конвенція має мінімальні стандарти. В ній говориться про те, що в кожному населеному пункті, на 100 тисяч або на 200 тисяч, мають бути спеціалізовані заклади, зокрема для постраждалих від сексуального насильства. Якби ми зараз мали такі заклади, то наші постраждалі від сексуального насильства мали б значно кращий доступ до послуг, відчували б значно більшу повагу до своїх прав і до своїх потреб. Дуже часто ми маємо такі історії, коли різноманітні правоохоронні органи опитують таких постраждалих по кілька разів. Вони часто ретравматизуються. Відбувається тиск на постраждалих, щоб вони свідчили. Наприклад, працівники охорони здоров’я мають повідомляти правоохоронні органи про таких постраждалих. Дуже часто такі жінки не готові спілкуватися. Вони перебувають в травмованому стані: не тільки в психологічному, але часто й фізичному. Вони потребують хоча б якогось проміжку часу, щоб прийти до тями, щоб почати давати собі раду з цими травмами, які вони пережили. На жаль, система не завжди є чутливою до їхнього стану.

Марта Чумало зазначає, що є жінки, яким вистачає сил свідчити, але не всі жертви мають на це внутрішній ресурс.

Дуже часто так буває, що травму сексуального насильства ускладнює травма втрати, тому що буває так, що вона бачила, як розстріляли чи вбили її близьку людину чи чоловіка, чи інших родичів. Це дуже ускладнює її психологічний стан. Якщо вона, наприклад, має проблеми зі здоров’ям і звертається до медичних закладів, а працівники мають свідчити, відразу повідомляти органи внутрішніх справ та поліцію про те, що така жінка звернулася, то це дуже часто стає приводом для таких жінок не звертатися за допомогою. Це показує нам, наскільки ця система нечутлива до потреб жінок. Стамбульська конвенція вимагає від держави чутливості до цього досвіду. В ідеалі мало б бути так, що лікар чи лікарка, до якої звернулися жертви, якщо можуть, то мають зібрати біологічний матеріал чи докази того, що відбувалося в інтимному житті. Вони мають, припустимо, шість місяців чи рік на те, щоб вирішити, чи пускати в хід ці докази чи ні. Через шість місяців чи через якийсь інший проміжок часу така жінка може бути в зовсім іншому психологічному стані. Вона може мати силу і спроможність свідчити проти своїх кривдників. Однак зараз вона може уникати таких контактів. На жаль, ми ще не маємо в Україні такого механізму, щоб жінки, які постраждали від сексуальних злочинів, пов’язаних з війною, могли відкласти рішення щодо того, що робити зі своїм досвідом, що робити зі своїми свідченнями. На жаль, система, держава тисне на них з вимогою свідчити для того, щоб зібрати максимальну кількість доказів того, що Росія є країною-терористом.

Марта Чумало зазначає, що дуже важливо збирати ці докази, але дуже часто під час збору таких доказів відбувається ретравматизація жертв. Я запитала у правозахисниці, як вона вважає, чи зараз, в умовах війни, можлива повноцінна імплементація Стамбульської конвенції.

Зараз ми бачимо, що впровадження Стамбульської конвенції, на жаль, не на часі. Держава зараз воює, і служби, які працювали до війни в напрямку забезпечення прав жінок, надання послуг, зараз переорієнтовані на зовсім інші цільові групи. Багато соціальних служб зараз мають значне навантаження у звʼязку з внутрішньо переміщеними особами, які також лягли на їхні плечі як основна цільова група. Також поліція зараз дуже часто має багато додаткового навантаження. Вони мають ротації в місця ведення бойових дій, вони мають додаткові патрулювання, пов’язані з комендантською годиною. Тому фактично отримати якісні послуги постраждалим від домашнього насильства зараз все важче і важче.

Дар'я Юр'єва