Цього разу ми поговоримо про куліси вивчення польської мови як іноземної, адже нашими гостями є сьогодні люди, котрі прийняли рішення розмовляти польською і їм це справді вдається.
Наші гості - Йорен Добкєвич з Латвії, Барбара Мікулєвич з Литви та Ольга Лозова з України.
Польська мова, якщо йдеться про граматику і вимову, не належить до числа найпростіших мов світу. Звідки, отже, у Вас бажання вивчати польську як чергову іноземну мову?
Барбара Мікулєвич: - Я, може, відразу скажу, що в моєму випадку це не було вивчення польської як другої мови. Це була, є і завжди буде моєю першою мовою, оскільки я виросла у польській родині. Як ви зазначили на початку, я походжу з Литви, а там, як відомо, є польські школи, і я таку закінчила. А вдома – з батьками, з родиною – я завжди розмовляла польською, отже це моя рідна мова. Так я до неї ставлюся, і просто після приїзду сюди до Польщі, до Варшави, її відточую та розвиваю.
Йорен Добкєвич: - Для нас це не завжди рідна, перша мова у регіоні. А йдеться про те, що вивчення цієї мови дає можливість вивчити нашу історію – спільну історію та польську культуру, традиції і їх збереженням у сучасному світі, адже дуже багато втрачено.
Звертаюся до пані Ольги Лозової, адже ви, однак, вивчали цю мову як другу. Чи ви хотіли навчатися у Польщі? Вдалося?
- Вдалося. Це, звісно, більше було ідеєю моїх батьків. І я приїхала сюди. Спочатку, безперечно, було дуже-дуже важко. Протягом першого півріччя я більше використовувала англійську мову, а згодом почала намагатися, докладати зусиль. Зараз вже я закінчила Військову технічну академію, тож вдалося.
Пані Барбара каже, що має польське походження, і від самого початку польська мова була присутня в її родині. Натомість пан Йорен лише зараз відкрив, що має якесь польське коріння, вивчаючи мову?
- Так, звісно, і це було головною мотивацією для родини і для мене, аби я пішов до польського садка, після чого скінчити польську школу. І така можливість дала нові можливості: приїзд до Польщі і навчання тут – здобування знання і досвіду вже на місці. А йдеться про те, що польське коріння у нас знайти можна завжди – це така регіональна особливість. Натомість школи і садки дають можливість вивчення польської мови і культури.
- Чи у вас вдома також розмовляли польською?
- Трохи, й то більш у старшому поколінні – діди, бабці тощо.
- Чи існували якісь особливі труднощі, пов’язані, зокрема, з фонетикою або граматикою? Що давалося найважче?
- Я дуже вдячний тій освітній системі, що ми її маємо у школах та садках – сучасній формі вивчення мови завдяки величезному обсягові годин практики тут у Польщі. З дитинства, від початкової школи, ми завжди їздили до Польщі на таку практику до шкіл. А по-друге, ми мали вчителів з Польщі, що також давало нам мотивацію, створювало враження зрозумілості мови і можливість спілкування польською кожного дня.
А що давалося найважче у вивченні польської пані Ользі?
- Не знаю, можливо – це навчитися читати по-польськи. В Україні ми маємо інакшу абетку – кирилицю, тому для мене було чималою проблемою цього навчитися. Проте, вважаю, що ці мови дуже схожі з огляду на вимову, на граматику. Отже, дуже великою проблемою це для мене не було.
Кампанія популяризує вивчення польської мови на Сході. Але що у зв’язку з цим становить більшу проблему – саме вивчення мови, чи радше усвідомлення місцевим полякам, що варто її вчити?
- У Литві ми маємо велику польську меншину, поляків багато, і всі це знають. Проте самі поляки нерідко мають проблеми із власною польською ідентичністю, і тим, аби себе у такій польськості знайти. Тож насправді дуже часто мої ровесники не докладали великих зусиль до того, аби говорити грамотно. І це, на жаль, дуже розповсюджена проблема: попри польське походження, попри використання польської вдома – в школі діти не докладають зусиль. Але також діти всьому, що мають, вчаться у своїх батьків. І якщо вдома розмовляють польсько-білорусько-литовсько-російським суржиком, то, на жаль, навіть у школі дитина цього не позбудеться і говоритиме так само, як і вдома. Я з цим стикалася постійно. У себе в родині я розмовляла чистою польською, бо так розмовляють мої батьки, брат і більш далекі родичі. На додаток, моя мама є журналісткою польської газети, отже це було для мене чимось природним. Я знала, хто я, розмовляла польською, і відтак не мала ані найменшої проблеми з акліматизацією у Варшаві. Тоді як дехто з моїх друзів, на жаль, має таку проблему. І, на мою думку, дещо сумно, коли хтось просто не знає власної мови.
- Пані Ольго, а чи справді в Україні польська мова популярна?
- Так. Багато українців зараз сюди приїжджають на певний час. Але я вважаю, що ми як українці повинні більше працювати над правильністю цієї мови. Загалом, через те, що польська мова схожа на українську, ми вважаємо, що не треба її вчити. Пізніше у зв’язку з цим з’являються певні проблеми, часто ми говоримо неправильно.
