Між історією ідеї і метафізикою

У Варшаві вшанували сторіччя Барбари Скарґи

Програма конференції

УСПР

25-26 жовтня у варшавських Палаці Сташиця та у Палаці на острові в Королівських Лазєнках відбулася конференція «Між історією ідеї та метафізикою. Барбара Скарґа і традиція європейської філософії». Цю подію організували учні і друзі Барбари Скарґи, що була однією з найвидатніших представниць польської філософії ХХ століття, першою дамою польської філософії, як її називали. Слід зазначити, що Пані Професор неодноразово була гостею нашого ефіру, розповідаючи кільканадцять років тому не лише про філософію, але й про своє особливе відношення до українців, з якими вона вперше зустрілася у сталінських таборах.

Конференцію було приурочено до двох важливих дат, про які, відкриваючи захід, сказав професор Яцек Міґасінський з Фонду заради мислення ім. Барбари Скарґи та Інституту філософії Варшавського університету:

- Ми сьогодні зустрічаємося саме у сторіччя від дня народження Барбари Скарґи. 25 жовтня 1919 року народилася наша патронка, отже цей день для нашої конференції ми вибрали невипадково. Але також ми зустрічаємося за місяць після десятиліття від її смерті. Отже, це такі дві круглі річниці, що схиляють нас до того, аби задуматися над її доробком.

Перший день конференції / Фото: Антон Марчинський

Присвячена постаті цієї видатної польської мислительки конференція була організована Фондом заради мислення ім. Барбари Скарґи, до числа засновників і членів Ради якої належить професор Міґасінський. Серед інших організаторів заходу були Інститут філософії і соціології Польської Академії наук, в стінах якого відбувся перший день конференції, Музей Королівські Лазєнки у Варшаві, що приймав учасників події другого дня, а також Варшавський університет і Університет Миколая Коперника в Торуні, ректори яких надали свій почесний патронат конференції. Більше того, присвячений Барбарі Скарзі захід, будучи одним з елементів Польсько-французького року науки 2019, відбувався за особистого патронату послів Французької Республіки у Польщі П’єра Лєві та його наступника Фредерика Бійє, та за співпраці з самим посольством.

Окрім найвищої державної нагороди Польщі – Ордену Білого орла – Барбара Скарґа була командором одного з найважливіших орденів Франції – «За заслуги». Свідоцтвом важливості Скарґи для французької культури став виступ на відкритті конференції посла Фредеріка Бійє:

- Я би хотів підкреслити, що передусім пані Барбара Скарґа любила Францію і французьку мову. Протягом 30 років вона регулярно бувала у Франції. Як відомо, попри свій вік, вона їздила до Парижа автомобілем, яким керувала сама. Вона почувалася у Франції, як удома. В Парижі вона мала друзів не лише серед філософів, але й поміж звичайних французів. Скарґа любила французьку літературу, а насамперед літературу класичну, кажучи, що це важливий розділ її життя. Книжка «Ми не маємо боятися за філософію» є, у певному сенсі, її заповітом. Вона вважала, що не варто боятися обговорення фундаментальних питань – про щастя, істину, ідентичність – оскільки ці питання вкорінені всередині самої людини, схиляючи її до рефлексії, що дозволяє людям жити. Нічого, якщо ми не маємо відповіді, але вчімося питати. Людина стає міцною, долаючи труднощі питання, й таким чином відкриваючись для світу та інших людей. У такій боротьбі допомагає гумор, і при цій нагоді варто пригадати, що Скарґа мала велике почуття гумору.

Фредерік Бійє наголосив на важливості європейського проекту у мисленні Скарґи:

Барбара Скарґа дуже цікавилася європейською філософією та глибоко роздумувала над проблемами меж ідентичності, різноманітності, а також над дуже близькими їй метафізичними питаннями. Також вона вважала, що європейський проект крихкий, і за нього треба невпинно боротися, адже він не даний раз і назавжди. Я би хотів у декількох словах наголосити, наскільки сучасним є мислення Барбари Скарґи, що посідає почесне місце в європейських гуманітарних науках, видатною представницею яких вона є.

Чим, отже, передусім займалася Барбара Скарґа протягом багатьох років своєї діяльності? Говорить професор Яцек Міґасінський:

- Про фігуру патронки нашої конференції і значення її доробку я не буду багато говорити (…). Скажу лише, що якщо йдеться про цей доробок, то завдяки зусиллям нашого Фонду вийшли вже десять томів зібраних творів пані професор Барбари Скарґи. А незабаром, також зусиллями Фонду, але також, власне, завдяки співпраці із внучкою пані професор Катажиною Скаржанкою вийде дуже цікавий том кореспонденції пані професор. Отже, десь за місяць ми можемо очікувати публікації цього тому.

Варто, однак, у цьому місці згадати, у яких сферах був помітний вплив її доробку. Я би назвав чотири такі сфери. По-перше, це те, з чого пані професор почала свою наукову кар’єру, тобто дослідження французької філософії ХІХ століття. Ці дослідження початково стосувалися французького позитивізму, перейшовши згодом на дослідження спадщини Оґюста Конта та на так звану філософію рефлексії, франкомовну епістемологію, філософію життя і, врешті, феноменологію та, безперечно, Берґсона. І саме завдяки цій дослідницькій сфері перед польськими філософами та істориками філософії відкрилося цілковито нове поле. І тут праці пані професор були наближені до  представників варшавської школи істориків ідеї. Однак, можна сказати, що її дослідницький шлях був окремим від шляху всієї цієї інтелектуальної формації.

