Сьогодні в черговій передачі з циклу «Польська мова без кордонів» вітаємо в студії доктора Аґату Хончу, мовознавця з Варшавського університету, авторку, зокрема, книжки «Ucha. Fochy. Tarapaty» про те, що би ви хотіли знати про польську мову, але боялися спитати. І ми поговоримо про синоніми. Це такі слова, що змушують нашу уяву працювати. Наприклад cudowny, rewelacyjny, niesamowity, obłędny, fantastyczny, niezwykły, świetny – чудовий, дивовижний, неймовірний, приголомшливий, фантастичний, надзвичайний, прекрасний. Так можна назвати, наприклад, дуже вдалу поїзку під час відпустки. І ми можемо всі ці слова використати, бо хоч в нюансах вони відрізняються одне від одного, то виражають майже те саме – наш ентузіазм щодо якоїсь події або речі, розповідають про якесь наше позитивне переживання.
Польська мова є і завжди була дуже багатою на синоніми. Звідки в ній взялася така різноманітність слів?
- Слова віддзеркалюють переживання, віддзеркалюють думки. Тобто можна поставити таку тезу, котру дехто назвав би сміливою, але визнаю, що я її люблю, що ніж більше в нас думок і переживань або ж – навіть дещо інакше – ніж ліпше ми усвідомлюємо різноманітність своїх думок і переживань, тим у більш різноманітний спосіб прагнемо ці думки, переживання й почуття називати. Тобто, тим більше, хочемо вигадувати або навіть запозичати нові слова. Просто тим більше хочемо мати слів та різних інших мовних засобів виразу змісту. І звідси, власне, беруться синоніми, тобто слова, що або значать те саме, або, найчастіше, значать щось дуже-дуже схоже, проте, як ви сказали, відрізняються нюансами – чи семантичними нюансами, чи стилістичними, чи нюансами слововжитку. Те, що синоніми мають дуже близькі значення, але не ідентичні, винятково збагачує польську мову. Це дозволяє нам користуватися насправді нескінченно багатим репертуаром нашої мови, аби, щонайменше, нюансувати значення. Наведені вами приклади, тобто cudowny, rewelacyjny, niesamowity, wspaniały тощо – всі вони, власне, демонструють, що нам щось дуже подобається, що ми маємо до чогось позитивне ставлення. Проте rewelacyjny (надзвичайний) – це дещо більше, ніж cudowny (чудовий). Отже, ми можемо демонструвати різні ступені свого захоплення, показувати наскільки нам щось подобається. Є й такі люди, – скажімо щиро, – що замість всіх цих слів віддають перевагу одному слову, називаючи щось файним, мега або ok. І вони живуть у світі, що складається з кільканадцяти або декількох сотень слів, а не з декількох тисяч. Таким вже є їхній вибір. Проте виникає питання, чи такий їхній світ не є більш вбогим? Чи через те, що хтось застосовує невелику кількість синонімів, не виникають проблеми з тим, аби просто зауважити багатство світу? Бо, як мені здається, тут існує взаємозалежність. По-перше, ми маємо багатство переживань, багатство думок та хочемо його виражати в багатстві мовних засобів. Проте це, мабуть, діє й у зворотньому напрямку. Тобто, ніж більше з нами слів, особливо синонімів, тим це більше схиляє нас до мислення, до більшої уважності до дійсності, тим ми стаємо більш сприятливими до більш нюансованого відчуття світу. Таким чином, ми досвідчуємо інтенсивніше життя і світ.
Явище синонімії може стосуватися флексійних конструкцій - «mówić wiersz»-«mówić wierszem» («казати вірш»-«казати вірша»), морфологічних форм – «profesorowie»-«profesorzy», а також лексем «auto»-«samochód». Синонімом слова synonim є blizkoznaczik, wyraz blizkoznaczny, wyraz równoznaczny, równoznaczny, тобто, українською, близькозначне або рівнозначне слово. Саме слово синонім походить з грецької мови від συνώνυμος, що можна перекласти як однойменний. Синоніми слід відрізняти від споріднених слів, тобто когнатів – таких, що походять від одного кореня. Протилежністю синоніма є антонім – слово з протилежним значенням.
Отже, ми розмовляємо про синоніми. А чим вони, власне, є?
- Це слова, про які в школі нас навчають як про слова тотожні за значенням. Це не зовсім так. Це близькозначні слова, тобто в них схоже значення, проте завжди або майже завжди вони чимось відрізняються. Наприклад, це різна структура семантичних рис. Наприклад, якщо ми скажемо cieszyć się, weselić się, ochocić się, то всі ці три слова кажуть про те, що хтось переживає і виказує радість. Проте акценти в кожному з цих слів поставлені по-різному. Якщо ми кажемо, що хтось тішиться, то тут передусім ідеться про його переживання радості. Проте коли ми скажемо, що хтось веселиться, то він насамперед виражає свою радість (безперечно також її й відчуває, проте передусім виражає).
