Запрошуємо вас на чергову передачу з циклу «Польська мова без кордонів». Сьогодні ми спробуємо продемонструвати, як сильно культура і мова між собою пов’язані, а також наскільки приємним є вивчення польської мови як іноземної за посередництвом культури, власне, в широкому розумінні цього слова.
А гістьми нашого сьогоднішнього ефіру є пані Малґожата Маліновська з Центру польської мови і культури для іноземців Polonicum, та Альмудена Альдес де Анка, іспанка, що відважилася на такий виклик і вивчила польську мову, а з огляду на це прийшла до нас сьогодні.
Малґожата Маліновська: - Так, я велика фанатка польського кіно. Зрештою, не лише польського. І мені здається, що це дивовижний матеріал, що доводять різноманітні публікації, а також реакція груп, людей, яких я навчаю. Просто не можна уникнути аудіовізуального матеріалу. Не лише, скажімо, довгометражних матеріалів, але й загалом від культурних матеріалів такого типу. Якщо ж ідеться про кінематограф, то такий аудіовізуальний характер вивчення польської мови як іноземної завжди розширює панораму явищ, які ми сприймаємо, як мовних, так і соціокультурних. А також полегшує навігацію в густій мережі літературно-кінематографічних залежностей і зв’язків або схиляє до багатовимірного уникливого аналізу дійсності. Отже це дуже важливі для мене елементи. Кожен фільм, кожна спроба разом з іншими піддати аналізу кінотекст, представити його в більш широкому культурному полі, на яке ми можемо послатися, а також спробувати розпочати дискусію. Насправді, граматичні вправи, що ми їх можемо робити, спираючись на тексти з побачених фільмів, є дивовижним матеріалом. Мені здається, що так ми відкриваємо двері у культуру тим людям, не те що не орієнтуються в тому, що цікавого є у польській культурі, не знають, які конкретно ми маємо продукти культури – чи то фільми, чи книжки, але це такий момент, коли відбувається дуже цікава зустріч з кимось, що може щось цікаве розповісти. Я маю на увазі режисерів, котрі розповідають певного роду історії, що для них дуже важливі, звертаються до якихось аспектів нашої дійсності, на котрі вони звернули увагу. А ми можемо це використати на заняттях як стимул для ведення подальшої розмови або як вихідну точку для неї. Окрім цього, пам’ятаючи, що ми живемо у часи, коли не всі є шанувальниками літератури, а якщо й є, то часом мають у читанні довгі перерви, тож не відслідковують ситуації (а якщо ми маємо людей з різних країн, то можемо побачити, що часом літературні тренди також змінюються); і якщо ми ведемо мову про людей різних поколінь, то книжки, які вони читають, також різняться… Отже фільм може стати таким матеріалом, який всіх єднатиме, будучи цікавим для людей різного віку, різного професійного профілю. А вони дуже часто віддають перевагу цілковито різним творам, зосереджуючись, наприклад, насамперед на американському кіно, а проходячи повз не лише польський, але й європейський кінематограф. Тому фільму на заняттях польської мови я кажу рішуче так.
Пані Альмудено, а як з вашої точки зору, людини, що взялася за вивчення польської мови будучи вже дорослою особою, чи справді зустріч з польським кіно, або ж загалом із польською культурою полегшив комунікацію, розмову, використання цієї мови? Тобто перенесення граматики і вивчених слів до живої та вільної розмови?
Альмудена Альдес де Анка: - Цілковито. Коли я вивчаю будь-яку мову, то дуже зосереджуюся на граматиці. Проте коли я переїхала до Польщі, то зрозуміла, що цього недостатньо. Польська граматика дуже-дуже складна, тому мені дуже допомогло телебачення і я почала дивитися (серіал –ред.) «Trudne sprawy». І це було для мене цікаво, бо, безперечно, це не глибокі історії, але у мові це було дуже для мене корисно. А також я слухала дуже багато подкастів. Отже, це дуже-дуже корисно. Фільми також, але я все ще потребую субтитрів.
Власне, бо якщо йдеться про фільми, то який репертуар використовується під час занять. Адже відомо, що ми маємо фільми, в яких домінує розмовна мова. Але є й такі – екранізації наших класиків, де ми взагалі не маємо справи з такою мовою, яку можна було б застосувати у щоденному спілкуванні.
