Що це таке цифрова освіта, чому цифрова?
Це такий дуже широкий термін, у якому дійсно можна знайти багато. Цифровий, тому що це пов’язано з наявністю нових технологій, а освіта, бо всі дослідження, які ми робимо, показують, що рівень цифрових компетенцій, особливо серед молоді, все ще недостатній.
Тому вони ще не знають, як користуватися цими новими технологіями, які ризики з ними пов’язані, що відбувається, коли ми ділимося надто великою кількістю інформації в Інтернеті. Це не є так, як собі думають дорослі, ніби молодь так добре знає ці нові технології, що зовсім не потребує допомоги. Дослідження показують, що так, молодь чудово технічно й досконало освоїла цифрові пристрої, але оскільки це ще молоді люди, які не мають достатнього життєвого досвіду, то вони не стикалися з усіма загрозами чи також не знають про них. І в рамках цієї цифрової освіти ми намагаємося показати їм, як безпечно користуватися новими технологіями, як користуватися, щоб Інтернет був для них позитивним місцем і місцем, звідки вони отримують якісь цікаві речі. Серед іншого й розваги, але такі хороші розваги, де вони можуть навчитися чомусь і використовувати ці інструменти в просоціальний спосіб, для розвитку.
Ну, у двох словах, це, мабуть, суть цифрової освіти.
Наскільки знаю, молодь найбільше користується смартфонами, так? І якщо так, то чи варто відразу говорити про залежність, адже, здається, підлітки та навіть діти вже не можуть відірватися від смартфонів. Це справді загрозлива ситуація чи я просто так собі це уявляю?
Проблема з цим реальна. Ми бачимо її щодня, але серйозні дослідження також підтверджують це. Це не просто анекдотичні докази із вуличних спостережень.
Смартфони дійсно є пристроєм, яким молоді люди користуються найчастіше. Ми проводимо дослідження з 2014 року, приблизно що два роки, — і ми бачимо, наскільки відтоді зростав відсоток молоді, яка користується смартфонами, разом із розвитком технології, коли, можна сказати, ця мобільна технологія стала справді космічною.
Ну, це основне обладнання, яке молоді люди вказують як пристрій, яким вони користуються щодня. Але так само відчувають і дорослі, адже ці смартфони у нас під рукою в кишені.
Тож чому це проблема? Тому що смартфони — це специфічний пристрій, який поєднує в собі різні речі: спілкування, розваги, доступ до знань, контакт зі світом, ми можемо там перевіряти, що хочемо, спілкуватися з іншими... Тож насправді у нас є скринька, яка відповідає нашим потребам, особливо потребам молоді. І ми бачимо, що вони дійсно дуже прив’язані до цих смартфонів.
У нашому дослідженні ми перевіряємо явище, яке називається проблематичне користування Інтернетом (Problematyczne używanie Internetu, або скорочено PUI), і воно пов’язане зі смартфонами, бо ми в основному підключаємося до Інтернету через смартфон, тому що він завжди під рукою.
І ми бачимо, що близько 30% підлітків, віком від 13 до 17 років або близько того, а ми саме їх вивчаємо, тож близько 30% цих молодих людей мають високі показники PUI, які можуть бути пов’язані з такою залежністю, або призводять до залежності, а близько 3-4% мають дуже високі показники, і це вже доводить, що можна говорити про залежність від телефона чи Інтернету. Та й самі молоді люди кажуть, що не можуть провести без телефона й години.
Як визначити, чи залежний підліток чи дитина від смартфона або ж Інтернету? Як це проявляється?
Діагностика залежності — це завжди багатоетапна діагностика, але те, що ми можемо помітити як батьки, як дорослі, як вихователі, це, безсумнівно, час, який молоді люди проводять за смартфоном, за екраном.
Але витрати часу — це не єдиний визначальний фактор, тому що ви можете довго проводити час за електронними пристроями і робити якісь дуже креативні, круті речі. Я сама проводжу 8 годин щодня перед екраном ноутбука. Хтось може сказати, що я залежна, але мені це просто потрібно для роботи. Тож час — так, але будьмо обережні з цим часом, оскільки нам ще потрібно знати, що саме робить молодь, використовуючи цей пристрій.
Тож, з одного боку, таке витрачання багато часу, такі симптоми відміни, коли, наприклад, цього смартфона немає в зоні досяжності, немає доступу до Інтернету, і ми бачимо, як змінюється настрій, як підліток злиться, неспокійний, бо не може в цей момент скористатися телефоном. Це також такі щораз довші сеанси за комп’ютером чи смартфоном, у будь-якому випадку в Інтернеті, коли мені потрібно все більше й більше, щоб досягти того самого рівня приємності.
Це також набір симптомів, який передбачає неможливість відмовитися від використання цієї технології, тобто молода людина може намагатися обмежити час, проведений за смартфоном або комп’ютером, граючи в ігри тощо, — і виявляється, що ці спроби закінчуються невдачею, тому що він так прив’язаний до цієї технології, вона так задовольняє його потреби, що він не може витримати без неї якийсь довший час. Отже, це деякі з основних симптомів, які ми можемо спостерігати і які можуть бути червоною сигнальною лампочкою тривоги в нашій голові, що, можливо, з дитиною щось не так.
Якщо ми підозрюємо, що наша дитина потрапила в залежність від смартфона, чи варто відразу звертатися до фахівців, психологів, скажімо? Чи можемо самі впоратися як батьки? Думаю, що тут не вдасться так сказати: припини користуватися телефоном чи відклади телефон.
