«Для мене переклад поезії є способом її читання», - каже Бернгард Гартманн, перекладач польської літератури на німецьку, та, зокрема, творів Тадеуша Ружевича і Юлії Гартвіґ.
До Вашої уваги розмова з ним про те, як це бути в Німеччині перекладачем східної, а насамперед польської літератури. Чи, можливо, це сприймається як своєрідне дивацтво, а, з іншого боку, як роль, що супроводжується якимось почуттям місії?
- На початку, тобто після 1989 року, коли я почав цікавитися Польщею, ще не будучи перекладачем, а навіть ще не знаючи польської мови, справді це сприймалося як дивацтво. Те, що хтось з власної волі їде до такої дикої країни, що нею тоді для багатьох німців була Польща. Але ця ситуація дуже змінилася, і найпізніше зі вступу Польщі до Європейського Союзу вона сприймається радше як майже західна держава. Дуже багато людей їздять до Вроцлава, Кракова, Ґданська у відпустку, на екскурсію. У тому числі, багато молоді. Це, може, не натовп, але, однак, якщо йдеться про філологічну освіту, то чимало молодих людей цікавляться Польщею із майже науковим завзяттям. Вони нею займаються і радше дивляться на неї сьогодні з професійної перспективи, адже там може для низ знайтись праця, а знання польської може стати вирішальним аспектом у її пошуку. Отже, ситуація змінилася. Проте й надалі є так, що знання про Польщу, польську історію і літературу, не найліпше. А в цьому контексті, безперечно, перекладач відіграє роль того, хто не лише перекладає тексти, але й пояснює, що у Польщі діється. І завдяки знанню, яке він накопичує завдяки своїй праці, він може допомогти в розумінні того, що у Польщі власне відбувається.
- Проте ти не звичайний перекладач, і у зв’язку з цим я дозволю собі провокативне питання. Ти вирішив зайнятися перекладом поезії, чогось, що становить такий елемент, фрагмент культури, що знаходиться якнайдалі від її масової версії. Перекладаєш польську поезію, котра й для більшості поляків навряд є чимось добре відомим. Чи, таким чином, взагалі репрезентуєш те, чим Польща дихає? А отже чи саме Польщу представляєш на Заході?
- Так, те, що я перекладаю поезію, також, у певному сенсі, є наслідком випадку. Бо коли я працював в університеті, то познайомився з Тадеушем Ружевичем. Від нього отримав рукопис чи машинопис, який переклав, і з цього почалася моя (у лапках) «кар’єра перекладача». Але потім, працюючи в університеті, звісно, було легше перекладати поезію, вірші, короткі тексти, якими можна займатися після роботи, а часом під келих вина або пиво. Однак, безперечно, я не перекладаю виключно поезію. Перекладаю також прозу, есе та наукові тексти. І все це, маю надію, дозволяє читачам цих перекладів чогось про Польщу дізнатися. На додаток, я знаходжуся в такій ситуації, що можу вибирати те, що перекладаю. Я не змушений робити перекладів усього, і часом маю можливість самостійно запропонувати видавцям тексти, що мені здаються важливими. Бо вони щось розповідають про Польщу або допомагають німцям її зрозуміти.
- А чи перекладач польської літератури має статус, що якось подібний або рівноправний зі статусом більш відомих у Німеччині західних літератур? Культур, що якось асоціюються німцями із власним культурним ареалом?
- Мені важко сказати, але відомо, що англійська чи французька література, а може й російська, ліпше представлена, більш відома, бо існує інша традиція їх сприйняття. Але, може, саме з цієї причини роль перекладача, якщо йдеться не лише, наприклад, про польську мову, але також про українську, білоруську тощо, виявляється ще важливішою, адже він володіє певним знанням про ці країни й культури, є експертом з них. Бо, як припускаю, чимало тих, хто перекладає з англійської, французької або іспанської, можуть просто перекладати й не бути змушеними щоразу обґрунтовувати необхідність перекладу якогось автора, або ж у своєму особистому оточенні пояснювати, чому вони цим займаються. А так діється, наприклад, у випадку польської або литовської, української або білоруської літератури.
- А чому, відповідно, ти перекладав Тадеуша Ружевича та Юлію Гартвіґ? Добре, якщо йдеться про Ружевича, то певною мірою це був випадок, проте із Гартвіґ це вже було свідомим рішенням?
