Свого часу Кант стверджував, що філософії навчити неможливо. Це, однак, не значить, що людину із самостійним мисленням ніяк не можна ввести до філософської традиції, заохотити її до того, аби вона сама приєдналася до тих, хто – одночасно на самоті та пліч-о-пліч з іншими філософами – йде дорогою мислення вже щонайменше дві з половиною тисячі років. Від самого початку існування філософської традиції з’являлися різні методи запрошення бажаючих вступити на цей шлях. Найвідомішим з них, безперечно, була Сократова маєвтика – повивання мислення. Такі методи з’являються й сьогодні. А один з них запропонував і вже не перший рік втілює у життя польський філософ Ярослав Марек Спихала.
Отже, про те, у чому його авторський освітній метод Lego-Logos полягає та до кого скерований, я й попросив його розповісти:
- Назва цього методу походить з грецької мови – від дієслова λέγειν, який значить ’читати’, ’мислити’, ’говорити’. І лише той, хто вміє читати, мислити і говорити, може здобувати λόγος, тобто знання. Це метод, що він наскільки передусім концентрується на підготовці у філософській площині та оперує філософським текстом, настільки може застосовуватися у вивченні польської, української, а також інших мов, історії та загалом, я би сказав, гуманітарно-суспільних предметів. У Польщі передусім він використовується не стільки у вивченні польської мови, скільки у вивченні філософії та етики у школах. Проте насправді цей метод може використовуватися – і так також використовується – у навчанні креативності. І у цьому випадку він застосовується не лише у заняттях для дітей і молоді, але також для дорослих людей, зокрема у заходах, що мають економічний або пов’язаний із бізнесом характер. Тобто, йдеться про всілякі майстер-класи і курси з креативності, маркетингу і створення маркетингових стратегій.
- Тобто, інакше кажучи, філософія становить тут основу, підґрунтя всякого навчання, освіти, неначе з часів, що передували її розділові на різні дисципліни, науки?
- Саме так, це повернення до коріння філософії. І це також дозволяє надати сенсу діям як вчителів, так і учнів у школі, а також людям, котрі, наприклад, займаються створенням маркетингової комунікації, коли вони, скажімо, виробляють щось у Англії, а хочуть продати у Китаї, та шукають ідей, як створити таку комунікацію, що буде зрозумілою також і тим, хто належить до іншого культурного середовища. А Lego-Logos чудово для цього підходить, придаючись у створенні такого роду проектів, заходів або комунікації.
- Як це виглядає?
- Сам метод має чимало варіантів. Найбільш основний, що застосовується у школі, виглядає так, що кожен з учнів отримає такий самий набір пластичних матеріалів. Це можуть бути іграшки Lego, може бути глина або інші тривимірні матеріали, типу картону, пластиліну. На додаток, кожен з учнів отримує також такий самий філософський текст. Завданням учня є прочитати текст, а після цього, за допомогою отриманих пластичних матеріалів – чи то Lego, чи глини – представити спосіб, у який він цей текст зрозумів. Йдеться про те, щоби показав не стільки словами, скільки просторовою фігурою те, що він у цьому тексті вичитав. Причому, що дуже важливо, у першій частині заняття учні працюють індивідуально, тобто вони не консультуються одне з одним, не розповідають нікому, як вони цей текст розуміють, функціонують неначе в монадичних бульбашках – як монади, індивідуально. Завдяки цьому вони можуть розраховувати лише на себе і силу власного розуму. Після цього, коли вже кожен з них зобразить спосіб, у який він зрозумів текст, ми збираємося у коло і кожен з учнів по черзі представляє свою працю. Порядок презентації такий, що учень представляє свою працю, а відтак решта має здогадатися і розповісти, як ця праця пов’язана із текстом. Протягом всього часу, як решта учнів висловлюється, автор праці нічого не каже. І вже лише після цього він каже, що і як він зрозумів та що створений ним об’єкт означає. Таким чином ми аналізуємо всі праці, й коли доходимо до кінця, не підбиваємо жодних підсумків і не кажемо, чиї слова були більш доречними, влучними, а чиї – менш. Загалом, під час всього заняття ми не вдаємося до жодних оцінок. А радше намагаємося так формулювати власні висловлювання, а також, можливо, спрямовувати дискусію, аби добре зрозуміти, що даний учень мав на думці.
- А, отже, тут проявляється дуже цікава послідовність: Ви починаєте від ’логосу’, власне, від висловленого тексту, після чого він переходить до уяви (притому, щоразу це уява щораз іншої людини), після чого вона знову преображається у ’логос’.
- Саме так, Ви це чудово сформулювали. Саме так це й виглядає. Це певна інтелектуальна подорож, яку здійснює учень, й така подорож його збагачує. Польською мовою ми кажемо „podróże kształcą” (укр. заразом ’формують’ і ’навчають’). І така подорож є, власне, такою, хоч і, насправді, в іншому сенсі, аніж подорожі Одисея або інших великих героїв, відомих з європейського епосу.