Ну так, ця стратегія «візьми це вимкни», абсолютно не працює. Так, як це буває з залежностями, правда? А чи йти одразу до психолога чи терапевта, залежить від того, наскільки серйозні симптоми та масштабні проблеми. Натомість те, що батьки повинні зробити – то насамперед поговорити з дитиною, донькою чи сином, щоб зорієнтуватися, у чому саме полягає проблема, наскільки вона масштабна, чи справді вони бачать такі прояви, що дитина не може впоратися з від’єднанням від технологій. І якщо так, то ми рекомендуємо звернутися до фахівця, хоча би для того, щоби проконсультуватися і дізнатися напевно. Ну бо батьки не зобов’язані знатися на діагностуванні залежності. І фахівець скаже, чи потрібна терапія, чи ні.
Але якщо це ще не залежність, але якщо дитина, особливо молодша, приділяє занадто багато уваги смартфонам, ноутбукам, проводить багато часу в іграх, то варто встановити з дитиною якісь домашні правила. Варто визначити, скільки можна гратися, скільки часу можна проводити зі смартфоном, домовитися з дитиною про місця в будинку, де ми не користуємося телефонами, наприклад, або час, коли ми не користуємося телефонами. Розмовляймо одне з одним під час спільного сніданку чи обіду, вечері. Але тут важливо, що всі, і дорослі також, повинні підпорядковуватися цим домовленостям. Наприклад, усі телефони відкладаємо, скажімо, у коробку для цих смартфонів, і час присвячуємо собі. Також можна встановити правила, що під час виконання домашнього завдання смартфон потрібно вимкнути або кудись заховати, бо він дуже відволікає. Звичайно, якщо дитині потрібен Інтернет для занять — це інша справа. Але тоді не отримуємо сповіщень, не листуємося з другом на якусь дуже важливу тему про серіал, який ми дивимося, але просто зосереджуємося на уроках.
Важливо також навчити дітей не користуватися електронними пристроями перед сном, тому що вони випромінюють блакитне світло, яке обманює наш мозок і повідомляє йому: привіт, іще день, і ти ще можеш не спати, не готуйся до нічного відпочинку. Таке світло відволікає нас від підготовки до сну, порушує наш добовий ритм. І добре було би смартфони забирати на ніч зі спальні дитини, щоб не було спокуси прокинутися вночі, подивитися щось, пописати друзям, адже це час, коли наше тіло має відпочити.
Ось такі прості правила, але з них варто почати.
Ну дитині ще можна сказати: я забираю телефон, а вранці тобі поверну, але підліткам? Гадаю, не вийде. Як взаємодіяти з підлітками?
Підліткам треба пояснювати, чому. Молодшим дітям також варто пояснювати, чому потрібна така ідея, що це для їхнього блага. І разом обговорювати та встановлювати ці правила. Якщо для дитини це велика проблема — то будуть клопоти, дитині буде важко дотримуватися цих правил.
Однак, якщо це ще не залежність, то великі шанси, що справимося. Але це має бути запроваджено в спокійній атмосфері, це має бути гарна розмова, це мають бути гарні стосунки, вибудувані з дитиною, щоб вона хотіла з нами співпрацювати, бо насправді ми запрошуємо її до співпраці і то навіть такої співпраці, яка передбачає, що дитина щось робить всупереч собі, бо дитина хоче користуватися, бо це приємно, чи не так? А тут ми намагаємося вмовити її відмовитися від цього задоволення. І тут усе буде базуватися на контакті батьків із дитиною, на тому, як ведеться розмова, що влаштовує.
Деякі речі потрібно впроваджувати невеликими кроками, не революцію робити, а скоріше еволюцію цієї цифрової поведінки. А ще — показувати власним прикладом, це завжди дуже добре. Гаразд, ми погоджуємося, що під час їжі не користуємося смартфонами, то я ж теж не користуюся телефоном, так?
І те, що ми завжди повторюємо в розмові з батьками: якщо ми щось забираємо, то даймо щось натомість, щоби не було такого відчуття порожнечі. Молоді люди, які звикли до того, що телефон забезпечує їх розвагами, спілкуванням і так далі, інколи не знають, як провести час без телефона. І це також гарна роль для батьків, про яку варто подумати. Може, ми підемо з собакою гуляти, може, ми щось зробимо разом, а може, ми підемо в кінотеатр чи подивимося щось у музеї, чи поїдемо в подорож, чи всі разом підемо на цікавий шопінг. Треба щось запропонувати замість смартфона.
Можливо, вдень це легше замінити, хоча я сумніваюся, що музей зможе замінити смартфон, але як увечері перед сном? Тут підлітків і не проконтролюєш занадто і в подорож не поїдеш...
Ну так, із маленькими дітьми справа простіша, бо психологи вже давно говорять, що діти теж повинні розворушувати свою уяву, а час перед сном для цього дуже сприятливий. Це такий час, коли можна сісти поруч, навіть якщо дитина вже в ліжку, розповідаємо якусь історію або читаємо казку чи оповідання, і це час, коли дитина активізує свою уяву. Вона не дивиться те, що ми читаємо, а лише розмовляє з нами й уявляє, просто активізуючи свою фантазію. Тож розповіді та розмови перед сном — це те, що нас заспокоює та готує до сну.
З підлітками також можна якось провести цей час разом, поговорити про те, що було за день, спланувати щось на наступний день, або навіть поговорити про те, що приносить вам задоволення, але знову ж таки — без техніки.
Треба лише подумати: що ми можемо робити, що цікаво нам, що цікавить нашу дитину — і ви обов’язково знайдете щось спільне.
Звукову версію розмови запрошую послухати в доданому аудіофайлі.
Сніжана Чернюк