- А як у Латвії?
- По-різному. Якщо йдеться про популярність, то так. Наприклад, я з Латґалії, зі східної Латвії. Скажімо, це – такий культурно-релігійний аспект, що у більшості ми – католики. У костелах вживається польська мова. Отже, люди, які ходять до костелу, краще чи гірше, але знають польську мову. Якщо йдеться про вживання польської мови на вулиці серед людей 30+, то радше це не популярно. Якщо йдеться про молодь, то також буває по-різному. Учні мають можливість вивчати польську мову в школі, діти – у дитсадках. Вони можуть знати цю мову. Якщо йдеться про родини, то також буває по-різному. Часто – це білорусько-російсько-польський діалект, але не завжди. Часто можна почути природню, чисту польську мову. Але, загалом, незважаючи на велику кількість поляків у Латвії, польська мова не дуже популярна. Але через це вона не є менш цікава чи менш вживана.
- Мова мовою. Але якщо ви вже приїхали до Польщі, то чи у вас траплялися якісь незрозумілі культурні ситуації? Що, не дивлячись на те, що ви знаєте польську мову, розумієте, що до вас говорять друзі і подруги, то однак не до кінця ви розумієте контекст – історичний, культурний. Чи були проблеми, пов’язані з цим?
- Звісно, у нас – спільна польсько-українська історія. І ми справді вивчаємо різну історію. Я мала з цим справу у Військовій технічній академії. Але я розумію польський підхід, я це сприймаю. Я намагаюся не дискутувати на радше контраверсійні теми.
- А жарти? Почуття гумору схоже?
- Думаю, що так. З цим у мене не було жодних проблем, аби порозумітись.
- Пані Барбаро?
- Якщо йдеться про розуміння, то я теж не мала з цим проблем. Але не раз я була у таких смішних ситуаціях, саме для мене вони такими були. До приїзду до Польщі, я думала, що радше всі поляки знають історію, вони знають про те, що в Литві живе велика меншина поляків, що вони там є, спілкуються польською мовою. Можливо, трохи по-іншому, але говорять. Але у Польщі я часто мала такі ситуації, коли мене запитували, звідки я так добре знаю польську мову. Коли я казала, що я – полька з Литви, що я закінчила польську школу, то тоді вони просто не могли зрозуміти, як так сталося. Завжди вони собі це уявляли таким чином, що мої батьки емігрували одного разу з Польщі до Литви і так ми там опинились. Вони не усвідомлюють того, що історія Литви і Польщі дуже перетинаються, протягом століть це було пов’язано. Змістилися кордони, а не поляки емігрували, виїхали з Польщі туди. Тому не раз я мала такі ситуації, пов’язані з нерозумінням і незнанням того історичного контексту.
- А як це було у вашому випадку?
- Коли ми були у підлітковому віці, то поїхали одного разу до Польщі. Ми мали багато часу на неформальні розмови з молоддю. Тоді ми практично нічого не зрозуміли з того, про що вони говорять. Ми не знали вульгаризмів або якихось сучасних висловів. Ми не мали такого середовища, аби на щодень це було чути. Поточну мову ми не чули настільки часто на живо. Ми повернулися до Латвії, пішли до школи і кажемо нашій вчительці, що це треба якось зрозуміти, а що це означає, а це… І, можливо, тепер це звучить дивно, аби пояснювати, що означало те чи інше слово. Але без цього нам було важко зрозуміти своїх однолітків. Не йдеться про те, аби потім використовувати ті чи інші слова, а просто зрозуміти. І спочатку ця поточна мова для нас була складною, а згодом ми до цього звикли.
- Повертаючись до кампанії «Хто ти є?», ви згадали про польські школи у Литві. Чи ці школи користуються популярністю серед учнів? І який рівень цих шкіл?
- Я почну від того, що у Литві є польські школи і це звичайні денні школи, вони працюють як звичайні школи – від понеділка до п’ятниці, у звичайний час. Це така єдина школа, окрім якихось додаткових занять, для дітей з польських родин. А якщо йдеться про знання, то я вважаю, що всі ці школи на високому рівні. Кожна дитина, яка переходить поріг цієї школи, яка хоче вчитися, то точно чомусь навчиться. На мою думку, достатньо бажання, допомоги батьків у цьому навчанні і точно навчання можливе. І після 12 років навчання у такій школі можна вийти з неї з таким же рівнем знань, як учні литовських шкіл. А якщо ж йдеться про популярність литовських шкіл, то, на жаль, не завжди поляки усвідомлюють, що варто віддати свою дитину до польської школи. Це не лише питання польської мови, але також і питання культури, що в такій польській школі дитина швидше віднайдеться. Адже там атмосфера більш родинна, знайома. Там можна пізнати історію Польщі, культуру. Це більше зближує до того народу, який щоправда живе де-інде, але є твоїм народом.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польщі над Полонією та поляками за кордоном.
Мар’яна Кріль і Антон Марчинський