Другою сферою впливу доробку пані професор, який треба було б зазначити, є сфера метафізики, як вона сама це називала. Тобто це дослідження, в яких на перший план виходило повернення до традиційно найважливіших питань філософії, як, зокрема, про сенс буття, час, добро і зло, ідентичність, суб’єктивність тощо. Тільки що ці дослідження у виконанні пані професор Барбари Скарґи відбувалися з перспективи, якби, цілковито аванґардних сучасних мислителів, тобто, скажімо, Дерріда, Фуко, але у конфронтації з найбільш класичними підходами, як Платон, Аристотель, Псевдо-Діонісій і Ляйбніц. І це було надзвичайно характерно для цього роду творчості пані професор Барбари Скарґи. А ці праці, безсумнівно, засіяли потужний фермент у польській філософії.

Окрім сфер дослідницької діяльності Барбари Скарґи, Яцек Міґасінський назвав ще дві, пов’язані із її суспільною та викладацькою активністю:

- Я би назвав праці більш публіцистичного характеру, що були рішучим голосом на захист громадянської моральності. Пані професор публікувала їх у щоденних газетах та інших часописах, доступних для широкого загалу. Завдяки цьому, але також, звісно, завдяки справі свого життя, що розпочиналася з боротьби в Армії Крайовій в окупованому Вільнюсі, а потім протягом 10 років таборів, заслання до Казахстану, а потім – після повернення до Польщі – із початком наукової кар’єри і, вже під час Воєнного стану, у підпільних структурах, що причинилися потім до повної незалежності нашої держави – завдяки цим працям Барбара Скарґа стала беззаперечним моральним та інтелектуальним авторитетом для великої частки громадської думки в Польщі. Хоча сама часто зі спротивом і скепсисом висловлювалася про фігуру авторитету.

І, врешті, я би назвав четверту сферу фундаментального впливу пані професор. Це досить парадоксально, бо це сфера викладання. Як відомо, до 1989 року, з огляду на свою політично неправильну біографію, професор Барбара Скарґа не мала можливості викладання для ширшого грона. Але в Інституті філософії і соціології Польської академії наук вона вела семінар, що тривав понад 30 років, перетворившись у більш приватний захід. І присутні тут її учні, власне кажучи, з цього семінару походять. Завдяки цьому вона сформувала певне гроно своїх учнів, котрі, роз’їхавшись країною, сформували чергові грона учнів. І, таким чином, можна сказати, що думка пані професор жива до сьогодні. Й не лише у Варшаві, але передусім у таких академічних центрах, як Краків, Білосток, Торунь, Лодзь і Познань – там напевно присутні і читачі, і студенти пані професор Барбари Скарґи.

Другий день конференції / Фото: Антон Марчинський

Професорку Барбару Скарґу дуже часто пов’язували з Варшавською школою істориків ідеї, хоча, як зазначив професор Міґасінський, щодо цього існували різні погляди. Зокрема з таким визначенням не згоджувалася сама Барбара Скарґа. Учасником присвяченої їй конференції був один з засновників згаданого середовища польсько-французький філософ професор Кшиштоф Помян, який представив власну думку на цю тему:

- Барбара, не мушу цього нагадувати, мала дуже складний шлях. І її перші праці, звісно, були пов’язані з тим, що вона просто була змушена надолужити відставання – зробити маґістерську працю, докторат, габілітацію. І все це нав’язувало також тематику і необхідність вирішення всіх цих справ якнайшвидше. Барбара описує у своїх розмовах з Катажиною Яновською і Пьотром Мухарським, що коли вона вперше прийшла до Лєшека Колаковського, то Лєшек сказав: «Ви знаєте латину, тож займіться Ґассенді». Вона, звісно, зайнялася Ґассенді, а це чотири томи дрібного друку ін-фоліо латиною, дуже технічно філософського. Але їй йшлося, аби це зробити швидко, отже Барбара це відклала, змінила наукового керівника і швидко зробила докторат. Але, звісно, якщо дати таку остаточну відповідь, то Барбара мала в собі щось неаналітичне – вона була філософською особистістю. І зайняття позитивістами, створення антології французької філософії ХІХ століття, якої немає навіть у Франції – все це було дуже добре, але це її цілковито не заспокоювало. І тут, на мою думку, ключовим моментом її інтелектуальної біографії була праця над Берґсоном і книжка про нього. Саме Берґсон був для неї перехідним пунктом від історії філософії або історії ідеї, як кому подобається, до заняття філософією у технічному сенсі цього слова, тобто метафізикою. Це не перший випадок у історії, коли Берґсон відіграв таку роль. Зокрема він був ключовою фігурою у інтелектуальній еволюції молодого Флоріана Знанецького, який, зрештою, переклав на польську «Творчу еволюцію». Він був суттєвою фігурою для Станіслава Бжозовського, якщо обмежитися лише польськими прикладами. Але також відіграв значно більшу, аніж припускають і визнають, роль у формуванні німецької філософії у колі Гуссерля. (…) Барбара, по-своєму, у певному сенсі повторила шлях, який у ХХ столітті пройшли різні філософи як читачі та інтерпретатори Берґсона.

Барбару Скарґу згадували професори Яцек Міґасінський і Кшиштоф Помян, а також посол Франції у Польщі Фредерік Бійє. А я, не приховуючи своєї особистої, не лише інтелектуальної прив’язаності до цієї постаті як один з її наймолодших учнів, можу лише пообіцяти, що це не остання наша передача, у якій ми звертаємося до постаті першої дами польської філософії.

Антон Марчинський