Польський Фонд «Міст солідарності» допомагає надавати медичні послуги у прифронтових областях України і проводити навчання медиків. У співпраці з гуманітарною організацією «Степ-Ін Україна» створено проєкт медичної та психологічної допомоги цивільному населенню та навчання українського медичного персоналу.
Пропонуємо вашій увазі розмову з очільницею Фонду «Міст солідарності» Мартою Тітанєц, яка в жовтні 2024 року відвідала місця надання допомоги в Україні й поділилася своїми враженнями.
— Цього року Фонд «Міст солідарності» виграв проєкт з Міністерства закордонних справ у сфері польської допомоги на психомедичну підтримку цивільного населеня та збільшення компетенцій медичного персоналу в трьох областях на сході України: Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій. На основі цього проєкту відбуваються дві головні дії: вишколи з першої психологічної допомоги і діяльність мобільної медичної клініки. Я побувала в Україні 12—20 жовтня й бачила, як проєкт втілює наш місцевий партнер, «Степ-Ін». Мобільна клініка працює в Павлограді, це місто приблизно за 100 кілометрів на схід від Дніпра, в напрямку лінії фронту, на такій же відстані від Покровська. І там ми працюємо, приймаючи людей, внутрішніх біженців, які тікають здебільшого із сіл — як можна побачити на карті, там передусім менші населені пункти. Фронт віддалений від Павлограда приблизно на 150 кілометрів. Вони — з малих сіл поблизу Покровська, де перебувати вже дуже небезпечно. Я бачила автобуси з написом «Евакуація», якими цих людей привозять до Павлограда, й розміщують у центрах для біженців у більших містах, як Дніпро, Київ та в менших містах.
Чим є мобільна клініка? Кого там лікують? Пояснює Марта Тітанєц.
— Така мобільна клініка — це передусім лікар, медсестра та реєстратор. Мобільна тому, що ми переміщаємося, користуючись доступними місцями — якимись будинками, колишніми кінотеатрами, церковними приміщеннями, студентськими гуртожитками — там, де в нормальних умовах можна приймати людей. Я розмовляла з пацієнтами, це жителі невеликих населених пунктів, у них були часто хронічні захворювання. Наша клініка перш за все надає першу медичну допомогу, зокрема робить аналізи крові, вимірювання рівня цукру, інші аналізи, на основі яких можна визначити, про які хвороби йдеться, первинну допомогу, назвімо це так — сімейного лікаря або ж лікаря загальної практики. Також я зустріла колишніх військових, які брали участь у воєних діях і в них підліковані, але незагоєні рани. Вони також користуються допомогою. Тобто ми надаємо її людям, які цього потребують.
Другий вид діяльності Фонду «Міст солідарності» — це проведення навчань, як каже його очільниця Марта Тітанєц.
— Ми саме почали навчання. Вони проходять у Краматорську, тобто також неподалік від лінії фронту, в Дніпрі та Запоріжжі. Я побувала на такому навчанні в Запоріжжі. У них беруть участь передусім диспетчерки швидкої допомоги, медичні рятувальники, співробітники державної служби з надзвичайних ситуацій, які першими виїжджають до пожеж чи до будинків після вибухів бомб, а також студенти, які навчаються рятувальної медицини. Є дві частини навчань, теоретична і практична, вони стосуються передусім формування власної психологічної стійкості, усвідомлення значення свого психічного здоров’я для самих себе і для оточення. Значною мірою йдеться про жінок, адже, як показує сьогодні ситуація, чоловіків забирають в армію і ці професії виконують переважно жінки. Чому вибрано саме цих осіб? Я повинна сказати, диспетчерки — це особи, які першими отримують інформацію про нещасні випадки; звичайні, що відбуваються поза війною, але й стосовно розбомблених, зруйнованих будинків, удару уламків, якщо хтось постраждав. Кажуть, це дуже важко за короткий час, кільканадцять секунд, здобути інформацію, що трапилося, які потреби, де це сталося. Тобто отримати всі необхідні дані, але й заспокоїти особу, з якою розмовляють. Як кажуть нам жінки, це дуже велике навантаження. Йдеться про східний регіон, де посилюються атаки, й фактично диспетчерки та медичні рятувальники навантажені ще більше. По-друге, йдеться про засвоєння культури, яка полягає в тому, щоб дбати про себе, щоб могти надати професійну допомогу, але й щоб цим скористалося оточення. Це також було новим для наших бенефіціарок у такому сенсі, що вони мусили подолати свої бар’єри; адже їх вчили спочатку дбати про інших, брати на себе їхні проблеми, а не свої.
На запитання про потреби у вишколах вони відповідали, що повинні дізнатися, як впоратися зі стресом, які запитання ставити, як заспокоювати людей, які телефонують. Учасниці були під враженням, одна з них наступного дня сказала, що мала нагоду в реальній ситуації перевірити певні фрази і прийоми, яких навчилася на кілька годин раніше. За її словами, вона не усвідомлювала, що це так ефективно і що реакція людини може так швидко змінитися. Отже, метою навчань є передусім формувати власну психологічну стійкість, усвідомлювати значення власного здоров’я для себе й оточення і підвищувати професійні компетенції.
