Чи завдяки стимуляції певних аспектів творчого мислення можна звести нанівець упередження та стереотипи? Про це в передачі «Скарбниця польської науки» в ефірі Другого каналу Польського радіо її ведуча Катажина Кобилецька намагалася відповісти разом зі своєю гостею психологом Аґатою Ґроєцькою-Бернард з Факультету історичних та педагогічних наук Вроцлавського університету, лауреаткою програми «Старт» Фонду польської науки.
До вашої уваги фрагменти цієї розмови.
- Звідки ідея, аби творче мислення пов’язати з редукцією негативної поведінки щодо меншостей?
- Ця ідея з’явилася завдяки припущенню, що ми мислимо певними схемами, коли завдяки якомусь познавчому виклику чи ситуації ми можемо увійти у певну схему мислення, що згодом відбивається на цілковито інших, непов’язаних із попереднім контекстах. Мене особисто до проведення такого дослідження надихнула інша лінія досліджень, що демонструє зворотну залежність. Вони показали, що завдяки стимулюванню нестереотипного мислення, наприклад, вигадуючи прикметники, що описують дуже нетипових людей, скажімо таких, котрі належать до групи «жінка-механік», тобто чогось зазвичай нетипового, дивного поєднання, або, не знаю, «юрист-хіппі» тощо… Це такі дуже нетипові сполучення, котрі вводять нас у мислення, що виходить поза відомі нам схеми. Завдяки ним певні стереотипи дещо послаблюються, а ми даємо початок іншим, більш творчим, більш нетиповим думкам. Такого типу маніпуляції чи інтервенції описуються в літературі як методи боротьби зі стереотипам і передсудами. А на додаток виявилося, що вони розвивають творче мислення. Більше того, існують такі дослідження, котрі демонструють, що коли ми змушуємо людей до більш есенціалістського мислення, коли, наприклад, люди оперують расовим есенціалізмом, будучи переконаними, що раса – це щось незмінне, на що не можна ніяк вплинути, позаяк у ній присутня якась чітка есенція, сутність, то в результаті творче мислення в цьому випадку може бути послабленим. Мене, отже, ці дослідження надихнули. Зокрема дослідження Ґосі Бицовської, котра, зрештою, також була лауреаткою програми «Старт» декілька років тому. Я хотіла побачити, чи цей механізм діє в зворотному напрямку. Адже справді між цими схемами мислення є низка аналогій.
- Підсумуймо. Дослідження, які з’явилися дотепер, демонструють, що завдяки участі в подіях, що руйнують стереотипи і редукують упередження, можна розвинути людську креативність. І це було доведено. А ви зараз намагаєтеся перевірити, чи цей механізм діє в зворотному напрямку?
- Саме так. Коли ми маємо на увазі креативне, творче мислення, то часто з’являються такі гасла, як те, що ліпше звучить англійською: «perspective-taking», тобто прийняття іншої перспективи, спроба подивитися на проблему з різних точок зору, різних боків. І воно, гадаю, навіть інтуїтивно сприяє креативності, оскільки допомагає нам побачити якісь неявні зв’язки, трошки розширює наш горизонт. А окрім цього, воно сприяє міжгруповим відносинам, оскільки становить фактор, що дуже сильно пов’язаний з емпатією. Тому дивно, що ці дві галузі досліджень у психології, тобто дослідження творчості та дослідження міжгрупових відносин упродовж дуже довгого часу розвивалися незалежно одні від других. І це попри те, що дуже багато процесів, котрі за ними криються, схожі. Ще одним спільним знаменником цих двох ліній досліджень є аспект особистості. Адже однією з притаманних людському індивідууму рис є відкритість до нового досвіду, а це інтуїтивно пов’язано із креативним мисленням. Адже креативні, творчі люди також хочуть мислити про себе як про креативних і вірити в свої творчі здібності; часто цінують щось таке, як новизна, щось невідоме, ліпше сприймають неоднозначність. І, безперечно, відкритість до нового досвіду переноситься на суспільний контекст. Не один до одного, можливо, проте часто є так, що такі особи більше відкриті до інших, інакших, чужих людей. Ми перевіряємо це на прикладах меншин, тобто таких груп, з якими ми стикаємося нечасто. Завдяки цьому можна спостерігати за толерантністю до чогось нового і чужого.
- Отже, чи творчі здібності можна розвивати, або й навіть їх навчитися? Чи, однак, вони пов’язані з індивідуальними рисами кожної людини і насправді виявляються вродженими? Якщо так, то лише певною мірою їх можна модифікувати завдяки нашій поведінці?
- Коли б так було, що ми з ними народжуємося і взагалі не можемо на них впливати, тоді б ці дослідження не мали сенсу. Насправді, відповідь на це питання залежить від того, яку ми приймемо перспективу, адже дослідження творчості відбувається у дуже багатьох галузях і часом на креативність дивляться з елітарної перспективи, а часом – з егалітарної. Елітарна перспектива бере до уваги, наприклад, видатні творчі особистості зі значними досягненнями. І в даному випадку ми справді стикаємося з низкою передумов, що частково мають біологічний характер, а також пов’язані з інтелектом, із суспільно-економічним статусом. Такі здібності піддаються модифікації лише незначною мірою. Натомість креативність з егалітарної перспективи (і це такий підхід, який я волію вибирати в своїх дослідженнях і ним, власне, займаюся) передбачає, що творчість – це щось, що можна розвивати. Такі здібності не даються нам раз і назавжди. Більше того, ми їх не використовуємо лише для суто креативних, творчих завдань, як, наприклад, у випадку мистецтва. Проте можна, наприклад, творчо приготувати обід або поскладати книжки на поличці. Тобто це радше властивість функціонування і сприйняття нешаблонного, оригінального мислення, необов’язково пов’язаного із глибоко вкоріненими в нас здібностями, видатними рисами чи любов’ю до мистецтва.
- І якщо ми такі, власне, здібності розвиваємо, то в результаті боремося зі стереотипами та упередженнями? Адже саме це є гіпотезою у вашому проекті?
- Результати є дещо складнішими, оскільки ми вже трохи цих досліджень провели і всі вони однозначно цю гіпотезу не підтверджують. Більшість з них – так, але не можна також забувати, що всі ті різноманітні творчі процеси, властивості творчого мислення, різні перспективи можна також по-різному досліджувати, ними маніпулювати. І, здається, не можна всі їх охопити в одному дослідженні. Отже, загалом можу сказати, що так – більшість наших досліджень це підтверджує. Проте я далека від дуже однозначних висновків, відповідно до яких так є завжди і що це напевно.
PR2/А.М.