Війна у підвалин філософії (частина IV циклу)

Філософський фейлетон Антона Марчинського

Наслідки російського ракетного удару по цивільних будинках у Краматорську, 14 червня 2023 року

PAP/EPA/YEVGEN GONCHARENKO

Ототожнення війни і зла, без необхідності входити в термінологічні нюанси, є радше притаманним всім або більшості постраждалих внаслідок неї (саме слово «постраждалі» це підтверджує). Мені самому ця перспектива здається найближчою.

Саме тому, зокрема, це переконання стає знаменним, хоч і не єдиним, елементом філософської традиції, у котрій воно дає початок етиці. Апологію миру як несиметричничного полюса війни ми можемо спостерігати в філософії від її виникнення, починаючи, скажімо, від Платона, і, крізь віки, минаючи Канта, аж до нашої епохи в цій традиції – тут варто, безумовно, назвати Левінаса.

Звертаючись до філософії останнього, Цезари Водзінський, раз бодайже в усій книжці Світлотіні зла, вдається до поняття війни, і ставить її – за Левінасом – поруч зі злом як тотальністю, а отже навіть поруч із самим буттям. У контексті Левінасівського опису війни, важливого для цього французького філософа поняття як чистого досвіду чистого буття, Водзінський пише: «Вирішальною тут є та обставина, що "обличчя буття, що показується у війні, знаходить свою конкретизацію в понятті тотальності"» [1].

Війна, однак, не становить для Левінаса жодної таємниці, в ній не проявляється жодна трансценденція. Навпаки, вона становить повну протилежність і таємниці з її невисловлюваністю, і трансценденції. Можна було б сказати, що це зрозумілий підхід, та право філософії вести про це мову обмежується доступом до позафілософського, позаакадемічного досвіду війни: Левінас таке право має, та не мають всі з його коментаторів. Тому, зокрема, я би, однак, хотів відкласти його інтерпретацію війни і зосередитися на іншому способі мови про неї, не менш виразному, а може й більш помітному в історії філософії.

Треба притому зазначити, що цей спосіб з’являється значно-значно раніше – у своєрідного попередника всієї цієї неоднорідної течії рівно несиметричної відносно полюсу миру апології війни, у Геракліта. Цей мислитель, у випадку якого відтворення всього контексту його філософії здається, зрештою, проблематичним, формує підвалини заангажованого в контекст мислення про буття, а при тому каже: «Війна є отцем і царем усього: одних вона перетворює у богів, а інших у людей; одних поневолює, а інших – звільняє»[2]. Це, отже, щось більше, аніж лише противага для миру – жодної симетрії, жодної справедливості тут немає. Несправедливість, зрештою, фактично мусить тут домінувати як перший імпульс для пізнання того, що вона заперечує. Знову Геракліт: «Без випадків несправедливості поняття справедливості було б невідоме»[3]. Така війна, що її Геракліт впроваджує до словника філософії як πóλεμος, становить основу умову досить специфічно сприйнятої рівноваги, а з нею і розвитку: щодо решти він залишається у збережених фрагментах його творів занадто лаконічний.

Питання щодо того, чи у нього війна пов’язана зі злом, чи вона позаетична, радше залишається відкритим, оскільки, схоже, нерелевантним у цьому зітканому з фрагментів контексті. З огляду на неї, однак, Геракліта можна було б назвати в історії філософії отцем всілякої діалектики. Чи, отже, не варто придивитися до війни і зла крізь її – діалектики – призму?

Отже, зло, війна і діалектика.

Перескакуючи від однієї епохи до іншої, від мислителя з Ефесу аж у передпоріжжя наших часів, я би мав тут навести, зокрема, Геґеля. Коли йдеться про зло, то воно в нього не лише народжується з протилежностей, але й приховує фундаментальне протистояння у самого свого джерела, а отже й у самій своїй сутності: «Першим початком зла, - так пише про нього Водзінський, - є народження життя як суб’єктивності (первинної негативності), що показується з прірви між тим, що є, і тим, що мусить бути, а точніше - між тим, чим є, і тим, якою вона мусить бути»[4]. «Ця негативність, суб’єктивність, я, свобода становлять основу зла і болі», - це вже каже Геґель. Іншим, питомим джерелом зла, на думку німецького філософа, є «самовільне піднесення суб’єктивної волі понад волею загальною та універсальною»[5]. Саме тут виникає так звана аксіологічна різниця, тобто різниця між добром і злом.

І тут треба зазначити, що в самому злі в нього проявляється діалектика, адже зло як біль і страждання він протиставляє моральному, метафізичному злу. З одного, отже, боку, маємо das Übel, біль, страждання, зло, що переживає кожен з нам у найбільш безпосередній спосіб, і, що важливо, воно не вимагає нашого розуміння, рефлексії, аби його переживати. Його непорушне підґрунтя – природнє, реальне і особисте. А отже тут, власне, й немає жодного нюансування понять, позаяк самі поняття не існують, доки таке зло, das Übel не буде піддане рефлексії і вирване в такий спосіб у нашої суб’єктивності. Тоді воно переходить до другого з двох полюсів, у бік морального зла, das Böse як категорії моральності або права, а також – далі – як історичної категорії, аби на шляху поєднання зло було сповнене і зведене нанівець. Притому немає тут мови про остаточний кінець зла. Ми радше маємо справу із фігурою кола. «Поняття  "початку" i "кінця" – зазначає вже Водзінський – не піддаються абсолютизації, залишаються незмінно діалектизованими, зведеними до "кола" (абсолюту, цілості, істини, системи), тобто до тієї структури, в рамках якої вони взагалі набувають діалектичного сенсу».[6]

Та чи те саме діється із війною?

Про це піде мова вже у наступному фейлетоні.

Антон Марчинський

[1] Cezary Wodziński, Światłocienie zła, fundacja terytoria książki, 2018, с. 346.

[2] Геракліт, D 53 (XLIV відповідно до: Hippocrates, Heracleitus. Nature of Man. Regimen in Health. Humours. Aphorisms. Regimen 1-3. Dreams. Heracleitus: On the Universe. Translated by W. H. S. Jones. Loeb Classical Library 150. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1931, с. 485).

[3] Геракліт, D 23 (там само, 10.03, s. 21).

[4] Cezary Wodziński, Światłocienie zła, fundacja terytoria książki, 2018, с. 142.

[5] G.W.F. Hegel, Zasady filozofii prawa, tłum. A. Landman, Warszawa 1969, s. 143.

[6] Cezary Wodziński, Światłocienie zła, fundacja terytoria książki, 2018, с. 148.