12 червня 2024 року — середа. 840-й день спротиву української нації повномасштабному російському вторгненню.
Більша частина суспільства продовжує знаходити в собі сили волонтерити та допомагати українським захисникам, долучаючись до зборів коштів.
«Польща є другим найбільшим донором після України. Ми відчуваємо допомогу від Республіки Польща на різних рівнях», — сказав у розмові з Польським радіо для України (ПРдУ) Сергій Притула, відомий український журналіст, телеведучий, котрий займається волонтерською діяльністю ще з 2014 року. Нині він очолює «Благодійний фонд Сергія Притули», що спеціалізується на допомозі українським воїнам і постраждалим від війни росії проти України.
ПРдУ поспілкувалося з Сергієм Притулою під час Міжнародної конференції з питань відновлення України (Ukraine Recovery Conference), яка 11-12 червня відбувається в Берліні.
Ми перебуваємо в столиці Німеччини на масштабній конференції з питань відновлення України. Цей захід відбувається вже втретє під час повномасштабної російської агресії. Які ваші враження від цієї події?
— Досить масштабно, відверто кажучи. Минулого року мені не вдалося потрапити на цей форум. Цьогоріч прийшло запрошення, і я на власні очі бачу величезний обсяг роботи, якщо говорити про організацію цієї платформи.
Я бачу представництво від України: від рівня громадських організацій до вищого військово-політичного керівництва держави. Тут присутнє велике представництво Кабінету міністрів України. І це, власне, дуже добре, тому що це комунікація, це можливість здобути контакти на різних рівнях. Наш фонд цікавить комунікація з компаніями, які займаються, зокрема, гуманітарним розмінуванням. Наш фонд досить плідно працює у цьому напрямку, на деокупованих територіях.
Дуже приємно, що ніхто не чекає, коли закінчиться війна, для того, щоби розпочати процес відновлення України. Тобто цей процес триває, і тільки-но ми деокуповуємо якісь міста, села, там одразу з'являються ті чи інші ініціативи.
Звичайно, власноруч Україні вкрай важко — важко проводити якісь процеси відновлення, без допомоги наших партнерів не обійтися. І це, власне, платформа, де ті, кому треба допомога, можуть знайти тих, хто її може надати. Тому все дуже живо, все рухається, все бурлить, тисячі людей, і я сподіваюся на дуже позитивні результати.
Тобто ваші очікування, можна сказати, поки що справдилися?
— Мої очікування поки що... в процесі, тому що, якщо говорити про наш фонд, то моя місія тут — знайти нових партнерів, знайти якісь фонди, які захочуть співпрацювати з нашим фондом, знайти фінансування на ті проєкти, які ми проводимо насамперед у гуманітарному напрямку. Хоча вже є контакти, де ми, я бачу, можемо спілкуватися й на тему мілітарної підтримки. Тож, що стосується мене, гадаю, сатисфакцію моїх очікувань можна буде відчути приблизно через тижні чи місяці. Треба розуміти, як побудований західний світ: тут усе потребує зустрічей, планувань, аналізу проєктів, впровадження їх в життя. Але сам факт того, що західні партнери, наприклад, знають про існування нашого фонду, знають про масштаби його роботи, мене дуже тішить. Коли я сьогодні переступив поріг цього форуму, то один шановний пан із Німеччини просто підійшов і потиснув мені руку, подякував за роботу фонду. Одна справа, коли це роблять українці, а інша, коли це робить громадянин Німеччини, який, як виявилося, донатить нашому фонду на потреби війська, і його повністю влаштовує те, як ми оперуємо його коштами. Мені дуже приємно.
Зрештою, як би кумедно це не звучало, тут є змога навіть зустрітися з тими людьми, з якими не вдається зустрітися в Україні. Це мене дуже вражає, але водночас для мене це є зрозумілим, тому що ми всі дуже зайняті, ми всі бігаємо на якійсь п'ятій швидкості. Не завжди, наприклад, у представників українського уряду є можливість зустрітися з представниками громадських чи благодійних організацій. Не завжди у нас співпадають графіки, тому що як у мене, так і в директора фонду досить насичений графік пересувань та відвідин прифронтових територій, деокупованих. А тут є всі! Є стенди українських компаній, виробників різного обладнання. Я бачу стенди українських міст, які можуть і мають бути інвестиційно привабливі для наших партнерів.
