Цьогоріч минають 16 роковини з моменту збройного вторгнення Росії в Грузію. Протягом цих років російська влада, вважаючи, що розпад Радянського Союзу став найбільшою кризою XXI сторіччя, неодноразово демонструвала свій політичний апетит.
Чи робить, однак, світова спільнота достатньо, щоб зупинити Росію?
Про це Польське радіо для України спілкувалося з Войцєхом Войтасєвичем, аналітиком з питань Південного Кавказу з Польського інституту міжнародних справ (PISM).
Нині ми маємо 2024 рік. Однією з найважливіших подій цього року є Олімпійські ігри, що проходять у Парижі.
Зазначу, однак, що в ніч з 7 на 8 серпня 2008 року, коли очі всього світу були прикуті до урочистого відкриття XXIX літніх Олімпійських ігор у столиці Китаю, Пекіні, у світі почалася чергова війна. Цхінвалі, столиця самопроголошеної Південної Осетії, опинилася під обстрілом російських «Градів».
Войцєху, насамперед хочу попросити тебе нагадати, чому почалася війна в Грузії? Які були причини для початку цього конфлікту та ознаки того, що Росія готується до вторгнення на територію Грузії?
— Причиною стала протидія Росії інтеграції Грузії із Заходом, насамперед проти вступу Грузії в НАТО.
За декілька місяців до вторгнення у квітні 2008 року в Бухаресті відбувся саміт НАТО, і тоді ні Грузія, ні Україна не отримали чіткого плану, який став би кроком, що наблизив би ці дві країни до повноправного членства в Північноатлантичному альянсі.
Країни Європи боялися, що це буде сприйнято Росією як входження в сферу її впливу... Путін завжди говорив, що визнає колишні радянські республіки, включаючи Грузію та Україну, своєю сферою впливу. Але, як пізніше з'ясувалося, РФ розцінила це рішення НАТО як прояв слабкості, як «зелене світло» для втручання в Грузію. Тому Російська Федерація та Путін скористалися цими обставинами для організації провокації, оскільки самі осетини, а також росіяни, їхні війська, дислоковані на території сепаратистської Південної Осетії, почали обстріл грузинських сіл, які залишалися на території Південної Осетії під контролем Грузії. Між обома сторонами виникали перестрілки.
Метою цієї війни було покарати Грузію, покарати тодішнього президента Міхеіла Саакашвілі, прозахідну владу Грузії за політику, яка не відповідала інтересам Кремля та Владіміра Путіна.
Це була перша війна на території Європи з початку ХХІ століття.
Як тоді, 16 років тому, Росії вдалося уникнути ізоляції на міжнародній арені? Чому Захід дозволив РФ уникнути відповідальності?
— Наша розмова почалась зі згадки про Олімпійські ігри. У 2008 році, коли Росія напала на Грузію, Олімпійські ігри проходили в Пекіні. Ця дата була обрана Росією невипадково, адже тоді погляди всього світу були прикуті сам до столиці КНР.
Це був сезон відпусток, багато політиків було тоді в Пекіні... Тож поки вони зібралися та відреагували (на дії Москви — ред.) минуло декілька днів, а пам'ятаймо, що ця війна була короткою, вона тривала лише п'ять днів.
Захід був обурений. Дії Росії засудили, зокрема, Ніколя Саркозі, тодішній президент Франції, тодішній президент США Джордж Буш... Президент Польщі Лєх Качинський і лідери інших країн Центральної та Східної Європи. Разом із президентом України Віктором Ющенком вони відвідали тоді Тбілісі, щоб продемонструвати свою позицію.
Але так... реакція більшості країн Заходу, Європейського Союзу, НАТО, зокрема Сполучених Штатів була дуже делікатною. У чому полягала причина? У тому, що ніхто не хотів «дратувати ведмедя». Звичайно, міжнародна спільнота вважала, що Росія не повинна була втручатися військовим шляхом, але, на їхню думку, Саакашвілі, відомий своїм запальним характером, нібито дав привід росіянам. Багато політиків на Заході вважали, що він безпідставно роздратував Путіна й РФ і таким чином дозволив себе втягнути в пастку, яку підготувала Росія.
Крім того, більшість хотіла продовжувати економічні та ділові контакти з Російською Федерацією, також вони продовжували будувати газопроводи. Вважалося, що саме через залучення, через торгівлю, через закупівлю російських природних ресурсів Росію можна буде перетворити на цивілізовану країна, що її можна буде включити в систему європейської безпеки, в економічно-торговельну систему... Але Путін ще на Мюнхенській конференції з безпеки прямо заявив, що, на його думку, розпад Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. У багатьох столицях Західної Європи ці слова не сприйняли серйозно, на них закрили очі. Однак згодом стало зрозуміло, що саме Путін мав на увазі. Він почав втілювати свої слова в життя...
Повертаючись до санкцій та ізоляції Росії від міжнародного співтовариства... Досить часто можна почути, що ізоляція Російської Федерації після початку повномасштабного нападу на Україну стала «історичним прецедентом». Проте за останні два роки ми бачимо, що попри санкції проти держави-агресорки Росія здатна адаптуватися... Здатна звикнути... Росія надалі може дозволити собі вести війну.