Синоніми можуть відрізнятися якимись додатковими особливостями. Чи відрізняється «pensja» від «honorarium» від «gaży» чи від «uposażenia» (зарплатня-гонорар-оплата). Ніби всі ці слова називають оплату за працю, але, по-перше, це різна праця, а по-друге, представники різних професій зазвичай отримують саме «uposażenie», «gażę» отримують скоріше художники, «honorarium» (гонорар) - творці, «pensję» … ну не скажемо, що письменник отримав «pensę» (зарплату) за книжку, він отримав «honorarium» . А тому, залежно від того, з яким фактом маємо справу, так назвемо у цьому випадку винагороду за виконану роботу. «Deszcz, ulewa kapuśniaczek» (дощ, злива, мжичка) – ніби, все це вода, яка паде з неба нам на голови, але це, однак, вода, що падає з різною силою й інтенсивністю. Тобто знову маємо синоніми, які дозволяють нам «нюансувати» називання фактів, дійсності. Таких прикладів можна навести ще багато.
А яка роль синонімів у розвитку мови, польської мови? Мені здається, що величезний вплив синоніми мають на розвиток, наприклад, поезії…
Поезії, прози… Також ми використовуємо їх досить багато у поточній, розмовній мові. Хоча це інші синоніми, ніж поетичні, літературні. Власне кажучи, якби ми подивилися на історію мови, якби ми простежили давні тексти, записані тексти, бо тільки до таким ми маємо доступ з давньої польської мови, то переконаємося, що синоніми завжди були істотними. На них звертали увагу і в підручниках з вивчення тієї красивої мови, яку тоді називали літературною мовою. Також на них звертали увагу власне загалом у вдосконаленні мови передусім поети. Насправді саме вони були двигуном розвитку мови, особливо у розвитку синонімів. Хіба що набагато раніше, і можна висунути таку тезу, наприклад, у польській мові 16-17 століття, літературна мова з погляду синонімів була багатшою, ніж щоденна, розмовна мова. Сьогодні це вже радше зрівнялося. Або ми просто більше знаємо про поточну, розмовну мову. Дехто навіть висуває таку сміливу тезу, що у щоденній мові, а не літературні, синонімів є більше. Бо якщо поглянути на те, як розвиваються різні мови соціальних груп. Наприклад, у молодіжному, студентському соціолектах, мовах різних професійних груп можна знайти слова, які нам навіть «не снилися» і яких немає у літературній мові. А, власне, серед цих невідомих нам ширше слів є безліч синонімів. Для чого вони там? Для того, оскільки ми маємо потребу називати дійсність, маємо потребу нюансувати це називання дійсності. Нам хочеться розмовляти «багатше», ми хочемо, щоб мова була багатшою. І тому ми самі для себе творимо ці синоніми. Адже ніхто нас не змушує це робити. Ми самі це робимо. Очевидно, що ми хочемо мати багату мову.
Ресурс синонімів постійно розширюється?
Звісно, що так. Звісно, ніхто не знає, скільки цих синонімів є, бо взагалі невідомо, скільки є слів в жодній з мов. Так, набір синонімів є дуже багатим і живим. З одного боку, дуже багато синонімів прибуває до цього резерву, тобто, виникає дуже багато нових слів, або значень наступних висловів. З іншого боку, натомість, певні слова з цього запасу виходять з ужитку. Бо, наприклад, стають нам нудними. Або, наприклад, ми визнаємо їх застарілими, або ж просто втрачаємо зацікавлення у них. А якщо ми хочемо оновити мову, то вигадуємо черговий синонім, наступне слово, аби збагатити, те, про що ми говоримо, висловлювання.
Чи варто під час вивчення, наприклад, польської мови іноземцю поглиблювати різницю між словами «deszcz, mżawka, kapuśniaczek» (дощ, мжичка, мряка)?
Звісно, що так. Це перше завдання під час вивчення іноземної мови. І це, як мені здається, дуже вдячне завдання. По саме поглиблення, пізнання синонімів, розширення цього поля дозволяє нам не тільки пізнати слова з тієї мови, яку ми вивчаємо, але також пробитися до основ певної культури, у якій використовують дану мову. Наприклад, в італійській мові є кількадесят назв ущелин, гір, стежок, різних частин природи, пейзажу, для яких у польській мові відповідників немає. Чому так? Бо жителі Італії живуть у такому місці, у якому ця багата лексика якраз у цьому полі є дуже важливою. Там важливо, чи ви йдете такою стежиною чи іншою, бо з однієї можна впасти, а з другої - ні. Все це італійці виражають за допомогою слів. Для поляків – це не важливо. Якби ми заглянули у польський словник, то знайдемо дуже багато висловів, що називають емоції, бо ми – емоціональний народ. І якщо ми пізнаємо багатство синонімів – тут могли би сказати дуже багато перекладачі – то приходимо до способу мислення у даній культурі, у якій люди даною мовою спілкуються. Це дуже велика пізнавальна цінність, що збагачує наш досвід і знання про світ. Якщо ми хочемо бути просто багатшими, також мовно, то користуймося синонімами.
Дуже дякую за розмову! Нашим гостем була доктор Аґата Хонча, мовознавця з Варшавського університету, авторка книжок про польську мову.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» співфінансує Фонд «Допомога полякам на Сході» в межах опіки Сенату Республіки Польща над Полонією та поляками за кордоном.
RP/Антон Марчинський, Тарас Андрухович