Гості Української служби Польського радіо — журналісти з різним стажем праці в Польському радіо для закордону, але об’єднує нас одне — ми всі працюємо у винятковій, специфічній унікальній програмі. В чому її унікальність? Питаю колег.
Спочатку розкажіть, як ви потрапили до «П’ятірки» (так розмовною мовою називаємо Польське радіо для закордону)?
Валерій Сауко, Білоруська служба Польського радіо:
У Польському радіо я — від 1996 року. Колись, коли я вчився на журналістиці у Варшавському університеті, в гуртожитку зі мною жив хлопець, котрий працював в Польському радіо для закордону. І він якось мені каже — слухай, там є Білоруська редакція, піди, спробуй своїх сил. Я пішов, спробував і так тут залишився. Тож мій шлях був досить банальний, я тоді, пригадую, був на другому курсі журналістики.
Дарія Юр’єва, Російська служба Польського радіо:
Я працюю в Російській службі Польського радіо від червня 2018 року. Під час навчання на факультеті журналістики у Варшаві я проходила стажування в Українській службі Польського радіо. Після завершення навчання я зрозуміла, що хотіла би працювати на радіо, тому спробувала працевлаштуватися в Українську редакцію. Тоді там не було вакантних місць, але згодом зі мною зв’язався головний редактор Російської редакції, тому що вони якраз шукали нових працівників. Ну, власне, так я і залишилася працювати в Російській службі.
Йоахім Цєцєрський, Німецька служба Польського радіо:
У Польському радіо для закордону, в Німецькій службі я працюю 15 років. Коли я навчався в університеті, то дізнався про Польське радіо для закордону, і тоді в мене визрів план, щоби туди прийти, подивитися, як це виглядає. Пригадую, тоді було гаряче літо, я їхав метро, вийшов на станції «Wierzbno» і побачив перед собою будинок Польського радіо. Гаразд, подумав я, якщо я вже тут є, то чому б не зайти всередину? Я зайшов, згодом виявилося, що це був якийсь задній вхід без охорони. По дорозі я запитав когось, чи не знає, де міститься Польське радіо для закордону, і так я опинився на третьому поверсі, постукав до кімнати, де сидів тодішній керівник Німецької служби Польського радіо, і сказав: «Добрий день! Я би хотів тут працювати». На мене подивилися, як на якусь дивину. Але попри здивування, того ж дня мене запросили до студії на «проби мікрофона», щоби перевірити, як звучить голос, потім сказали, щоби я прийшов наступного тижня на коротке стажування, і того ж тижня я отримав тут роботу.
Славек Шефс, Англійська служба Польського радіо:
Ох, навіть соромно зізнатися, я працюю в Програмі для закордону понад 40 років. Я був свідком зміни назви цієї програми, прерізних трансформацій, технічних змін. Я сюди потрапив, як більшість людей, трішки випадково. Одного дня до мене подзвонив колега, котрий сказав, що до нього звернулася якась знайома, котра шукала когось з доброю англійською — для радіо. Я подумав, чому б не спробувати? Отже, я пішов на «проби голосу», що сьогодні називається «кастінґом». Пройшов цю перевірку, і так почалася праця тут. А починав я як «читач», тобто диктор, котрий читав тексти. Початки моєї праці — то були дуже цікаві часи! Тоді ще наша програма складалася із кільканадцяти мовних редакцій, наші студії розміщалися на мінус другому рівні, це рівень метро, тож ми жартуємо, що зі студії можна вийти відразу на перон. Отже, тоді це була справжня Вавилонська вежа, люди ходили по коридорах із текстами і читали їх різними мовами. Пригадую, що тоді панувала аналогова ера і кожну помилку треба було вирізати лезом або ножицями, це займало багато часу, і тому кожен намагався так підготуватися, щоби прочитати текст бездоганно. Отже, ми готувалися до студії на коридорах, читали тексти своїми мовами і це робило неймовірне враження. Я бачив це на обличчях гостей, котрі приходили до нашої програми.
Чим відрізняється праця в Польському радіо для закордону від інших праці в інших програмах Польського радіо?
Валерій Сауко: Праця в програмі для закордону відрізняється від праці в інших програмах Польського радіо тим, що журналіст Польського радіо для закордону є одночасно і редактором, і журналістом, і репортером, і ведучим, і перекладачем. Наші журналісти часто знають по кілька мов. Та що там знають! Вони вільно розмовляють кількома мовами. І в цьому, як мені здається, полягає специфіка праці в нашій програмі.
Дарія Юр’єва: У нашій роботі головне — не забувати, хто наші слухачі. З уваги на це, треба більш детально пояснювати польські реалії, уточнювати місце знаходження якогось населеного пункту. Більшу частину нашої роботи займає переклад, оскільки ми маємо перекласти польську новину і адаптувати її до наших слухачів. Так само ми працюємо з інтерв’ю — спочатку записуємо, а потім перекладаємо і адаптуємо.
Пам’ятаєте свій перший матеріал?
Славек Шефс: Ой, щиро кажучи, не пам’ятаю, тому що матеріалів за ці сорок з гаком років назбиралися тисячі. Я робив усе — короткі форми до новин, довші до авторських передач. Тобто якщо рахувати хвилинами, то матеріали від двох хвилин до півгодинних матеріалів, а також - ведення виборчих вечорів, коли цілу годину в прямому ефірі ми з’єднувалися з нашими експертами, коментували і повідомляли дані екзит-полів. Це дуже цікава праця і на довго запам’ятовується. Така праця вимагає теж дуже доброї підготовки, а також — великої дози імпровізації. А як ми добре знаємо, щоби добре зімпровізувати, треба ґрунтовно підготуватися.
Бували провали? Чи, скажімо так, складні ситуації?
Йоахім Цєцєрський: Я пам’ятаю одну ситуацію, яку сьогодні згадую зі сміхом, але тоді до сміху мені не було. Отже, я поїхав до Брюсселя на саміт ЄС, це було багато років тому. Я поїхав на два дні, зробив багато інтерв’ю, повернувся до редакції. Але коли підключив до комп’ютера диктофон і хотів переписати звуки, то виявилося, що карта пам’яті — порожня. Якимось чудом ці всі інтерв’ю, які я записував упродовж цих днів, зникли. Усі! Я був настільки збентежений, що навіть не знав що робити... Тож я мусив докласти зусиль, щоби якось викрутитися з цієї ситуацію, все скінчилося на телефонних інтерв’ю. Але хтось мені сказав, що часом карта пам’яті чиститься під час контролю на летовищах, коли диктофон пропускають через рентген.
Дарія Юр’єва: Одного разу головний редактор вислав мені новину про затримання відомого російського правозахисника Льва Олександровича Поньомарьова, якому, до речі, вже 79 років. Але ні я, ні головний редактор не звернули увагу, що це інформація ще з минулого місяця. Тож я до нього зателефонувала і почала питати про його самопочуття, як до нього ставилися у в’язниці, що там з ним сталося. А він дещо обурений почав виправдовуватися, що вже місяць як не був у в’язниці. Ну і виявилося, що я все переплутала!
Валерій Сауко: Я пригадую найважчий момент у своїй професійній кар’єрі. Це був 2002 рік, грудень. Я поїхав до Копенгагена на саміт ЄС, під час якого Польща вела переговори про умови вступу до Євроспільноти. Це був дуже інтенсивний і виснажливий для журналістів час — треба було спати в прес-центрах, на підлозі, постійно бути напоготові. Було важко. Але тоді відбувалася історія, і я дуже радий, що брав участь в цьому історичному моменті.
Відгуки від слухачів часто отримуєте?
Дарія Юр’єва: Так, дуже часто мої співрозмовники пишуть про свої враження одразу після публікації інтерв’ю. Найцінніший фідбек я отримала, напевно, від мами дівчинки з розладом аутистичного спектру. Це був матеріал про один із різновидів терапії для таких людей — заняття мистецтвом. І мама цієї дівчинки подякувала за цей матеріал і за те, що ми порушуємо цю тему і ефірі.
Йоахім Цєцєрський: Слухачі нас обожнюють! Справді! Ми отримуємо дуже багато листів. Маємо таких слухачів, котрі нас слухають 40, а навіть 50 років. Є теж слухачі, які висилають нашій редакції подарунки. Наприклад, на Різдво ми отримуємо кошики зі смаколиками. Деякі наші слухачі регулярно бувають у Варшаві в при нагоді відвідують нашу редакцію. У нас є теж такий слухач, котрий слухає Німецьку службу 50 років, і коли в мене народився син, то він спеціально приїхав до Варшави, щоби мене привітати із цією подією. Мій син мав три місяці, і цей слухач відвідав нашу сім’ю, привіз подарунки, і ми випили по келиху вина. Уявіть собі, що він спеціально приїхав до Варшави, щоби побачити мого синочка. Тож ми маємо чудових слухачів!
Славек Шефс: Безсумнівно, те, що мене завжди тут приваблювало - це можливість побудувати зв’язок зі слухачами. В ефірі нашої служби завжди були передачі, присвячені зворотному зв’язку зі слухачами. І теми наших передач, можна сказати, ми опрацьовуємо спільно зі слухачами. Звісно, я зі свого боку вибираю теми актуальні, але теж завжди вдячний нашим слухачам, котрі діляться своїми пропозиціями і часто мають дуже цікаві ідеї. За ці всі роки мені вдалося створити щось на кшталт родини слухачів Англійської служби, і це просто неймовірно! Наші слухачі, котрі живуть у різних закутках світу, часто познайомилися між собою завдяки нашій програмі. Завдяки нашій програмі народилося чимало знайомств та дружба між слухачами, котрі живуть на всіх континентах, і котрих об’єднує зацікавлення Польщею.
Чого не любите у своїй праці?
Валерій Сауко: Мені не подобається в цій праці дуже рано вставати, наприклад, о 5-6 годині ранку. На щастя, таких ситуацій небагато, але вже коли треба так рано вставати, то цього дуже не люблю робити. Натомість решта мені пасує.
Йоахім Цєцєрський: Я не люблю, коли приходить гість і на кожне запинання відповідає «так» або «ні». Навіть коли ставиш відкриті запитання, питаєш про емоції тощо, то він і так відповість «так» або «ні». Ось цього я не люблю.
Славек Шефс: Я не люблю, коли в останній момент все перевертається з ніг на голову. Але, думаю, це загальне відчуття. Часом так стається, що попри ретельну підготовку програми, вона раптово дезактуалізується. І в таких ситуаціях потрібно довіритися інтуїції, а також — журналістському досвіду. Адже кожна зміна вимагає імпровізації, тому варто мати арсенал різних журналістських трюків.
Які маєте побажання для нашої програми?
Валерій Сауко: Я бажаю Польському радіо для закордону всього доброго, наступних 85-ти років, а навіть 100 років! А оскільки радіо — це люди, то моїм дорогим колегам бажаю передусім здоров’я, тому що воно є найважливіше у житті. Бажаю теж сповнення мрій та побільше грошей, адже їх ніколи не буває забагато!
Славек Шефс: Я би дуже хотів, щоби ця програма зберегла свою окремішність. Я виразно бачу, що упродовж цих кількох десятків років програма для закордону відрізнялася від інших програм Польського радіо. Це випливало, почасти, з місії, яка нас висила поза кордони Польщі, ми теж повинні знати специфіку аудиторії, розсіяної по цілому світі. Я би дуже хотів, щоби ми зберегли цю окремішність, завдяки якій ми є унікальною програмою Польського радіо.
Дякую моїм колегам! А тепер звертаюся до наших слухачів.
Якщо Ви слухаєте передачі інших мовних редакцій Польського радіо для закордону - напишіть нам про це! Розкажіть про свої враження та улюблені передачі. Ваших листів чекаємо за адресою: ua@polskieradio.pl. Фрагменти найцікавіших листів з’являться у нашому ефірі, а їхні автори отримають цінні подарунки.
Polskie Radio dla Zagranicy
Запрошую послухати передачу в доданому файлі
Яна Стемпнєвич