Як додала голова Фонду «Міст солідарності» Марта Тітанєц, партнерська організація в Україні, «Step-In», діє у сфері охорони здоров’я.
— Наш партнер бере участь у так званому кластері здоров’я. Це система ланки ООН, яка надає допомогу біженцям і внутрішньо переміщеним особам. Однією зі сфер діяльності є здоров’я. Всі організації працюють на місці, також із локальними міськими, самоврядними структурами. Там обговорюють потреби на основі звітів. За останні місяці виявилося, що диспетчери, які працюють у суб’єктах стосовно надзвичайних ситуацій, дуже навантажені і потребують першої психологічної допомоги. Після кожного навчання проводять анкети, чого учасники навчилися і які ще є потреби. Раніше ми розмовляли з місцевими партнерами, організаціями, які вже там працювали, лікарнями, поліклініками, медиками, аналізували звіти місцевої адміністрації, щоб визначити найбільш потрібні дії.
Так само в мобільних клініках, після надання медичної допомоги один із певного числа пацієнтів заповнює анкету. Неозброєним оком видно, що мобільні клініки дуже потрібні. Нас попросили працювати в центрі, що займається внутрішнім переміщенням, у колишньому кінотеатрі в Павлограді. Туди привозять людей із села, тут вони отримують медичну допомогу або стан їхнього здоров’я перевіряють. Від наших партнерів знаю, що є велика потреба у співробітниках саме в таких центрах і в місцях великої концентрації людей, де немає доступу до медичної допомоги. Лише в Запоріжжі таких місць 62. Коли я побувала там у жовтні, пересвідчилася, що медична допомога, яку ми надаємо, дуже доречна і потрібна, й надалі недостатня.
За словами Марти Тітанєц, протягом робочого дня в мобільній клініці приймають від 20 до 60 пацієнтів. Звісно, все залежить від стану здоров’я, потреб, з якими люди приходять. Відбуваються обстеження, розмова, також вони отримують ліки. В середньому на одного пацієнта призначають кільканадцять хвилин. А скільки працівників залучено до щоденної діяльності?
— Я також про це запитувала. У мобільній клініці — лікар, медсестра, реєстраторка, тобто три ключових особи. У навчаннях бере участь місцева тренерка, психотерапевтка. Ми дуже дбаємо, щоб це були особи з освітою. У вишколах з першої психологічної допомоги бере участь у середньому 8 — до 10 осіб. Люди приходять і передають собі інформацію, де такі медичні пункти розташовані, ми там — не єдині. Також місцева адміністрація оприлюднює постійні місця, хто де приймає, і це дуже добре діє. Але також повідомляють, передають з вуст у вуста. Коли я провела там тиждень, то бачила, що постійно приходили люди і пацієнтів приймали протягом цілого робочого дня.
Очільниця Фонду «Міст солідарності» Марта Тітанєц розповіла, як можна включитися в допомогу Україні.
— Справді, у «Степ-Ін» нині велика нестача працівників, там часто оголошують набір на посади координатора роботи на місцях, лікарів, медсестер. Запрошуємо на вебсторінку «Step-In», щоб ознайомитися з актуальною інформацією про волонтерство. Надалі ми шукаємо перш за все лікарів. Якщо хтось захоче зголоситися, запрошуємо на фейсбук Фонду «Міст солідарності». Ми дамо відповідь або направимо, залежно від того, чи хтось хоче працювати, чи бути на волонтерських засадах. Зараз немає волонтерів із Польщі — є працівники з Польщі, Словаччини, Аргентини, Швеції. Отже, це люди не лише від нас, а й з інших країн і ми щиро запрошуємо, якщо хтось зацікавлений у будь-якій співпраці, я думаю, все можна визначити під час безпосереднього контакту: фейсбук Фонду «Міст солідарності», запрошуємо, або вебсторінка «Степ-Ін».
Цікаво також, де проживають волонтери і який вигляд має питання безпеки, адже в Україні триває війна.
— Це вже можна погодити з організацією «Степ-Ін», вона орендує квартири поблизу Дніпра, там її осідок, офіси, головний логістичний центр. Про все можна домовитися на місці. Звісно, в «Step-In» є відповідні процедури, яких треба дотримуватися. Це ж робота на території країни, яка охоплена війною, отже, до цього ставляться строго. Я не хочу говорити, що не можемо виключити влучання в конкретний будинок, але на початку варто усвідомити, що їдемо до країни, де йде війна і ведуться воєнні дії. Звісно, ми не працюємо в зоні бойових дій, а в місцях, які зараз безпечні. Проте, є співробітник відповідальний за безпеку, який відстежує і передає дані про ситуацію. Я розумію, яка це зона і що люди можуть боятися; зі страхом не дискутують. А хто відчуває, що може, має психологічний і часовий простір — запрошуємо.
https://www.facebook.com/mostsolidarnosci/
https://www.facebook.com/stepin.ngo/
Н.Б.