Тож робота робиться, і я радий, що керівники територіальних громад не нехтують такими можливостями, приїжджають сюди та пропонують співпрацювати.
Відомі архітектурні пам'ятки України створені з конструктора Lego і представлені на Міжнародній конференції з питань відновлення України, Берлін, Німеччина, 11 червня 2024 року Фото: PRdU/Khrystyna Pichkur
Фото: PRdU/Khrystyna Pichkur
Не можу не погодитися, це дійсно потужна конференція, де можна зустріти багатьох людей із багатьох країн світу, які зголошуються допомагати Україні. Оскільки ми розмовляємо для Польського радіо для України, було б цікаво почути, чи ваш фонд має досвід співпраці з польською стороною: з польськими бізнесменами, з польськими інвесторами?
— Почнемо з того, що Польща, згідно з аналітикою нашого фонду, є донором #2 після України. Тому тут не треба, умовно кажучи, зайвий раз шукати когось окремо, хто виявляв би бажання нам допомагати. Ми відчуваємо допомогу від Республіки Польща на різних рівнях: є міжурядова комунікація, є мілітарна підтримка. Я вже колись казав на польському телебаченні, що поки деякі європейські лідери думали про те, як зберегти путіну обличчя, Польща передала тоді Україні 300 танків. Це суттєва допомога, яка мала вирішальне значення для ситуації на полі бою.
Звичайно, не без якихось непорозумінь на кшталт фермерських страйків на пунктах перетину кордону. Наскільки там глибоко відчувається чи не відчувається рука москви, це вже питання риторичне. Проте я тішуся, що на рівні польського суспільства все одно відчувається величезна підтримка. Ми бачимо комунікацію українських волонтерів, які перебувають в Польщі, з місцевими громадськими організаціями, благодійними фондами. Як результат українське суспільство виграє від цього, тому що допомога продовжує надходити. І я думаю, що Польща, як ніхто інший, зацікавлена в тому, щоб Україна перемогла якомога швидше.
Теж цікаво почути вашу думку щодо того, які плюси, зі свого боку, мають польські інвестори, допомагаючи при відбудові України?
— По-перше, польські інвестори показують свою соціальну відповідальність. Зараз без цього, мені здається, цивілізований світ не може функціонувати.
По-друге, я не знаю, наскільки це прийнятно на рівні української влади, але я вважаю, що було би дуже справедливим, якби у подальшому процесі відновлення України ті чи інші контракти на відбудову отримували представники компанії тих країн, які допомагали нам і були нашими союзниками за замовчуванням. Ми не можемо порівнювати допомогу тих країн, які кажуть, що вони «нейтральні», що вони «за мир», але які водночас мають можливості допомогти. Є країни, які не просто не допомагали, а навіть блокували передачу зброї їхнього виробництва, яку були готові надати інші держави, які володіли цією зброєю. Тож такі країни не можуть мати такі ж самі умови входу на український ринок. Тому мені здається, дуже добре, що ми не чекаємо на завершення війни. Зараз період, коли можна показати якість своєї роботи, якість свого сервісу, послуг. Це власне те, про що ми говоримо з компаніями, які займаються гуманітарним розмінуванням, є приватні оператори гуманітарного розмінування. В Україні цим займається, наприклад, Державна спеціальна служба транспорту, в якої є величезний департамент гуманітарного розмінування. Цим займається ДСНС... Але безумовно, їхніх потужностей недостатньо, тому що ми говоримо про найбільш заміновану країну у світі. Тож дуже добре, що український уряд відкриває двері, щоби сюди заходили приватні партнери, які займаються розмінуванням. Проте, перш ніж зайти сюди, перш ніж українська держава, український бізнес, українські аграрії підпишуть з фірмою контракт про гуманітарне розмінування, будь ласка, покажіть спочатку, що ви можете, як працює ваша техніка. Хочете зайти — отримайте п’ять гектарів фермерського угіддя, щоби розмінувати їх спочатку безкоштовно, а далі ми ухвалимо рішення, співпрацювати чи ні. Покажіть свою роботу.
Запрошуємо почути розмову у доданому звуковому файлі.
Христина Пічкур