Ярослав Марек Спихала/ Фото: Ярослав Марек Спихала
- У зв’язку з цим я маю чергове запитання: часом філософії, або дослідникам класичних текстів, зокрема таких, що Ви навели, тобто Одисеї, закидають, що вони відірвані від дійсності тут і тепер, що ми з нею маємо справу у своєму повсякденному житті. Яким, однак, чином, філософські, класичні тексти, які Ви так цікаво реінтерпретуєте, перекладаються на мову всіх тих згаданих Вами на початку галузей, тобто, зокрема, на мову маркетингу, бізнесу тощо?
- Ці тексти справді у певному сенсі відірвані від дійсності, не пов’язані з конкретним часом тут і тепер. Але це навмисний прийом, оскільки ці тексти мали би мати універсальний характер, повинні були б бути важливими для людини кожної епохи і кожного місця. Вони – це такі ідеї, котрі автори намагалися переказати іншим поколінням, такі собі дорожні знаки, покликані вказувати правильний шлях, що ним людина мусила би йти все своє життя. І саме тому вони були написані так, неначе не пов’язані з конкретним тут і тепер, бо повинні були мати універсальний характер. І, безперечно, вони мають риси епохи, в якій були створені (це й імена героїв, і назви місць), проте насправді їх можна віднести до кожної дійсності, як у часі, так і в просторі. Тому також вони становлять ідеальний взірець комунікації, оскільки насправді всі ці тексти не лише вказують людині правильний шлях, яким вона має йти, але й кажуть, чого люди мають уникати, на що повинні зважати та що вибирати. А принаймні відкривають людині очі, аби вона могла зауважити потенційні загрози або шанси у своєму житті. І це, зокрема, цікаве для маркетингу, оскільки він також намагається вказати людям шлях, яким вони мають йти. У маркетингу, звісно, йдеться про те, аби показати шлях до конкретної послуги або товару, але також це можна застосувати у випадку філософських текстів. Тому це для маркетингу настільки привабливе і цікаве, особливо у контексті так званого розповідання історії, story-telling’у.
- Ті дорожні знаки, про які Ви говорите, можна зауважити, тільки якщо прийняти певну перспективу, яку Ви згадуєте за греками і яка виявляється ключовою, коли йдеться про філософське бачення світу. Йдеться про здивування. Чим воно є і чи якимось чином воно відрізняється від того здивування, яке ми знаємо зі щоденного досвіду?
- Здивування, про яке говорили греки за допомогою терміну θαυμάζειν, являється нам якби двома способами. З одного боку, таке здивування має значення враження від чогось, захоплення чимось: я чимось здивований, і цим захоплююсь та цим вражений, чимось, що для мене стало приємною несподіванкою. Наприклад, я когось зустрів і закохався, і захоплююся цією людиною, я нею здивований і не очікував, що її зустріну. Й це такий момент, коли людина, її душа, здіймається вгору, в неї виростають крила. Другий бік здивування – це такий момент, коли я здивований через те, що раптом людина, яку я люблю, робить щось, чого я не очікував: я тоді здивований, це для мене несподіванка і я розчарований. Тоді крила в мене зникають і я падаю. Здивування, про яке говорили греки, – це таке здивування, що відбувається поміж злетом і падінням: спочатку це зліт і захоплення світом, а потім розчарування ним і падіння. Поміж цими двома станами народжується філософська рефлексія, філософське здивування. Насправді, воно зустрічається і в житті, і в літературі, наприклад якщо ми подивимося на поведінку Аліси в країні чудес. Вона здивована тим, що біжить кролик, який говорить людським голосом. Здивована і захоплена цим, вона біжить за ним, але за мить падає в кролячу нору і це стає для нею несподіванкою. Завдяки цьому моменту вона починає розуміти, що світ дещо інакший, аніж їй раніше здавалося. А завдяки цьому вона починає більше бачити і більше також розуміти. І в цьому є риса філософського здивування: ми раптом розуміємо, що світ влаштований інакше, аніж нам здавалося спочатку, що він зовсім не такий очевидний, оче-видний, тобто такий, яким його бачать очі. Що про світ треба також думати в таких категоріях, в яких ми не бачимо. І вони також для людини важливі.
- У зв’язку з цим я би хотів запитати не про Ваш безпосередній досвід, а про учасників Ваших занять: чи комусь із них траплялося під час курсу так, власне, здивуватися?
- Це іманентна риса цих майстер-класів. Вони так сконструйовані, аби на таке філософське здивування надихати і його провокувати. Тому що кожен з учнів, приступаючи до читання тексту і, згодом, до його представлення, переконаний, що цей текст потрібно розуміти так, а не інакше. Для нього значення тексту очевидне, йому здається, що є, власне, так. Аж раптом, коли інші учасники показують свої інтерпретації цього тексту, виявляється, що хоча це той самий текст, ті самі пластичні матеріали, кожен з них зрозумів його по-своєму. Й тоді народжується здивування. Бо мені, як учневі, здавалося, що маю рацію, що моє розуміння правильне і цей текст можна розуміти тільки так, а несподівано виявляється, що кожен наступний учасник зрозумів його інакше. І це дає початок здивуванню та становить запрошення у подорож. Бо тоді учень слідує за своїм здивуванням так, як Аліса йшла за кроликом.
Антон Марчинський