У своїй музиці музиканка, співачка і культурна аніматорка Кароліна Ціха поєднує музичні традиції різних меншин і етносів, які живуть або жили на Підляшші, мови які пам’ятають і які трохи призабулися зі свідомістю, що мультикультурність у цьому регіоні є неймовірним багатством.
- Це був 2012 рік. Тоді я була стипендисткою спікера Підляського воєводства. Це була мистецька стипендія. Тоді я собі подумала про те, що варто зробити один спільний диск, на якому слід зібрати всі меншини, які тут є, аби поєднати дуже різні мови, мови, які вживаються на Підляшші, про які і далі пам’ятають. Можливо, окрім татарської, яка дещо призабулася. Про ту мову я трохи нагадала на тому диску. Йдеться про мову надволжанських і кримських татар. Тоді я запросила до проекту спочатку Барта Палиґу – мультиінструменталіста, з яким ми зробили цей матеріал багатьма мовами. Потім ми запросили Матеуша Шамрая, який грає з нами і Марту Салек. Тоді ми виграли фольковий фестиваль Польського радіо «Нова Традиція» у Варшаві. З того часу почало дуже багато відбуватися, багато концертів. У 2015 році ми поїхали на Вомекс – світовий музичний конгрес. Це така світова виставка традиційної музики. Ми були в офіційному відборі. Це для нас дуже багато означало. Ми багато їздили по світу після тієї події. Зараз також багато виступаємо. Склад мого гурту розвинувся. Зараз я граю з Патрицією Бетлей, Кароліною Матушкєвіч і Матеушем Шамраєм, - розповідає музикантка і співачка Кароліна Ціха.
А коли прийшло усвідомлення того, що Підляшшя настільки різноманітне?
- Коли я була в ліцеї, а ще навіть раніше у початковій школі, я мала друга, який з нами не ходив на заняття релігії. Тобто він ходив, але він походив з православної родини, тому ходив в іншому місці. А я – католичка. То вже тоді була така свідомість, що тут, на цій території, у нас є певне багатство. А потім вже в ліцеї були дуже різні знайомі. Один мій друг був дуже свідомий свого білоруського коріння. Також він мав таку специфічну тиху ментальність. Він вивчив білоруську мову. Він, можливо, не відкрив так широко в собі того коріння, однак знав про те, що його душа – білоруська. Таких людей я зустрічала досить часто у своєму житті. А потім було навчання у Білостоцькому університеті на білоруській філології. І дуже багато різних знайомих з різних кіл.
Звідки брався репертуар? Чи ви їздили на польові дослідження?
Коли я була стипендисткою, то часто їздила в етнографічні експедиції по Підляшші. З одного боку, я шукала цього в інтернеті, адже якщо вже якусь пісню полюбила, то тоді я їхала з тією піснею до когось, хто говорить цією мовою. Я намагалася записати на диктофон, як це вимовляється, просила, аби мені розповідали про цю пісню, що вона означає. Було багато роботи, пов’язаної з цим. В тому числі, сам-на-сам. Хтось мені ці пісні розказав, хтось переклав, хтось мені записав так, як він це читає і вимовляє. Я потім уважно це слухала по кільканадцять разів, вивчала ту фонетику, тому, я б сказала, що це трохи подаровані пісні, кожна з них.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль