Витинанка - це один із видів народного мистецтва, який у порівнянні з іншими видами, дещо призабувся. На думку народної майстрині Дарії Альошкіною, сталося так тому, що практично не залишилося давніх зразків. Дарія Походить з Поділля, де мистетцво народної витинанки активно вживалося у побуті. Наприклад, як фіранки на вікнах.
- Мама мене завжди вчила, аби не обмежуватися сніжинкою. Вона навчила мене робити тематичні, сюжетні композиції. Це та ж графіка, але при цьому ми оперуємо папером. І от саме, аби позбутися цього страху паперу, бо всі бояться його купувати, мовляв, він не довготривалий. Треба перейти цей страх, довіряти паперу. Насправді, він дуже витривалий, - ділиться витинанкарка Дарія Альошкіна.
Вона працює з твердими паперами, це майже картон. Це дозволяє їй возити витинанки на виставки. Всі орнаменти переплітаються. Одні і ті ж зустрічаються на писанках, килимах, вишивці. Так і у витинанці. Проглядаються сюжети із пташками, вазони, дерево життя, квіти… Це все є на папері. - Колись, коли люди не мали чим прикрити вікна, то фіраночки робили з паперу. На жаль, це не збереглося, але це треба зараз відроджувати, - розповідає Дарія Альошкіна.
Вважають, що ще трипільці почали робити витинанку зі шкіри. Витинанка також присутня на гуцульських кептарях як елемент оздоблення одягу. А на Поділлі, звідки походить Дарія, то перші витинанки почали з’являтися з появою газет, використовували те, що було під руками.
- Батьки мені заклали своєрідний фундамент будувати витинанки на традиційних мотивах і я зараз від цього відштовхуюсь. Це – моє основне джерело енергії, натхнення і я туди вплітаю якісь свої творчі переосмислення, якісь образи, фантазії. Можна робити абсолютно сучасні абстрактні образи, але все одно в мені сидять традиційні образи. Я намагаюся через витинанку її осучаснити, - пояснює Дарія Альошкіна.
Запрошуємо послухати інтерв’ю повністю у прикріпленому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль
