У Варшаві до кінця листопада у Галереї під відкритим небом на паркані Музею Королівські Лазєнки можна ознайомитися з виставкою «Голодомор і повторний геноцид», що присвячена Голодомору в Україні у 1932-1933 роках.
На 18 стендах автори представили перебіг цього злочину, який щодо українського народу вчинила радянська влада у 30-х роках минулого століття.
Розповідає директор Музею історії Польщі Роберт Костро:
— Музей історії Польщі вже давно співпрацює з Польським інститутом у Києві, але, звісно, ця ситуація російської агресії і війни в Україні для нас має особливий вимір мобілізації. Тому ми стараємось допомагати українським музейникам, українським історикам, аби представляти їх історії тут, у Польщі, але також і в інших європейських країнах. Цей новий проєкт, який ми зараз реалізовуємо, це проєкт із Національним музеєм Голодомору-Геноциду у Києві. Це — виставка «Голодомор і повторний геноцид». Голодомор — це голод, великий голод в Україні у 30-х роках. Це був свідомо спричинений комуністичною політикою голод, це зробив Сталін для того, аби знищити український народ. І цю історію ми б хотіли тут розповісти, нагадати про це. Нагадати як про ті події, внаслідок яких навіть 10 мільйонів померло від голоду, але також хочемо сказати про те, що ця історія замовчувалася, фальсифікувалася, про це не можна було говорити. Люди, які про це говорили, писали, могли на багато років потрапити до ГУЛАГу. І є ще одна причина, чому ми сьогодні робимо цей проект: ми вважаємо, що пам’ять про історію, про злочини треба нагадувати, також тому, що якщо ми не будемо про це пам’ятати, то ці злочини будуть повторюватися. Те, що сьогодні робить Росія в Україні, — це великою мірою наслідок того, що ці совєтські сталінські злочини ніколи не були викриті.
Голодомор в Україні найбільше торкнувся сходу та півночі України, а саме Дніпропетровщини, Харківщини, Донбасу, але також і Житомирщини, Вінничини, де, серед іншого, жила польська меншина. На виставці «Голодомор і повторний геноцид» також про це згадується.
— Голодомор в Україні стосувався усіх регіонів, також і Житомирщини, де проживала чисельна група польської меншини у той час. І один із плакатів цієї виставки присвячений родині Медлярських, яких депортували до Казахстану за те, що вони виступали проти колективізації. Зрештою, уся ця політика Голодомору була також наслідком проведення колективізації в Радянській Україні. І норми на постачання зерна були так сформовані, аби знищити тих, хто не погоджувався з колективізацією, але також і українців, які дбали про свою власну ідентичність.
Історичним консультантом виставки «Голодомор і повторний геноцид» виступив історик, професор Міхал Копчинський.
— На жаль, історія повторюється не лише як фарс, історія повторюється по-справжньому і сумно. І те, що ми спостерігаємо сьогодні, не є копією того, що було 90 років тому. Але те, що зараз відбувається, це — геноцид. І це не піддається сумніву — вбивства людей, бомбардування міст і врешті-решт голод. Це голод, який був знаряддям вбивства тоді, 90 років тому. Це з’являється зараз, посилаючись на те, що є в Україні, як і до всього світу. Це, свого роду, політичний аргумент, певна проба примусити людей до того, аби вони здалися щодо російського світу. Люди, які хочуть від цього втекти. Адже це — біда, відсталість, знущання, крайнощі, відсутність рівноправ’я між людьми і просто злодійство. І у цьому нема нічого дивного, що люди хочуть звідти втекти.
А чи знають про цю трагедію поляки?
— Я скажу так: спеціалісти про це знають, бо вони читали. Колись у самвидаві була видана книжка «Жнива скорботи» Роберта Конквеста. На youtube є багато матеріалів про цю трагедію. Але, кажучи загалом, це минуле знає лише певна група людей. Ширше ґроно могло ознайомитися з цим завдяки фільму Аґнєшки Голланд «Ціна правди», який вийшов декілька років тому. У ньому розповідається історія валлійського журналіста, якого не вдалося купити, так, як багатьох інших. І він просто поїхав в Україну, щоб побачити, що там відбувається. Було декілька таких журналістів. Один — це Ґарретт Джонс, був також Малкольм Маггерідж, який написав, що голодомор — це злочин, у реальність якого люди не повірять у майбутньому. А слід розуміти те, що Голодомор і його наслідки приховувалися. Це приховувалося за завісою мовчання, завісою брехні, про це не можна було знати. Але про це знають.
На виставці також є співвіднесення із сьогоднішнім часом.
— Ці порівняння, про які я згадав на початку, ці певні аналогії (не хочу казати, що подібності, а аналогії), вони дуже виразні, і вони добре підсумовують поведінку Росії щодо України і українців, особливо Росії, враженої тим, що Україна і українці не хочуть бути її частиною.
Виставку підготував Національний музей Голодомору-Геноциду у Києві у співпраці із Музеєм історії Польщі у Варшаві та Польським інститутом у Києві.
Виставку «Голодомор і повторний геноцид» можна оглядати у Варшаві щодня у Галереї під відкритим небом музею «Королівські Лазєнки» зі сторони Уяздовських алей до кінця листопада.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль