Зв’язок між музикою та філософією, їхнє співіснування та навіть взаємодоповнення беззаперечні. Від самого початку, тоді ж, коли сама назва «філософія» формулюється, ймовірно, Піфагором, він же говорить про щось таке, що називає «гармонією» (якщо, звісно, Піфагор справді існував…). Гармонія ж, будучи своєрідною формальною основою Всесвіту, з одного боку знаходить вираз у явищі – і понятті – музики, а з іншого – йдеться й про таку музику, котрої ми не в змозі почути, - каже Піфагор, маючи на увазі гармонію математичну, так звану музику сфер. І час від часу такі зв’язки між філософією і музикою про себе нагадують. Навіть у ХХ столітті, скажімо, маємо дуже показовий приклад Теодора Адорно – і філософа, і теоретика музики, і композитора.
Про це я розмовляю з Антоні Тожевським з Університету Казимира Великого в Бидґощі, організатором фестивалю «Koherencje», темою якого є синтез філософії і музики.
- Філософія і музика співіснують, власне кажучи, від самого початку існування філософії. Проте ця тема мені здається недооцінюваною. Бо насправді про зв’язки між музикою і філософією ми чуємо не так часто, як могли б почути. А ця тема здається дуже цікавою. І вона пронизує як всю історію філософії, так і історію музики, проте завжди вона залишається десь на тлі, виявляється побічною, зазвичай лише злегка порушеною. Вона радше з’являється як приклад або як частина естетичних роздумів, проте майже ніколи не буває головною темою. І мені це здається дуже прикрою річчю, по суті, адже з неї можна було б отримати більше. Проте, коли б зазначити ті головні місця, де вона зустрічається, то їх дуже багато. Бо ми можемо, наприклад, шукати згадки про музику в філософських творах. І вони, безперечно, є. наприклад, у згаданого Піфагора, або ж у «Державі» Платона, де він говорить про місце і роль мистецтва у полісі. Після цього – згаданий Адорно. Про музику писав Беньямін. А перед цим про неї часом нагадує Фойєрбах, Кант чи Шопенгауер. Проте, це не єдина сфера, де можна такі зв’язки і точки дотику виявити. Адже також ідеться про спільні теми. Бо, наприклад, є така близька мені філософія, що займається релігією, а до цього – безліч прикладів музики, зосередженої на релігійній тематиці. Ну хоч би Бах – майстер з майстрів. Більшість його творів так чи інакше займається релігією. І так само цю спільну тему можемо мати в філософії. Але йдеться не лише про філософію. Те саме є у випадку міфів, що дуже часто надихали як музикантів, так і філософів упродовж всієї нашої історії. Тут мені на думку спадає, хоч би, Рене Жирар з його ідеєю sacrum i насильства у міфах. Це якщо йдеться про тему. Але також музика може використовуватися в філософії у дуже неочікуваних аспектах. Прикладом тут може послужити Толкієн, що, безперечно, не був філософом у повному сенсі цього слова, але в «Сільмаріоні» він творить дуже цікаву теодицею, власне, звертаючись до музики. Мені це дуже подобається, бо це не часта річ. Але також, звісно, музику можна сприймати як мову. З одного боку, за лінією найменшого опору, можна зосередитися на вокальній музиці, на опері і піснях. Але якщо ми тоді говоритимемо про її зміст , то це небагато вноситиме нового. Проте ситуація виглядає цікавіше, коли як на дуже абстрактну мову подивитися на інструментальну музику. І так на музику дивився, наприклад, Шопенгауер.
- Отже, ми справді можемо розглядати музику як розповідь або спосіб розповісти про щось. Але, по суті, невідомо, про що конкретно у ній ідеться – вона, власне, або занадто абстрактна, або ж далеко не завжди можна вловити той зміст, який у неї закладений. Або ж вона твориться при нагоді змістів, сформульованих перед нею і поза нею. Отже, засоби виразу в музиці, однак, відрізняються від натуральних мов, етнічних мов. І якщо музика також є мовою, то напевно сконструйована інакше, ніж ті, до яких ми звикли і за посередництвом яких ми спроможні розпізнавати конкретні нарації. Якщо ж нарація твориться в музиці, то вона досить специфічна і вимагає певної підготовки. Цікаво, зрештою, що мовознавець і один з отців структуралізму Фердинанд де Сосюр, як може здаватися на перший погляд, пояснює натуральні мови з огляду на їхній звуковий аспект, що є домінантним, безперечно, і в музиці. Йдеться, однак, про цілковито різні явища. У чому, отже, полягає різниця між одним і другим, між мовою натуральною і мовою музики? Чи, однак, різниця між ними – це ілюзія?
- Це складне питання. Бо це очевидно, що вони відрізняються. Але те, що мова інструментальної музики відрізняється, то ця різниця зовсім не значить, що музики не можна сприймати як мови. Бо, однак, вона щось виражає, й то на багатьох рівнях. Проте, з іншого боку, вона діаметрально відрізняється від побутової мови, на якій ґрунтується наша культура і за допомогою якої ми спілкуємося. Однак у цьому може полягати сила музики. Саме так Шопенгауер вбачав у музиці силу з огляду на те, що вона настільки різноманітна, універсальна і спроможна сягнути до самої суті. Не так, як наша побутова мова, в котрій нерідко трапляється, що чогось не можна висловити чи точно описати. В музиці ж, як здається, суті можна досягти і повністю її виразити. Безперечно, тут насамперед ідеться про почуття і переживання, а не про раціональний опис. Проте завдяки своїй абстрактності і загальності музика на це спроможна. На додаток, комунікація за допомогою мови музики також відбувається на різних рівнях: композитор з виконавцем; виконавець з іншими виконавцями, якщо це ансамбль; на додаток відбувається комунікація між цими виконавцями і, наприклад, диригентом; а крім цього – між виконавцями і слухачами. Отже таких рівнів комунікації існує безліч, і на кожному з них щось може статися, щось можна додати до інтерпретації, а щось з неї усунути. Завдяки цьому музичний текст виявляється дуже пластичним, як і тому, що він проходить неначе через багато сит.
- В чому, отже, полягає специфіка у рамках присвяченого зв’язкам між філософією і музикою проекту «Когеренції». Твоїми співведучими є музиканти. Чим взагалі «Когеренції» є?
- Цей проект організують три людини. Це Анастазія Зємбовска, альтистка з Бидґощі, Антоні Маєвський – також бидґощанин, але віолончеліст, і я. Ми хотіли зорганізувати фестиваль, що творив би простір для зустрічей між музикантами і філософами, аби вони могли вести між собою дискусії і дійти порозуміння. Проте, перш, ніж ми це зробимо, ми задумали до цього своєрідний пролог. І те, що ми зараз робимо, називається «Когеренції. Пролог». У цьому проекті ми є виконавцями, натомість у фестивалі однозначно будемо організаторами. Зараз, однак, ми хочемо продемонструвати, що тут є про що задуматися, а також показати, що між музикою і філософією існує простір для дій. Звідси, власне, двоє музикантів і мої філософські вставки, покликані показати ті пункти зустрічі. Їх, однак, не надто багато. Бо, як я казав на початку, ця тема здається дуже недооціненою. Зрештою, не часто можна побачити конференції, присвячені філософії музики. Зазвичай це відбувається під назвою філософії мистецтва або естетики, із натиском, зазвичай, на поезії чи образотворчому мистецтві. Такі події не часто організують і в музичному середовищі. Існує, натомість, ціле тематичне поле, якого ніхто не торкається, а варто. Адже з цього, як мені здається, можна видобути справді неймовірні речі.
- Для цього необхідно мати підготовку в обох цих сферах. Ти, власне, маєш. Чи не так?
- Так, я співаю, а також скінчив музичну школу. Отже, хоч і непрофесійно, але щось про музику знаю. Можу стати на місце музиканта.
Антон Марчинський