Войцєху, на твою думку, чи світова спільнота робить достатньо, щоб зупинити Росію та стримати її апетит? І чи існують, з твоєї точки зору, такі методи, які могли б не тільки певним чином зашкодити російській економіці, але фактично запобігти продовженню війни?
— Ми повинні пам’ятати, що крім так званого колективного Заходу, є низка інших країн — Китай, Південна Африка, Бразилія, Індія, так званий глобальний південь, — які не приєдналися до санкцій Заходу проти Росії та які надалі продовжують зберігати економічні відносини з Російською Федерацією.
Слід пам’ятати, що санкції обходять, зокрема, такі країни, як Грузія, Вірменія та Казахстан. Тож обхід санкцій — це одна з причин, чому російська економіка досі зовсім непогано почувається.
По-друге, Російська Федерація підготувалася до цієї війни. Яким чином? Вона накопичувала валютні резерви в Національному банку Росії. Росія очікувала, що на її дії можуть відповісти саме так, як відповіли, тобто санкціями. Вона це передбачила та фінансово убезпечила себе.
І, по-третє, росія повністю перевела економіку на рейки війни.
Чи може Захід зробити більше, щоб зупинити Росію? Завжди можна зробити більше! У житті не буває так, щоб це було неможливо.
Багато експертів також говорять, що потрібно більше часу, щоб ці санкції запрацювали, і що негативні наслідки цих обмежень можна буде побачити лише за якийсь час.
Однак те, що Захід, безумовно, може і повинен зробити, — це збільшити військову допомогу для України, а також дозволити українцям використовувати цю зброю не тільки для захисту, не тільки в оборонних, але і в наступальних діях на території Російської Федерації. Захід повинен дозволити Україні обстрілювати склади боєприпасів і зброї на території Росії — зробити так, щоб цей збройний конфлікт не відбувався на території України.
На початку нашої розмови ти згадав про саміт НАТО в Бухаресті, який відбувся у квітні 2008 року. Тоді Північноатлантичний альянс не запропонував ні Грузії, ні Україні чіткого плану дій щодо членства. Країни-учасниці, однак, погодилися на членство Грузії та України в НАТО у майбутньому...
Наратив Москви як у 2014 і 2022 роках для України, так і в 2008 році для Грузії був дуже схожий. 16 років тому, здійснюючи напад на територію Грузії, Росія заявила, що країни Заходу її буцімто обдурили, ведучи на її кордонах нібито «загрожуючу» політику. Йдеться про інтеграцію двох згаданих країн із НАТО та ЄС.
Беручи до уваги останні події в Грузії, а саме закон про іноземних агентів, наскільки вплив цих подій і рішення правлячої партії «Грузинська мрія» буде відчутним, якщо говорити про шанси Грузії досягти прогресу в переговорах про вступ до Європейського Союзу?
Ми знаємо, що зараз цей процес практично заморожений, але що мало б змінитися, щоб ситуація покращилася на користь європейського майбутнього грузинського суспільства?
— Закон про іноземних агентів, безумовно, допоможе чинній владі у поширенні дезінформації про Євросоюз і Захід та проросійської пропаганди. «Грузинська мрія» перед виборами, які відбудуться у жовтні 2024 року, продовжує просувати наратив про те, що залишити їх при владі означає забезпечити мир.
Я думаю, що в роковини нападу Росі на Грузію лідери «Грузинської мрії» голосно заявлятимуть про те, що, мовляв, дивіться, завдяки нам протягом багатьох років у нас панує мир, немає війни.
Загалом правляча партія просуває тезу, що буцімто Грузії загрожує «глобальна війна». «Грузинська мрія» говорить про існування так званої «Партії глобальної війни» — щоправда, незрозуміло, хто саме входить до цієї партії — і звинувачує її у спробі втягнути Грузію, власне, у цю війну. Як стверджують представники грузинської правлячої партії, в неофіційних кулуарних розмовах Захід спонукав Грузію відкрити другий фронт. За їхніми словами, йшлося про те, щоб Грузія підтримувала та долучилася до санкцій Заходу проти росії, переказувала військову техніку в Україну, не впускала до Грузії росіян, які тікають від мобілізації Путіна тощо. А це, як каже «Грузинська мрія», могло б призвести до військового втручання росіян у Грузію.
Звичайно, ніхто із Заходу не спонукав Грузію відкривати якийсь другий фронт, але це приклад спритної маніпуляції (з боку чинної грузинської влади — ред.).
Що має статися, щоб Грузія повернулася на прозахідний шлях? Здається, при нинішній владі це неможливо, тому що «Грузинська мрія» продовжує свою політику. Хтось називає її багатовекторною, а хтось прямо каже, що це проросійська і прокитайська політика, і я готовий погодитися з другим наративом.
Проте мета грузинської влади — зберегти владу. Ця політика не є результатом якихось ідеологічних уподобань, вона не є результатом того, що «Грузинська мрія» раптом дуже полюбила РФ — це результат обставин. Головна мета — утримати владу, і водночас це має такі наслідки.
Запрошуємо послухати матеріал у доданому звуковому файлі!
Христина Пічкур