У східній традиції померлих згадують радше у великодньому часі. Однак, навіть там, де живе українська меншина, зокрема, на Підляшші, у ці дні також згадують померлих. Для православних у листопаді таким днем є також Дмитрієва субота. До вашої уваги розповідь про те, як люди на Підляшші сприймали і сприймають смерть, які вірування були з цим пов’язані, як поводились з померлою людиною. А розповість про це етнографиня, журналістка Людмила Лабович, яка провела дослідження на цю тему в ґміні Чижі на Підляшші.
До наших днів в селі, коли людина помирає, то останні дві свої доби вона проводить у своєму домі. Рідко трапляється, що небіжчик лежить у церкві. Найчастіше люди після смерті перебувають у своєму родинному домі. І тому та обрядовість постійно культивується. Вона – збережена. Збережені вірування, забобони, обряди, пов’язані зі смертю. Досі приходять жінки, які співають пісень біля померлого, досі люди вірять в певні ритуали, пов’язані зі смертю. І далі люди вірять в те, що чиюсь смерть можна передбачити. Досі старші люди дуже вірять в сни. Наприклад, кажуть, що як комусь приснилися зуби, які випадають, то, мабуть, хтось помре. Або що комусь сняться чорні хоругви, то це також свідчить про смерть. І часто, коли вмирає людина, то люди розповідають, наприклад, «Вон був в мене і розказув мій сон»… І розповідають, що той померлий ось-ось перед смертю розповідав, що йому снилася його мама, яка його до себе кликала. І це вже таке передбачення смерті, що станеться щось погане. І далі ця віра є серед людей. Вони вірять в те, що смерть можна передбачити. Або ж, наприклад, як відзивається птах.
Якщо сова видає звуки, які нагадують слово: «ПОВІВ-ПОВІВ», то це означає, що народиться дитина. А коли видає звуки: «КУТЯ-КУТЯ-КУТЯ…», тобто це кутя – обрядова страва, яка пов’язана у нас зі смертю, зі згадкою про померлих, з похороном. Таким чином можна було це розпізнати.
Або ж, наприклад, моя мама розповідає, як квітне сад, згодом вже є плоди… Але коли є ці плоди і знову несподівано починають квітнути дерева, наприклад, яблуні, то також, можливо, що хтось помре. Люди багато таких речей знають і до цього часу вірять у це. І також сам похорон, поведінка при померлому… При цьому багато місця є на різні практики, які люди вважають чародійськими. Наприклад, самогубці. Колись найчастіше люди вішались. То був єдиний такий відомий спосіб самогубства. Звісно, це трагедія. Самогубця не ховали на цвинтарі, а десь збоку. Його тіла не вносили до церкви. Але, наприклад, люди вірили, що мотузка, на якій самогубець повісився, приносить щастя. Траплялося, що люди цю мотузку витягували, навіть ділилися нею. Люди вміли з тих поганих, нещасливих ситуацій витягнути якийсь позитив.
- Давайте повернемось до похорону. Два дні лежить небіжчик у своєму домі. Так було колись і так є сьогодні. Як ці два дні виглядали?
- Починалося від вмивання. Вважалося, що домашні мусять обмити тіло. І з тим також було пов’язане переконання, що, якщо, була проблема з одяганням небіжчика, адже відомо, що часом тіло робиться твердим, то треба до нього звертатись по імені. Наприклад, казали так: «Дай руку, дай ногу…» І це, як кажуть, допомагало у одяганні небіжчика. І, що цікаво, це ще зустрічається у похоронних домах, у селах. Ясна справа, що люди виїжджають, живуть в містах і ці елементи переносять, це є навіть у лікарнях.
Дуже важливою є вода після вмивання тіла. Що ж роблять з водою, яка залишається після вмивання померлого? Дехто говорить, що вона заразна і її треба вилити якнайдалі. Але також старші люди використовували цю воду у своїх магічних діяннях. Наприклад, хтось її п’є, то треба дати її напитись. Якщо алкоголікові, то тоді він перестане пити.
Далі померлого вбирали, клали на лаві. Колись труну робив якийсь місцевий столяр. Цю труну готували. Тіло клали в труну. Також підготовляли подушку під голову. І важливо було і це до сих пір є у селах ґміни Чижі, що по обидва боки голови кладеться посвячене зілля. Це зілля освячувалося на різні свята, наприклад. Наприклад, в Чижах святилося на Івана. А в Клейниках святилося на Успіння. У церкві посвячуються квіти, там різні трави є. І це зілля треба обов’язково покласти біля голови померлого. Засушене зілля по обидва боки. Це до цього є. Також зав’язували ноги небіжчику. І цю мотузку також використовували у магічних практиках. Люди вірити, що цю мотузку можна використати, аби так би мовити прив’язати до себе хлопця, який не хоче женитися. Тому треба щось із цією мотузкою зробити, чи до рук тому хлопцеві прив’язати. Ця мотузка мала допомогти дівчині у її щасливому заміжжі, у тому, аби вона вийшла заміж за хлопця, якого вона хоче.
- Небіжчик лежить на лаві і тоді, мабуть, сходиться родина, сусіди. Що вони біля нього роблять? Чи читають, наприклад, псалтир?
- Коли вже є чорні хоругви, то поволі люди сходяться. І прийнято, коли входиться додому, то не слід вітатися з людьми. Треба спочатку підійти до померлого, помолитися. Якщо хтось боїться, що пізніше померлий буде його відвідувати, то краще спочатку подивитися на ноги, а тоді на обличчя небіжчика. Після того, як помоляться, то можуть вітатися з іншими людьми в хаті словами: «Слава Ісусу Христу». Тоді приходять місцеві співачки, співають пісні, колись були спеціальні пісні. Вони співалися церковно-слов’янською мовою чи місцевою говіркою. Також приходила особа, яка читала псалтир. Це була спеціальна особа з села або ж навіть з іншого села когось запрошували, це хтось, хто вміє гарно читати. Колись також були голосіння при померлому.
Варто згадати про те, що коли хтось має якісь незагоєні рани, шрами, лишаї, якісь знаки на тілі, то люди вірили, що якщо доторкнутися найменшим пальцем, тобто мізинцем, небіжчика до того нашого хворого місця, то це може зникнути, зажити. Тобто, знову ж таки, пошук добрих речей у чомусь, що добрим не є – смерть, відхід, смуток…
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі.
У програмі використано фрагменти пісні гурту «Божичі» «Человіче, божественной» з альбому «Помишляйте, чєловєци».
Мар’яна Кріль