- Якби мені той вірш Ружевича не сподобався, якби я не вважав його за видатного поета, то й подарованого ним машинопису я не переклав. Це вже мій вибір. А на додаток, Ружевич і Юлія Гартвіґ є представниками покоління, що пережило війну, і що, власне, виходячи з цього досвіду, на біографічному рівні будували й своє життя, але також будували свою поезію. Адже це має свою роль. І в їхніх віршах цей досвід присутній. А він цілковито відрізняється від німецького досвіду, якому також було притаманне страждання тощо. Однак, відомо, що це не поляки розпочали війну, а німці. Тож тут цілковито інакша перспектива, про яку в Німеччині часом забувають і про яку завдяки перекладам віршів таких авторів можна просто нагадати. Хоча Ружевич вже давно був відомий у Німеччині. Він був одним з перших поетів, що їх перекладали з польської на німецьку після війни. Натомість Юлію Гартвіґ я неначе відкрив. Вона, щоправда, мала декілька перекладів у антологіях, але не було жодної книжки, вона не мала збірки. І коли я читав її вірші, то мав відчуття, що маю це зробити доступним для німецьких читачів. Бо це були такі добрі вірші, але також вкорінені у реальності. Вони розповідали щось про поетку, і про час, у який вона жила. Й то так, що це було доступним для читачів з-за меж Польщі.
- Ти говориш про війну й про інакшу відносно німців перспективу, що її мають поляки. Чи не є так, що перекладаючи польську поезію, написану авторами із відповідним досвідом війни, ти неначе пропонуєш німцям таке дзеркало, в котрому вони можуть подивитися на себе самих – саме крізь польську поезію?
- Я мав би таку, власне, надію, аби просто впровадити таку нову перспективу. Бо загалом можна сказати, що в Німеччині багато писали, дискутували, говорили й говорять про війну, про німецьку відповідальність за неї і Голокост. Але німці мало знають про те, що діялося в інших країнах. І це стосується не лише Другої світової війни, але й Першої. Бо наш погляд завжди спрямований на захід. Якщо йдеться про Першу світову війну, то всі знають про Верденську битву та про поля бою в Бельгії тощо, де загинули мільйони. Проте мало хто знає, що відбувалося на сході. Й тим важливішими виявляються такі книжки, як Наша війна, що її написали Влодзімєж Бородзєй і Мацєй Ґурни. Вони, власне, говорять про цю війну на сході – у Польщі, Росії і на Балканах, розширюючи перспективу. І переклад таких книжок я також вважаю важливим. А може й важливішим за переклади поезії. Бо хоч це й наукові книжки, вони доступні також і для зацікавлених читачів, що мають вже якусь підготовку до читання історичної літератури, що просто дає нове знання. У випадку поезії це знання емоційне, а у випадку наукових або популярно- наукових книжок – знання фактичне.
- Проте, якщо ми обмежимося поезією, то, звісно, якась передача знання, інформування чи – з іншого боку – знайомство з іншою культурою і розширення власних горизонтів є важливим. Однак, це напевно не єдині причини, через які поезію читають та перекладають. Адже поезія – це не тільки носій інформації, не стільки щось, що ми вживаємо, аби, зокрема, знайомитися з історією війни, своєю в ній роллю чи роллю наших предків. Для чого вона потрібна ще? Й для чого, отже, потрібні її переклади?
- Переклади, безперечно, мають дозволити читачам, що не знають польської мови, читати, однак, вірші Тадеуша Ружевича, Юлії Гартвіґ, Томаша Ружицького чи інших поетів. Але для мене переклад поезії є способом її читання. Колись, в іншому контексті, я казав, що якби я не перекладав, то, може, й не читав би поезії. Отже для мене це читання, що дозволяє мені зрозуміти, що у тексті або загалом у творчості поета чи поетки діється, про що це. Адже часом ці тексти здаються недоступними, але коли починаєш читати, а потім перекладати – передусім перекладати – то можна відкривати, як це функціонує, що – як кажуть вчителі у школі – поет хотів сказати. А більшість поетів, однак, хоче щось сказати, хоч і каже це так, що це не відразу очевидно. А на додаток, сам процес перекладу приносить мені радість. Це таке читання, що дозволяє мені зрозуміти, про що ця поезія.
- Як польську поезію сприймають у Німеччині? Чи польські поети мають своїх читачів? Та чи їх багато (хоч, припускаю, що ні, як і загалом читачів поезії)?
- Ні, я завжди, власне, звертаю увагу на так звану константу Енценсберґера, що у кожній країні, незалежно від числа жителів, часу та інших обставин, завжди є 1354 читачі поезії. Але треба сказати, що польська поезія має добру репутацію. А молоді поети в Німеччині також представлені. Може їх і не читають багато, але коли, наприклад, відбуваються фестивалі поезії, то їх запрошують. І коли відбуваються з ними зустрічі, то люди приходять. Звісно, поезія завжди є чимось нішевим, але мені здається, що польська поезія, однак, настільки цікава, що приваблює до себе німецьких читачів.
Антон Марчинський