- На заняттях з польської мови мені не траплялося переглядати фільму без будь-яких субтитрів. Звісно, це залежить від групи. Найчастіше – це англійські субтитри. Тому тут ми ще заглиблюємось у різні стратегії перекладу, якщо йдеться про пояснення певних слів. Глядачі, а ними є мої студенти, відчувають різницю, що це не така лексика, яку б ми вживали. Це чудове завдання з лексики, звісно, вже на вищому рівні, коли ми можемо говорити, що таке архаїзми чи регіоналізми. Тому це чудовий матеріал, який згодом я використовую в інших вправах, а саме лексичних. Якщо йдеться про репертуар, то це не так вже й важливо. Взагалі, показ фільму не є метою самою по собі. Йдеться про те, аби порушити якусь конкретну проблему або ж використати інші тексти культури, які б ми могли якимось чином пов’язати з тим чи іншим фільмом. Тому в цьому випадку мова може бути одним із таких елементів, на основі якого ми згодом можемо працювати. Наприклад, ми беремо до уваги фрагменти сценарію, на основі якого ми можемо працювати, робимо інтерпретацію цього тексту, певних сцен, можемо замінити деякі слова на такі, які, на нашу думку, більше підходять до контексту. Наприклад, коли йдеться про вульгаризми, то це такі речі, яких ми не повинні остерігатися. Не слід бути надто наївними і вірити, що іноземці не чують цих темпераментних польських «р» у різних словах. Тому ми можемо замінювати ті місця, де з’являються вульгаризми чи сленг, працювати на конкретних сценах і шукати структурно-лексичних альтернатив. Це не має значення, важлива тема і концепція, яку я маю в голові як лектор. Приклад: один з фільмів, який я дуже люблю показувати під час занять (і навіть, якщо я його не показую повністю, то ми дивимось трейлер, а я маю надію, що мої учні зацікавляться темою і зможуть переглянути увесь фільм) – це фільм «Тіло» (оригінальна назва «Body/Ciało») Малґожати Шумовської, де разом із режисеркою під час сеансу або вже кожен на свій спосіб ми відкриваємо всю тематику тіла і тілесності, якоїсь метафізики. У ній представлений певний дуалізм.
На заняттях ми працюємо з рецензіями і це типові заняття, зосереджені на тому, аби побачити різні мовленнєві структури. Ми також використовуємо на заняттях вірш Віслави Шимборської «Жінки Рубенса», працюємо з фрагментом балади Ігнаци Карповича, де він говорить про те, що значить душа. Фільм – це вихідна точка, ми це вивчення розбудовуємо, цю міжкультурну карту, у певному розумінні також інтерсеміотичну, адже ми поєднуємо і візуальні образи, з’являються також комікси. Дуже багато речей можна зробити. Все залежить від тематики, на яку тему ми хочемо поговорити і з якою групою працюємо. Це очевидно, що іноді краще взяти якийсь мультфільм чи короткометражний фільм, які є дуже хорошим матеріалом для студентів на рівні А1. На основі цього матеріалу можна творити характеристику героя, створювати оповідання, діалоги. У цьому випадку є справді дуже багато різних речей.
З огляду на те, про що ви сказали, на мій погляд, дуже важливим є те, що така наука розширює культурний контекст, що завдяки фільмам ми можемо дізнатися більше про Польщу. Адже, мабуть, це найбільша проблема. Пані Альмудено, коли ви перебуваєте у товаристві поляків, чи ви завжди розумієте теми, які ними порушуються? З якими темами пов’язано найбільше проблем – з історією, чи, наприклад, зі спогадами з дитинства поляків?
- Ні, я не все розумію. Але найбільше проблем є з гумором. Почуття гумору мені складно зрозуміти, хоча зараз я вже трохи розумію. Але загалом це дуже складно. Проте, коли я не розумію, то я запитую. Я завжди питаю: про що ви розмовляєте, про що йдеться?
Хто питає, той знає. Під час мого навчання в університеті в мене була знайома з України, що дивовижно говорила польською. Взагалі не було жодної різниці у спілкуванні. Але коли ми розмовляли, наприклад, про казки, то вона була дуже розгублена, бо не знала, про що ми розмовляємо. Тому це моє запитання було пов’язане з цим. Мабуть розширення польської мови на культурні контексти, фільми, театр, а також комікси – це чудове знаряддя вивчення польської мови.
А я нагадаю, що нашими гостями були Малґожата Маліновська з Центру польської мови і культури для іноземців Polonicum, та Альмудена Альдес де Анка, іспанка, що вивчила польську мову.
Цикл передач «Польська мова без кордонів» створено у співпраці з Фондом «Допомога полякам на Сході».
Програма фінансується канцелярією Голови Ради Міністрів Польської Республіки в межах допомоги Полонії та полякам за кордоном.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
RP/Мар’яна Кріль, Антон Марчинський